Повернуті із забуття: Владислав Слівінський
Статті

Одним із героїв книги «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яку нещодавно видала редакція «Волинського монітора», був Владислав Слівінський. На початку 1941 р. за підпільну антирадянську діяльність його засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.

Владислав Слівінський народився 1910 р. у Влоцлавеку (нині Куявсько-Поморське воєводство) в селянській родині Станіслава й Михайлини Слівінських. Подружжя господарювало на орендованих 15 га землі. Відомо, що станом на 1939 р. обоє батьків жили в Рівному на утриманні Владислава. Михайлина померла 1940 р. Разом із Владиславом також мешкали його сестри Яніна (1922 р. н.) й 19-літня Христина (тут і далі вік подано станом на 1940 р., згідно з протоколами допитів). Брат Роман під час німецько-польської війни потрапив у німецький полон.

1932–1933 рр. Владислав служив підофіцером у Війську Польському. З початком Другої світової війни його мобілізували на фронт. 22 вересня 1939 р., після розгрому польської армії військами Вермахту, він повернувся до Рівного, де до війни мешкав на вулиці Уланській, 9 (нині Григорія Сковороди) разом із дружиною Владиславою (1910 р. н.), дітьми Францішеком (сім років) та Іриною (дев’ять років).

Якийсь час після повернення Слівінський був безробітний. 15 лютого 1940 р. він отримав посаду ветеринарного фельдшера Костопільського земельного відділу, де працював до арешту.

У січні 1940 р. Владислава запросив на розмову його сусід Юзеф Яніцький. Вона відбувалася на квартирі Яніцького в присутності двох невідомих Слівінському осіб. Один із присутніх, блондин зі шрамом на щоці, назвався Вітом. Нагадаємо, що такий псевдонім мав Юзеф Відавський, діяч підпільної польської організації «Союзу збройної боротьби – 1». Він сказав, що Владислав – надійна людина, про яку він має позитивні відгуки, і почав переконувати його вступити в таємну організацію, щоб виконати обов’язок поляка. В той час Відавський мав намір призначити комендантом Союзу збройної боротьби – 1 у Рівному Юзефа Яніцького, проте так не сталося через його стан здоров’я. Владиславу пояснили, що на нього хочуть покласти обов’язок збирати відомості про чисельність та рід військових частин Червоної армії, розквартированих у Рівному, місця розташування продовольчих та інших складів. Зібрану інформацію він мав передавати представнику організації зі Львова. Для зв’язку він отримав пароль «Я од Віта». Тоді ж Віт порадив Слівінському не влаштовуватися працювати в радянських установах і запевнив, що гроші на утримання родини він отримуватиме від підпілля.

Через п’ять-шість днів на квартиру до Слівінського прийшов Болеслав Огоновський і повідомив, що зі Львова прибув представник організації, але Владислав мав нагальні справи і не зміг прийти на зустріч. 22 березня 1940 р., коли він працював у Костополі, на його рівненську квартиру прибув кур’єр зі Львова з письмовими інструкціями. Однак і цього разу зустріч не відбулася.

Владиславу Слівінському було відомо про діяльність іншої гілки Союзу збройної боротьби, до якої належав ксьондз Станіслав Зентара. За дорученням священника Болеслав Огоновський збирав відомості про наявність зброї в місцевих поляків. Також Владиславу було відомо, що в Зентари переховуються брат і сестра генерала Маріана Янушайтіса.

До рівненської в’язниці Владислав Слівінський потрапив 4 квітня 1940 р. Того ж дня відбувся перший допит, під час якого арештований розповів, що знав про наявність підпільної організації і навіть отримав від її керівництва завдання. В’язень неодноразово повторив, що не давав своєї остаточної згоди на участь у її діяльності.

16 квітня 1940 р. заступник начальника 3-го відділу УДБ УНКВС у Рівненській області, старший лейтенант держбезпеки Каганович підготував постанову про пред’явлення Владиславу Слівінському звинувачення в тому, що він є «учасником антирадянської повстанської організації «Союз збройної боротьби», яка ставила собі за завдання боротьбу з СРСР за відновлення польської держави». В’язень відмовився підписувати цю постанову, про що на документі є відповідний запис.

