Щодня від першої ранкової кави до останнього позіхання перед сном наше життя крутиться тільки й виключно навколо важливих фундаментальних справ. Ми надаємо велике значення речам, словам і діям, без яких не уявляємо свого повсякденного існування.
Більшою чи меншою мірою ми переймаємося кожною подією, зустріччю, явищем, які нас – посередньо чи безпосередньо – торкаються. Ось кілька прикладів. На листі трояндових кущів, виплеканих із чималими труднощами, з’явилася тля. Сонечок в околиці як на ліки, тож моїм квітам тільки хімія могла прийти на допомогу.
Із кущами ще пів біди, але коли я побачила обгризені стебла огірків, то ясна кров мене залила. Стільки праці від початку весни! Боротьба в поті чола з бур’янами, а також норицями і кротами, а тут якісь зачухані шкідники нівечать мій труд. Жахіття.
З іншої діжки. Розглядаю себе уважно в люстерку і ось у розпачі роблю відкриття, що довкола очей у мене маса курячих лапок. Скандал! Хтось уночі запускає на мене курей і вони, мабуть, по мені топчуться. Або цей удав, який обвивається довкола моєї талії. Ще недавно його не було.
Оскільки це надзвичайно важливі справи для мого самопочуття, я звертаюся до найкращого з мужів із запитанням: «Чи я, бува, не старію?» І що ж він відповідає? «Кохана, ти старієш уже з першого дня після нашого шлюбу. А насправді, то вже з першого дня після народження…»
Але він мав заперечити, брехати в живі очі, а тут такий ляпас! На щастя, моє і його власне, він додає ще одне речення: «Але це не має жодного значення. Я люблю тебе так само, як і в день весілля, а може, навіть більше». Супер, я на сьомому небі!
Чи може хтось у тверезому умі запитати, чому зараз, у момент, коли всім нормальним людям здається, що частина світу збожеволіла, ми маємо писати або говорити про такі дрібниці? Так, це дрібниці, але вони не тільки в моїх очах час від часу виростають до розмірів Евересту.
Чому я бідкаюся над трояндами, коли горять ліси? З тієї ж причини, з якої українські біженці з-під бомб і ракет путіна забирають із собою маленького хом’ячка, папужок, котиків, морську свинку і переляканого кролика. Не згадуючи вже про всякої масті собачок. Ці емпатичні діти, притуляючи до себе тваринку, яка насправді завдає чимало клопотів, не виростуть підпалювачами світу. Адже малі важливі справи утверджують нас у звичайному, доброму й усміхненому житті.
Як на ліки (jak na lekarstwo) – так говоримо тоді, коли чогось дуже мало, коли щось закінчується.
Пів біди (pół biedy), тобто не так уже й погано, можна надіятися, що все владнається.
Ясна кров когось заливає (jasna krew kogoś zalewa) тоді, коли людина люта, дуже роздратована, не панує над емоціями.
Робити щось у поті чола (robić coś w pocie czoła), тобто докладаючи великих зусиль, з усіх сил.
З іншої діжки (z innej beczki), тобто перехід до абсолютно не пов’язаної з попередньою розмовою теми, до нової думки.
Курячі лапки (kurze łapki) – дрібні зморшки навколо очей.
Брехати в живі очі (kłamać w żywe oczy), тобто безсоромно і віроломно.
Бути на сьомому небі (być w siódmym niebie) – велике щастя, радість.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
