Марія Божко понад 20 років очолювала Дубенське товариство польської культури. Під час розмови зі мною вона розповідає про життя своєї родини в міжвоєнний період, трагічні події протягом Другої світової війни та культурне відродження польської громади міста в 90-х рр.

Польсько-німецьке коріння

«Мої дідусь і бабуся по материнській лінії жили в селі Кирилівка (в міжвоєнний період входило до Дубенського повіту Волинського воєводства Польщі, нині не існує, – авт.). Дідуся звали Юзеф Ціхонський, він мав польське походження. Натомість бабуся Марія, в дівоцтві Звайц, походила з місцевого німецького роду. Вони мали хату в Кирилівці, там господарювали. Дідусь працював на землі, а бабуся виховувала дітей.

Моя мама Йоанна Ціхонська народилася в 1903 р. і була найстаршою з дітей. Окрім неї, в родині виховувалися ще її сестри Марія, Франя, Анеля і Станіслава та брат Павло. Станіслава померла в юному віці. Одного разу, коли вона під час завірюхи поверталася з костелу в Дубні, на неї з даху впала балка і вона загинула. Тітка Анеля вийшла заміж за військового і переїхала до Білостока. Тітка Марія після перебування на примусових роботах у Німеччині в роки Другої світової війни також переїхала в Білосток. Дядько Павло в роки війни виїхав до Польщі. Тітка Францішка (Франя) вийшла заміж за чеха Ярослава Довбраву і вони проживали в селі Чеський Страклів поблизу Дубна, а після війни переїхали до Чехії, до міста Пльзень», – говорить Марія Божко.

Життя своєї мами Йоанни в міжвоєнний період вона описує так: «Вона допомагала батькам по господарству. Ґрунтовної освіти не здобула, хоча вміла читати й писати. В родині дідуся й бабусі розмовляли польською мовою. Ходили до костелу в Дубні, але один раз на місяць до Кирилівки приїжджав ксьондз і відправляв месу в каплиці. Також була ідея побудувати невеличкий костел, але цьому завадила війна. В 1935 р. народився мій старший брат Альфред Ціхонський. Його батько вирішив не одружуватися з мамою, тож їхні стосунки припинилися».

Юзеф і Марія Ціхонські з дочками (міжвоєнний період)

«Мій батько втік із фінського полону»

«Мій батько Михайло Кітаєв – росіянин за походженням. Він народився в 1903 р. у Рязані. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939–1940 рр., тоді ж потрапив у полон. Згодом йому вдалося втекти з Фінляндії і він опинився на Рівненщині, в нашій Кирилівці. Він мало розповідав про свою родину. Казав, що в нього були брати і вони також господарювали. В Кирилівці він познайомився з моєю мамою і згодом вони почали жити разом», – продовжує Марія Божко.

Марія Михайлівна розповідає про трагічні події Другої світової війни: «В роки війни мій дядько Павло Ціхонський виїхав до Польщі. Там він одружився і лишився жити. Натомість моїх дідуся й бабусю вбили бандерівці.

У Кирилівці жили переважно поляки, але були й українці. Один із них, Бенедикт Шевчук, очолював банду, яка нападала на поляків. У квітні 1943 р. вони прийшли до нашого будинку й убили дідуся та бабусю. В цей час мама разом із моїм братом Альфредом і батьком Михайлом ховалися на горищі.  Їх не знайшли. Вночі вони втекли за село Грядки (в Дубенському районі Рівненської області, – авт.), де тиждень переховувалися на горищі в одного українця на прізвище Попель. Там також переховувалася мамина стриєчна (двоюрідна по дядьку, – ред.) сестра Гелена, якій порадив утікати її український друг, що знав про заплановані напади. Згодом вона виїхала до Польщі й поселилася в Легниці. Кілька разів я приїжджала до неї в гості».

«Загалом у Кирилівці під час нападів загинули до 30 осіб. Там їх і похоронили. Вже в наші дні, у 2005 р., мені вдалося домогтися встановлення в Кирилівці пам’ятного знаку, а сьогодні час від часу за цим місцем доглядає парафіянин нашого костелу в Дубні, що купив хату поблизу Кирилівки», – додає Марія Божко.

У Дубні

«Провівши певний час на горищі в українця Попеля, мама з Альфредом і батьком втекли до Дубна. Тут жили в невеличкій хатині, що нагадувала довгий барак. Там я і народилася у вересні 1945 р., але в офіційних документах мама записала, що я народилася в січні 1946 р. Пізніше вона казала, що не хотіла через ці три місяці приписувати мені цілий рік і розповідала, що насправді я народилася наприкінці того місяця, коли копають картоплю, тобто у вересні. Пологи приймала повитуха, а коли через три місяці мене принесли до лікарні, то всі дивувалися, що дитина вже така велика як на свій вік (усміхається, – авт.)», – зазначає Марія Михайлівна.

Про життя в повоєнному Дубні вона згадує так: «Мій батько працював столяром на одному з місцевих підприємств. Згодом він купив коней і їздив до Кирилівки заготовляти ліс для будівництва хати, в якій ми живемо до сьогодні. Він домовлявся з місцевими хлопцями, які постачали йому необхідний матеріал. Батько спілкувався лише російською мовою і казав, що не хоче ламати рідну мову. Натомість мама розмовляла зі мною польською мовою, з іншими людьми – українською, а з батьком – російською.