24 квітня того ж року відбулася очна ставка між Владиславом Слівінським і Юзефом-Броніславом Яніцьким. Слідчі так занотували слова Яніцького: «Сливинский является моим близким знакомым. Рассказывал мне, что он является участником антисоветской организации и под предлогом выпивок проводит конспиративные совещания группе 8–10 чел. Когда в начале января месяца 1940 года ко мне приезжал представитель Львовской антисоветской организации «ВИТ», то при обсуждении работы нашей организации присутствовал и Сливинский, приглашенный мной через сына Эдуарда. Сливинский говорил «ВИТУ» о количественном составе антисоветской организации и оружии, назвал свой псевдоним «Черный Владек» и дал свой адрес. «ВИТ» записал все это и сказал, чтобы он поддерживал регулярно связь с Львовской организацией…»

Про діяльність Чорного Владека свідчив не лише Яніцький. На допиті 4 квітня 1940 р. Юзеф Відавський розповів, що служив із ним у війську в 1938–1939 рр. Його вербування він здійснив під час першої поїздки до Рівного в січні 1940 р. на квартирі Юзефа-Броніслава Яніцького. На допиті 8 квітня 1940 р. керівник рівненського осередку СЗБ–1 Казімеж Язвінський розповів, що за розпорядженням Відавського Чорного Владека призначили керівником дільниці. Він мав вийти з ним на зв’язок у справах СЗБ. До арешту Казімежа ніхто із псевдонімом Чорний Владек так і не налагодив контакту з ним, тому Язвінський не знав, хто це насправді. Від Юзефа Відавського Казімеж знав, що Чорний Владек проводить роботу (очевидно, йдеться про вербування нових членів) серед залізничників.

24 квітня відбулася очна ставка між Владиславом Слівінським і Мечиславом Куликовським, який був присутній на квартирі Яніцького під час зустрічі в січні 1940 р. Мечислав підтвердив свідчення Владислава від 4 квітня 1940 р. про те, що він дійсно є членом підпільної організації та саме через нього і його товариша зі Львова Тадеуша Маркевича Юзеф Відавський встановив зв’язок із полковником Яніцьким.

В архівно-слідчій справі Владислава Слівінського наявна заява, написана ним 9 червня 1940 р. під час перебування за ґратами. У ній в’язень просить прокурора видати розпорядження земельному відділу Костополя виплатити йому заробітну платню за січень-березень 1940 р., а також повернути його речі, які залишилися на квартирі в колонії Груди: один чемодан, одну пару чобіт, ковдру, подушку, одну пару штанів, піджак, три пари білизни, машинку для гоління та три пари онуч для обмотування ніг. У заяві Слівінський пояснює, що був постійним жителем Рівного, а в Костополі працював тимчасово, а також просить дозволу отримати з дому передачу з продуктами, грішми і змінною білизною, посилаючись на проблеми зі здоров’ям.

Перше судове засідання у справі Владислава Слівінського відбулося 22–23 листопада 1940 р. в Дубні під головуванням судді Гапона. Підсудного визнали винним за ст. 54–2, 54–11 КК УРСР і засудили до десяти років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та обмеження у правах на три роки.

Кримінальна колегія Верховного Суду, до якої спрямували касаційну скаргу Владислава та інших фігурантів цього судового процесу, ухвалою від 30 грудня 1940 р. залишила скарги без розгляду. Цим документом було скасовано вироки, а справу надіслано до Рівненського обласного суду для розгляду в іншому складі суддів.

Повторне судове засідання пройшло 17–18 січня 1941 р. у Дубні під головуванням судді Брайловського. Владислава Слівінського засуджено на 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах та на п’ять років обмеження в громадянських правах із конфіскацією усього належного йому майна.

