Осінь нікого не залишає байдужим. Ця пора року як опера: або ти любиш її всім серцем і душею, або, в найкращому разі, вона буде для тебе чимось абсолютно індиферентним.
Для когось це найкрасивіший період у природі. Час багатства, щедрості, феєрії кольорів, павутиння й бабиного літа з крапельками роси, розкиданих на квітах вересу. Це період, коли пориви вітру воднораз із запахом та шелестом сухого березового листя приносять ностальгію за чимось неясним, але таким, що рве душу на шматки й зачіпає найбільш чутливі струни людського розуміння світу.
Я однозначно належу до групи відданих шанувальників цієї передостанньої пори року. Я люблю і золоту польську осінь, і сіру, яка барабанить потоками дощу в запітнівші шибки. Депресивні стани мені невідомі і я не розумію всіх тих, хто кривиться від гумових чобіт, парасоль і дощовиків.
У Польщі осінь завжди була виразною порою року. Переживання осені, осінньої погоди, осіннього дня й такої ж природи надихало багатьох поетів і митців. Вінценти Поль у вірші «Восени» писав:
«Все втихає. Йде вересня просинь!
Сонце ки́дає промені скоса,
Й день коротший, і зимні вже роси –
Гей, це осінь – іде польська осінь! (…)» (Переклад Анатолія Оліха)
Надзвичайна мальовничість осені з різнорідною палітрою барв, від сповнених теплом і золотом до всеможливих відтінків сіризни та побурілої зелені, є винятково перспективною сферою творчості для художників. Цю тему ми можемо спостерігати у працях багатьох майстрів пензля.
Є вона у Юзефа Рапацького («Восени – відліт журавлів»), Теодора Аксентовича («Осіннє листя»), Юзефа Хелмонського («Осінь»), Яна Станіславського («Осінь»), Станіслава Віткевича («Осеновище»), Юліана Фалата («Осінній пейзаж із Бистрої»), Станіслава Камоцького («Осінній день») та Станіслава Масловського («Осінь»).
Юзеф Рапацький, «Восени – відліт журавлів». Public domain
Станіслав Віткевич, «Осеновище». Public domain
Станіслав Камоцький, «Осінній день». Public domain
Станіслав Масловський, «Осінній пейзаж з Рибнішек». Public domain
Юліан Фалат, «Осінній пейзаж з Бистрої». Public domain
Цей магічний час багато століть приваблював художників, особливо тих, які були чутливі до краси навколишнього світу і з дитинства були пов’язані з природою. Художники надзвичайно експресивно вміли відтворити настрій вересневих і жовтневих днів із часто похмурим небом і природою, просякнутою вологістю й холодом, через які вперто продираються сонячні промені.
Згаданий вище Юзеф Хелмонський малював чайок над водними широчинами, пастушків, що печуть картоплю в багатті, селянські обійстя в осінніх декораціях, волинські копиці та осінні тумани над Стиром. Станіслав Камоцький зображував шляхетські дворики в антуражі роззолочених багряних кленів, соломи й очерету, які вкривали від прийдешнього морозу тендітні рослини.
Це, безсумнівно, видовищна, просто метафізична пора року. Осінь – це калейдоскоп кольорів, строкаті парасолі, дощ, туман і холод. Це радість і ностальгія. Це повний грибів ліс, зарум’янені кульки горобини і квітучі мімози, про які співав Чеслав Нємен словами з вірша «Спогад» Юліана Тувіма:
«Осінь почалась мімоз імлою,
Золотава, крихка – на подив,
Це ж бо ти є дівчиною отою,
До якої я був приходив (…)» (переклад Маріянни Кіяновської).
Отож, чи може бути щось краще, ніж зручне крісло, гаряча кава у філіжанці, осінній джаз і альбом із картинами, характерними для цієї пори року?
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