Маленька Марія Божко з батьками Йоанною Ціхонською і Михайлом Кітаєвим

Мій брат Альфред був спортсменом, займався важкою атлетикою. Я закінчила сім класів школи, а потім ще навчалася у вечірній. Після цього 35 років працювала на фабриці художньої галантереї обліковцем, а згодом майстром. Від першого чоловіка в мене народилася дочка Анна, від другого, Сергія Божка, – Валентина. Обидві доньки живуть зі мною».

«Чи підтримували ви контакти зі своїми родичами, які виїхали до Чехії та Польщі?» – запитую. «Так. Я дуже полюбляла їздити до родичів. Багато разів була в Чехії в тітки Франі та у своїх двоюрідних братів і сестер. Ми відвідували різні міста й села, там гарні краєвиди. До Польщі їздила рідше», – відповідає Марія Божко.

Костел Святого Йоана Непомука

Марія Михайлівна розповідає про костел Святого Йоана Непомука в Дубні: «Мене охрестили в дубенському костелі в 1946 р. Моїм хрещеним батьком був друг батька Родін, а хрещеною мамою – тітка Франя. Ми з мамою часто ходили до костелу, а батько – лише на якісь дуже важливі події. Моє Перше причастя відбулося в 1956 р. Пригадую, що Теодора Врублевська (вчителька, яка походила з Варшави і жила в Дубні в будинку при костелі, – авт.) вчила мене грати на органі, а до костелу приїжджав отець Серафим Кашуба з Рівного. В 1959 р. радянська влада закрила храм і перетворила його на спортзал місцевої спортивної школи.

Марія Божко під час Першого причастя, 1956 р. (стоїть друга справа). У центрі – ксьондз Серафим Кашуба

Після закриття костелу в Дубні я їздила на богослужіння до Кременця. Через це знаю багатьох людей звідти. Наприклад, пригадую Ірену Сандецьку. Не скажу, що ми часто спілкувалися, але вона завжди була у храмі і збирала різну цікаву інформацію про минуле».

Марія Божко

Марія Божко (сидить зліва) та її дочки Анна (стоїть третя зліва) і Валентина (на руках в Анни)

На початку 90-х саме завдяки Марії Божко костел у Дубні повернули католикам: «Задля його відкриття я їздили до Львова і Луцька до різних відповідальних осіб, а також писала листи в різні інстанції. Перша служба відбулася у великій кімнаті мого будинку в березні 1992 р. На ній також була присутня моя сусідка-полька. 29 березня 1992 р. відбулася перша після закриття храму меса в приміщенні костелу. Ми отримали дозвіл проводити богослужіння на свята і по неділях. Спочатку костел функціонував одночасно зі спортивною школою. Діти займалися спортом, а на час служби ми заносили столи і лавки. Таким чином два роки ми почергово ділили храм зі спортивною школою. Врешті в 1994 р. нам остаточно повернули святиню. В тому ж році ми почали проводити в ній ремонтні роботи».

Парафіяни костелу Святого Йоана Непомука в Дубні

Протягом більш як 20 років Марія Михайлівна була головою Дубенського товариства польської культури: «Першою головою в нас була Світлана Політовська, але вона виїхала до Польщі. Далі був Роман Ковальський, але й він перебрався до Польщі. У 2000 р. я стала головою товариства. Майже рік тому я написала заяву про складання повноважень через погіршення стану здоров’я». Із серпня 2021 р. ТПК у Дубні очолює Казимир Бобер.

«Із учасницями товариства ми організували вокальний ансамбль «Дубівчанки». Їздили виступати до Здолбунова, Луцька й Рівного. Кожного року ми ставили вертеп. Через деякий час до нашого товариства надіслали першого вчителя польської мови – Халіну Хакулу. Згодом приїжджали інші вчителі, які змінювали один одного. Спочатку вони працювали з дітьми в Будинку дітей та молоді Дубенської міської ради. Там розміщувалися і польське, і чеське товариства. Далі нам виділили приміщення на площі біля замку. Сьогодні товариство розташоване поруч із костелом», – говорить моя співрозмовниця.

Попри те, що Марія Божко склала повноваження голови товариства, вона залишається його активною членкинею, бере участь у заходах, пов’язаних із життям польської громади міста, та, звичайно, є парафіянкою костелу Святого Йоана Непомука в Дубні. Під час святкування 30-річчя відновлення богослужінь у храмі, яке пройшло в місті 21 травня цього року, парафіяни подякували пані Марії за те, що повернення храму стало можливим саме завдяки її старанням.

Марія Божко (квітень 2022 р.)

***

Проєкт «Родинні історії поляків із Волинської, Рівненської і Тернопільської областей» підтримує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія та поляки за кордоном 2021». Проєкт «Польська медіальна платформа Схід» реалізує фундація «Свобода і демократія». Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Сергій Гладишук
Фото з родинного архіву Марії Божко