Припускаємо, що після винесення вироку в’язня мали етапувати до місця відбування покарання. Однак в архівно-слідчій справі, яка стала джерелом написання цього біографічного нарису, зберігся лист, датований червнем 1950 р., у якому очільник інспекції при начальнику УМДБ Рівненської області, підполковник Шуліка просить начальника 7-го відділу управління МДБ тієї ж області встановити та повідомити, чи мешкає в Рівному на вулиці Уланській, 9 (в 1950 р. вулиця Кавалерійська) громадянин Слівінський Владислав Станіславович. Також при виявленні останнього підполковник Шуліка просить всебічно та ретельно перевірити трудову діяльність розшукуваного в період німецької окупації і те, чи не проживав він на території Німеччини.

Досить несподіваний зміст має датована серпнем 1950 р. довідка, складена за результатами перевірки, яка зберігається в кримінальній справі. У ній вказано (подаємо дослівно): «Производственной проверкой через задействованные источники установлен: Сливинский Владислав Станиславович 1910 г. рожд. гор. Вацлава, Польша (ймовірно, так радянські функціонери перекрутили назву міста Влоцлавек, – авт.), по нац. поляк, сын крупного торговца действительно при бывшей Польше и в период немецкой окупации проживал по ул. Кавалерийской д. 9/11. До 1939 года занимался торговлей иконами от Варшавской художественной фирмы, часто ездил в г. Варшаву. В период отступления окупантов из г. Ровно Сливинский В. С. выехал в Германию вместе со своим старшим братом (ім’я записано нерозбірливо, – авт.) и в г. Ровно не возвращался. Из его родственников в гор. Ровно никто не проживает, отец и мать проверяемого во время налета немецкой авиации на гор. Ровно в 1944 году были убиты на ул. Кавалерийская».

Заключенням прокуратури Рівненської області від 30 грудня 1993 р. Владислава Слівінського реабілітовано. В документі зазначено, що 10 жовтня 1941 р. на підставі указу Президії Верховної Ради СРСР від 12 серпня 1941 р. його звільнили з-під варти. Його подальша доля нам невідома.

Тетяна Самсонюк

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

P. S. 2: Книгу Тетяни Самсонюк «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941» можна завантажити в розділі «Бібліотека ВМ» на нашому сайті.

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Юзеф Афент
Статті
Наш черговий нарис присвячено Юзефу Афенту, старшому поліціянту 2-го комісаріату поліції в Рівному, арештованому радянською владою на другий день після її вторгнення на територію Другої Речі Посполитої.
21 вересня 2022
Повернуті із забуття: Єжи Толвінський
Статті
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
09 вересня 2022
Повернуті із забуття: Болеслав Хиль
Статті
Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
19 липня 2022
Антон Мацєєвський: продовження історії
Статті
17 липня 1944 р. у битві під Анконою в Італії загинув уродженець Рівного Антон Мацєєвський. Перед вступом до лав Армії Андерса він був в’язнем радянських таборів, до яких потрапив за приналежність до польського підпілля.
17 липня 2022
Повернуті із забуття: Едмунд Кастнер
Статті
Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
04 липня 2022
«Ці люди ходили зі мною одними вулицями». Презентували книгу про польське підпілля в Рівному
Статті
«Це книга – про питання вибору. Так, як перед нами, українцями, сьогодні стоїть вибір, долучитися до боротьби за незалежність чи шукати безпечніше місце, волонтерити чи перейти на сторону окупанта, такий самий вибір стояв перед поляками в 1939 р.», – сказала Тетяна Самсонюк, авторка видання «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941».
11 червня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Якушевський
Статті
У міжвоєнний період Владислав Якушевський працював у поліційних відділках у Рівному, Ковелі, Дубні та Здолбунові. НКВС арештував його в листопаді 1939 р., а в березні 1941 р. за «активну боротьбу з революційним рухом» засудив до восьми років виправно-трудових таборів.
27 травня 2022
Повернуті із забуття: Стефан Яжомбковський
Статті
Стефан Яжомбковський, поліціянт із Глинська Чеського на Рівненщині, – герой нашого чергового нарису про працівників польської державної поліції, які зазнали репресій з боку радянської влади.
18 березня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Ричак
Статті
Після звільнення з Війська Польського Юзеф Ричак почав працювати в польській державній поліції. Служив, зокрема, в Рівному. З приходом у місто Червоної армії його арештували за «активну боротьбу з революційним рухом трудящих».
11 лютого 2022