До письменницької спадщини Алойзія Фелінського належать не лише художні твори та переклади, а й праці, які сучасні критики назвали би науково-популярними. Сьогодні ми ознайомимося з однією з них.

У другому томі творів Алойзія Фелінського міститься дослідження під назвою «Про листи». Воно невелике за об’ємом, має всього десять сторінок. У ньому письменник ділиться своїми міркуваннями про лист як жанр, а також дає поради, як правильно писати листи.

Титульна сторінка другого тому творів Алойзія Фелінського

«Лист – це письмовий твір, за допомогою якого ми повідомляємо когось про те, про що він не знає», – розпочинає цитатою Цицерона свою розповідь Фелінський. І одразу ж доповнює, що це визначення класика не охоплює всіх видів листів. Натомість письменник пропонує своє формулювання: лист – це розмова між двома неприсутніми особами, залишена на письмі.

Час, у якому випало жити Алойзію Фелінському, тобто злам XVIII–XIX ст., можна вважати золотою епохою епістолярного жанру. Йдеться не про епістолярну літературу, яка виникла ще в античну епоху і яка в епоху романтизму вже, безперечно, втрачала свою популярність, а про побутовий епістолярій. Це був час, у якому грамотність і письменність були не винятковим, а досить повсякденним явищем серед різних прошарків суспільства. Якщо раніше навіть серед шляхти середнього достатку «вченість» не дуже була в пошані, то тепер читати і писати вміли купці, міщани, ремісники. Листування стало найпоширенішою формою комунікації, що призвело до розвитку епістолярного стилю та формування вимог до написання листів. Саме цій тематиці Алойзій Фелінський присвятив своє дослідження.

Ось, наприклад, як він рекомендує починати листи: «У формальному листі, який пишуть до осіб із положенням вищим від нашого, або до таких, із якими ми не маємо близького знайомства, варто, відступивши два або три дюйми від краю паперу, почати із титулу «Ваша світлість, милостивий князю-добродію» або «Ясновельможний» і т. д. При цьому титулі треба лишити більше чи менше чистого паперу, в міру пошани, яку ми хочемо виявити до особи, і тільки після цього починати сам лист».

Далі автор радить, наскільки часто потрібно вживати титул у листі, які вирази ввічливості обрати. А ось як необхідно підписатися: «Після закінченого листа треба написати нижче від лінії посередині листка: «Вашої світлості, милостивого пана-добродія» і ще нижче: «найпокірніший слуга» – так, аби підпис був при самому кінці листка, якщо це не буде виглядати занадто дивно. Дату пишуть на краю листка, що є знаком пошани. А порушив би її той, хто хотів би передати поклони іншим у листі до особи з вищим положенням; треба це принаймні пом’якшити виразами: «насмілюся просити», «дозвольте» і т. д. Приписи на полях post scripta свідчать про недостатню обачність у писанні; із ввічливості варто їх остерігатися. Формальний лист варто писати на піваркуші або цілому аркуші, чітко й чисто, його зазвичай вкладають у конверт».

Звісно, такі поради вже давно втратили свою актуальність і зараз можуть викликати лише усмішку. Проте все-таки ці дрібні зауваги Фелінського допомагають нам зрозуміти психологію людей тієї доби, а тим, хто має справу з перекладом старовинних документів, відкривають нові нюанси їхньої роботи. Листи можуть багато розповісти не лише про події, про які безпосередньо в них ідеться, але й про автора та його співрозмовника, про епоху, ознайомити з цікавими подробицями побуту, суспільними звичаями тощо.

Проте праця Алойзія Фелінського «Про листи» представляє не тільки історичний інтерес – у ній автор наводить практичні поради, які цілком будуть доречними і в нашу епоху електронних листів і різноманітних месенджерів.

Наводимо їх без купюр.

Деякі поради для тих, хто писатиме листи.

1. Перед тим, як почати писати, завжди нагадай собі, що кожен лист може призвести до добрих або поганих наслідків; що він часто потрапляє в чужі руки; що він не розчиняється, як слова, а може залишитися надовго або й назавжди.

2. Взявши перо в руку, подумки стань у присутності особи, до якої будеш писати, і пиши так, ніби ти говориш з нею.

3. Усе своє життя пиши до батьків, учителів, родичів і до всіх, до кого ти повинен мати пошану і вдячність, пиши завжди з відкритістю, довірою та щиросердям; таким чином ти збережеш їхню прихильність і навіть її зміцниш.

4. Пиши природним і невимушеним чином усі свої листи, а особливо до людей, які відзначаються дотепністю, і до дурнів.

5. Не думай довго над листом, коли його пишеш, проте написавши, завжди перечитай.

6. До осіб, із якими ти був запанібрата, але які раптово зробили кар’єру, не пиши ніколи першим; а до державних чиновників не пиши ніколи розлого.

7. Картай коротко, а хвали ще коротше.

8. Нехай кожен вираз твого листа висловлює прихильність, доброту, повагу і порядність; це звільнить тебе від повторення нудних компліментів і показної ввічливості.

9. Не посилай листа, якого ти писав із відразою, нудьгою або сумом, адже він і в того, хто його буде читати, напевно, викликатиме те ж саме відчуття.

10. Не пиши ніколи протилежного тому, що думаєш; не жертвуй правдою на користь побічних зауважень чи міркувань, краще вже тоді взагалі не пиши. Написана брехня є ще більшим злом, ніж сказана брехня.

11. Незалежно від того, чи ти пишеш перший чи відписуєш, негайно вилий на папір свої перші почуття радості чи вдячності; але всі відрухи гніву, помсти і все неприємне стримай, принаймні до наступного дня, або, якщо можливо, не пиши ні до кого зі скаргами чи докорами, бо це зробить злу людину ще більш різкою і шкідливою, а хорошу – образить або розчарує.

12. У важливих справах, коли треба дати однозначну відповідь, краще зволікати, ніж поспішати; у протилежному ж випадку краще відписати швидко. Адже людям найприкріше, коли хтось змушує нас довго чекати і все одно нічого не вирішує або вирішує погано.

13. Не пиши листа, записки чи навіть однієї літери просто заради того, щоб написати. Розсудлива людина не зробить жодного жесту, не вимовить і не напише слова, яке не має певної мети і за яке вона не змогла би ручитися.

***

Оскільки Алойзій Фелінський не рекомендує використовувати постскриптум, поставимо три зірочки. В наступних номерах ми розглянемо методичні напрацювання Фелінського щодо викладання польської літератури у Кременецькому ліцеї.

Анатолій Оліх