Родинні історії: Багатонаціональна родина Марії Божко
Статті

Марія Божко понад 20 років очолювала Дубенське товариство польської культури. Під час розмови зі мною вона розповідає про життя своєї родини в міжвоєнний період, трагічні події протягом Другої світової війни та культурне відродження польської громади міста в 90-х рр.

Польсько-німецьке коріння

«Мої дідусь і бабуся по материнській лінії жили в селі Кирилівка (в міжвоєнний період входило до Дубенського повіту Волинського воєводства Польщі, нині не існує, – авт.). Дідуся звали Юзеф Ціхонський, він мав польське походження. Натомість бабуся Марія, в дівоцтві Звайц, походила з місцевого німецького роду. Вони мали хату в Кирилівці, там господарювали. Дідусь працював на землі, а бабуся виховувала дітей.

Моя мама Йоанна Ціхонська народилася в 1903 р. і була найстаршою з дітей. Окрім неї, в родині виховувалися ще її сестри Марія, Франя, Анеля і Станіслава та брат Павло. Станіслава померла в юному віці. Одного разу, коли вона під час завірюхи поверталася з костелу в Дубні, на неї з даху впала балка і вона загинула. Тітка Анеля вийшла заміж за військового і переїхала до Білостока. Тітка Марія після перебування на примусових роботах у Німеччині в роки Другої світової війни також переїхала в Білосток. Дядько Павло в роки війни виїхав до Польщі. Тітка Францішка (Франя) вийшла заміж за чеха Ярослава Довбраву і вони проживали в селі Чеський Страклів поблизу Дубна, а після війни переїхали до Чехії, до міста Пльзень», – говорить Марія Божко.

Життя своєї мами Йоанни в міжвоєнний період вона описує так: «Вона допомагала батькам по господарству. Ґрунтовної освіти не здобула, хоча вміла читати й писати. В родині дідуся й бабусі розмовляли польською мовою. Ходили до костелу в Дубні, але один раз на місяць до Кирилівки приїжджав ксьондз і відправляв месу в каплиці. Також була ідея побудувати невеличкий костел, але цьому завадила війна. В 1935 р. народився мій старший брат Альфред Ціхонський. Його батько вирішив не одружуватися з мамою, тож їхні стосунки припинилися».

Юзеф і Марія Ціхонські з дочками (міжвоєнний період)

«Мій батько втік із фінського полону»

«Мій батько Михайло Кітаєв – росіянин за походженням. Він народився в 1903 р. у Рязані. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939–1940 рр., тоді ж потрапив у полон. Згодом йому вдалося втекти з Фінляндії і він опинився на Рівненщині, в нашій Кирилівці. Він мало розповідав про свою родину. Казав, що в нього були брати і вони також господарювали. В Кирилівці він познайомився з моєю мамою і згодом вони почали жити разом», – продовжує Марія Божко.

Марія Михайлівна розповідає про трагічні події Другої світової війни: «В роки війни мій дядько Павло Ціхонський виїхав до Польщі. Там він одружився і лишився жити. Натомість моїх дідуся й бабусю вбили бандерівці.

У Кирилівці жили переважно поляки, але були й українці. Один із них, Бенедикт Шевчук, очолював банду, яка нападала на поляків. У квітні 1943 р. вони прийшли до нашого будинку й убили дідуся та бабусю. В цей час мама разом із моїм братом Альфредом і батьком Михайлом ховалися на горищі.  Їх не знайшли. Вночі вони втекли за село Грядки (в Дубенському районі Рівненської області, – авт.), де тиждень переховувалися на горищі в одного українця на прізвище Попель. Там також переховувалася мамина стриєчна (двоюрідна по дядьку, – ред.) сестра Гелена, якій порадив утікати її український друг, що знав про заплановані напади. Згодом вона виїхала до Польщі й поселилася в Легниці. Кілька разів я приїжджала до неї в гості».

«Загалом у Кирилівці під час нападів загинули до 30 осіб. Там їх і похоронили. Вже в наші дні, у 2005 р., мені вдалося домогтися встановлення в Кирилівці пам’ятного знаку, а сьогодні час від часу за цим місцем доглядає парафіянин нашого костелу в Дубні, що купив хату поблизу Кирилівки», – додає Марія Божко.

У Дубні

«Провівши певний час на горищі в українця Попеля, мама з Альфредом і батьком втекли до Дубна. Тут жили в невеличкій хатині, що нагадувала довгий барак. Там я і народилася у вересні 1945 р., але в офіційних документах мама записала, що я народилася в січні 1946 р. Пізніше вона казала, що не хотіла через ці три місяці приписувати мені цілий рік і розповідала, що насправді я народилася наприкінці того місяця, коли копають картоплю, тобто у вересні. Пологи приймала повитуха, а коли через три місяці мене принесли до лікарні, то всі дивувалися, що дитина вже така велика як на свій вік (усміхається, – авт.)», – зазначає Марія Михайлівна.

