Ось такий ми дивний вид, що час від часу брешемо як найняті. Язик нам свербить, аби лиш плести три по три якісь андрони з метою викликати захват чи заздрість у нашого оточення.
Це ще пів біди, якщо ми із завзяттям, вартим кращого застосування, продукуємо невинні побрехеньки, які нікому на завдають великих збитків. Наприклад, такі: «Так, мамо, я почистив зуби після вечері». Максимум ми в атомному темпі отримаємо карієс, а вигляд нашої спухлої щоки викликатиме усмішку в усіх дантистів світу, які з радості потиратимуть руки.
Або: «Я вчора був на чудовій вечірці, познайомився з фантастичною дівчиною. Вона гарна як модель і розумна як сова». Насправді ж домашка в друга нагадувала більше поминки у віддаленій галактиці, Богом забутій дірі всесвіту. Найбільшою атракцією був дурнуватий голуб, який випадково влетів на хвилинку через вікно до кімнати і перед тим, як покинути приміщення, залишив чіткий слід на новій сорочці організатора незабутньої імпрези.
Так чи сяк, раніше чи пізніше правда побачить денне світло. Тоді буде трохи лисо, але невдовзі наша креативна і нешкідлива небилиця відійде в забуття. Натомість зовсім інакше все буде у випадку путіна, який одягнув у кирзяки тисячі молодих людей, переконуючи їх, їхні сім’ї, їхніх близьких і далеких знайомих, що вони, увійшовши зі зброєю в руках у сусідню незалежну країну, рятують її від усякого зла.
Він переконував і переконує росіян, що йому йдеться не про грабунок чужої власності, а про безпеку російськомовного населення, що проживає в Україні, якому невідь-що загрожує. Він плів ці андрони до самозабуття, без упину замилюючи очі своїм громадянам.
Ну і врешті вилізло шило з мішка. Отож, після виставки, проведеної в Москві («Петро І. Народження імперії») путін зустрівся з молоддю, здається, із підприємцями, науковцями, інженерами. Зустріч як зустріч. Мабуть, вона не викликала би жодного відголосу, якби диктатор, порівнюючи себе з Петром І, не сказав би в нападі щирості, що росія ні на кого не нападає, а тільки повертає те, що було її власністю.
«Як видно, на нашу долю теж випало повертати й укріпляти», – заявив він. І проводячи паралель із війною царя Петра І зі Швецією, сказав: «Він повернув те, що належало нам». Історики, своєю чергою, поставили під сумнів цю заяву, тверезо наголосивши, що Естонія і Латвія тоді вперше потрапили під московський чобіт, тож Петро І не міг повернути те, що ніколи не було російським.
Але хто там буде слухати тих істориків! Зате маємо повну ясність щодо істинної цілі диктатора – він марить розширенням кордонів імперії. Чого це не коштувало би.
Розвиваючи послідовно свої міркування, путін може сміливо заявити свої права також на якусь печеру в Африці, у якій, напевно, проживав його предок. Неймовірно, еге ж?
Брехати як найнятий (kłamać jak najęty) – бездоганно брехати, не запинаючись, без жодних гальм.
Язик комусь свербить (kogoś język świerzbi) – хтось не може втриматися, аби не сказати те, що може призвести до незручностей і проблем.
Плести андрони або плести три по три (pleść androny lub pleść trzy po trzy) – верзти дурниці, говорити щось не дуже розумне.
Пів біди (pół biedy) – нестрашні труднощі.
Мати атомний темп (atomowe tempo) або робити щось в атомному темпі (działać w atomowym tempie) – робити щось дуже швидко, негайно, не зволікаючи.
[Богом] забута діра (zapadła dziura) або діра, забита дошками (dziura zabita deskami), – дуже віддалене, бідне та забуте всіма місце.
Почуватися лисо (czuć się łyso), тобто трохи соромитися, мати докори сумління.
Взяти/одягти в чоботи (кирзяки) (wziąć kogoś w kamasze) – призвати в армію.
Замилювати комусь очі (mydlić komuś oczy), тобто навмисне вводити когось в оману.
Вилізло шило з мішка (wyszło szydło z worka) – правда врешті побачила денне світло, вийшла на яв.
Домашка (domówka) – вечірка, організована вдома.
Потирати руки (zacierać ręce) – дуже чомусь радіти.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