Про життя в повоєнному Дубні вона згадує так: «Мій батько працював столяром на одному з місцевих підприємств. Згодом він купив коней і їздив до Кирилівки заготовляти ліс для будівництва хати, в якій ми живемо до сьогодні. Він домовлявся з місцевими хлопцями, які постачали йому необхідний матеріал. Батько спілкувався лише російською мовою і казав, що не хоче ламати рідну мову. Натомість мама розмовляла зі мною польською мовою, з іншими людьми – українською, а з батьком – російською.

Маленька Марія Божко з батьками Йоанною Ціхонською і Михайлом Кітаєвим

Мій брат Альфред був спортсменом, займався важкою атлетикою. Я закінчила сім класів школи, а потім ще навчалася у вечірній. Після цього 35 років працювала на фабриці художньої галантереї обліковцем, а згодом майстром. Від першого чоловіка в мене народилася дочка Анна, від другого, Сергія Божка, – Валентина. Обидві доньки живуть зі мною».

«Чи підтримували ви контакти зі своїми родичами, які виїхали до Чехії та Польщі?» – запитую. «Так. Я дуже полюбляла їздити до родичів. Багато разів була в Чехії в тітки Франі та у своїх двоюрідних братів і сестер. Ми відвідували різні міста й села, там гарні краєвиди. До Польщі їздила рідше», – відповідає Марія Божко.

Костел Святого Йоана Непомука

Марія Михайлівна розповідає про костел Святого Йоана Непомука в Дубні: «Мене охрестили в дубенському костелі в 1946 р. Моїм хрещеним батьком був друг батька Родін, а хрещеною мамою – тітка Франя. Ми з мамою часто ходили до костелу, а батько – лише на якісь дуже важливі події. Моє Перше причастя відбулося в 1956 р. Пригадую, що Теодора Врублевська (вчителька, яка походила з Варшави і жила в Дубні в будинку при костелі, – авт.) вчила мене грати на органі, а до костелу приїжджав отець Серафим Кашуба з Рівного. В 1959 р. радянська влада закрила храм і перетворила його на спортзал місцевої спортивної школи.

Марія Божко під час Першого причастя, 1956 р. (стоїть друга справа). У центрі – ксьондз Серафим Кашуба

Після закриття костелу в Дубні я їздила на богослужіння до Кременця. Через це знаю багатьох людей звідти. Наприклад, пригадую Ірену Сандецьку. Не скажу, що ми часто спілкувалися, але вона завжди була у храмі і збирала різну цікаву інформацію про минуле».

Марія Божко

Марія Божко (сидить зліва) та її дочки Анна (стоїть третя зліва) і Валентина (на руках в Анни)

На початку 90-х саме завдяки Марії Божко костел у Дубні повернули католикам: «Задля його відкриття я їздили до Львова і Луцька до різних відповідальних осіб, а також писала листи в різні інстанції. Перша служба відбулася у великій кімнаті мого будинку в березні 1992 р. На ній також була присутня моя сусідка-полька. 29 березня 1992 р. відбулася перша після закриття храму меса в приміщенні костелу. Ми отримали дозвіл проводити богослужіння на свята і по неділях. Спочатку костел функціонував одночасно зі спортивною школою. Діти займалися спортом, а на час служби ми заносили столи і лавки. Таким чином два роки ми почергово ділили храм зі спортивною школою. Врешті в 1994 р. нам остаточно повернули святиню. В тому ж році ми почали проводити в ній ремонтні роботи».

Парафіяни костелу Святого Йоана Непомука в Дубні

Протягом більш як 20 років Марія Михайлівна була головою Дубенського товариства польської культури: «Першою головою в нас була Світлана Політовська, але вона виїхала до Польщі. Далі був Роман Ковальський, але й він перебрався до Польщі. У 2000 р. я стала головою товариства. Майже рік тому я написала заяву про складання повноважень через погіршення стану здоров’я». Із серпня 2021 р. ТПК у Дубні очолює Казимир Бобер.

«Із учасницями товариства ми організували вокальний ансамбль «Дубівчанки». Їздили виступати до Здолбунова, Луцька й Рівного. Кожного року ми ставили вертеп. Через деякий час до нашого товариства надіслали першого вчителя польської мови – Халіну Хакулу. Згодом приїжджали інші вчителі, які змінювали один одного. Спочатку вони працювали з дітьми в Будинку дітей та молоді Дубенської міської ради. Там розміщувалися і польське, і чеське товариства. Далі нам виділили приміщення на площі біля замку. Сьогодні товариство розташоване поруч із костелом», – говорить моя співрозмовниця.

Попри те, що Марія Божко склала повноваження голови товариства, вона залишається його активною членкинею, бере участь у заходах, пов’язаних із життям польської громади міста, та, звичайно, є парафіянкою костелу Святого Йоана Непомука в Дубні. Під час святкування 30-річчя відновлення богослужінь у храмі, яке пройшло в місті 21 травня цього року, парафіяни подякували пані Марії за те, що повернення храму стало можливим саме завдяки її старанням.

Марія Божко (квітень 2022 р.)

***

Проєкт «Родинні історії поляків із Волинської, Рівненської і Тернопільської областей» підтримує Канцелярія голови Ради міністрів РП у рамках конкурсу «Полонія та поляки за кордоном 2021». Проєкт «Польська медіальна платформа Схід» реалізує фундація «Свобода і демократія». Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.

Сергій Гладишук
Фото з родинного архіву Марії Божко

Схожі публікації
Родинні історії: До Казахстану вивезли ціле село
Статті
Родину Антона Камінського в 30-х рр. депортували до Казахстану, а після повернення в Україну переселили до Криму. Згодом батьки таки повернулися на рідну Хмельниччину. Доля закинула героя цього тексту до Кременця, де він прислужував отцю Маркіяну Трофим’яку, згодом єпископу, ординарію Луцької дієцезії Римо-католицької церкви в Україні в 1998–2012 рр.
06 червня 2022
Комунальники впорядкували старий католицький цвинтар у Дубні
Події
Комунальні служби навели лад на старому католицькому кладовищі, що на вулиці Млинівській у Дубні. За гроші, виділені з місцевого бюджету, відремонтували єдиний уцілілий склеп.
24 травня 2022
Родинні історії: Кожна неділя була особливою
Статті
Мирослава Бутинська із Кременця – членкиня місцевого Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького та одна зі співзасновників Товариства польської культури на Волині імені Еви Фелінської. Із початку 90-х рр. проводить екскурсії для польських туристів, спочатку Луцьком і навколишніми селами, а згодом Кременцем.
20 травня 2022
Дубенський костел запрошує на урочисту літургію
Події
21 травня о 12.00 у храмі Святого Йоана Непомука в Дубні відбудеться урочиста літургія з нагоди престольного свята, 30-ї річниці відновлення богослужінь у храмі та 15-ї річниці призначення настоятелем парафії отця Гжегожа Оважаного.
09 травня 2022
Родинні історії: Ми хотіли бути ближче до рідного дому
Статті
З обох боків Бугу живуть тисячі родин, чиє коріння під диктовку Москви вирвали з рідних сіл і міст комуністичні режими УРСР та Польщі, підписавши 9 вересня 1944 р. угоду, яка передбачала примусове переселення сотень тисяч поляків із заходу України до Польщі та українців із Польщі у східні області УРСР. Серед них – мої співрозмовники Микола і Віра Лисаки.
09 травня 2022
День Полонії в Дубні
Події
Сьогодні члени Дубенського товариства польської культури відзначали День Полонії та поляків, які проживають за територією Польщі в різних країнах світу.
02 травня 2022
Родинні історії: «Люди погано зустрічали червоноармійців»
Статті
«Ті солдати були обідрані. Одного разу мій батько йшов до костелу. Він був одягнений у чорний костюм і хромові чоботи. Радянські солдати кричали йому вслід, що йде заможний буржуй. Насправді наші люди так завжди вдягалися, йдучи до церкви чи костелу. Натомість червоноармійці були майже голі й босі», – згадує 89-річна Лідія Крижановська зі Здолбунова.
15 квітня 2022
Молитва за тих, хто долучився до відновлення костелу
Події
30 років тому після довгої перерви в костелi Святого Йоана Непомука в Дубні відбулася перша служба Божа. Після цього ще два роки, в 1992–1994 рр., у храмі містилася спортивна школа і проводилися богослужіння. Під одним дахом одні молилися, а другі займалися спортом.
01 квітня 2022
Родинні історії: Букляревичі, Кравчинські та Росінські
Статті
Предки Вацлава Букляревича, співзасновника і першого голови Товариства польської культури імені Владислава Реймонта в Рівному, походять із Литви, України та Польщі. Його прапрапрапрадід Сергій Кравчинський, член революційної організації «Народна воля», став відомим завдяки тому, що вчинив замах на Миколу Мезенецова, голову вищої інстанції таємної поліції Російської імперії. А його дід зі своїми братами воював із більшовиками у війні 1920 р.
24 березня 2022