Велику популярність серед польських глядачів йому принесли серіал «Королева Бона» та фільм «Епітафія для Барбари Радзивіллівни». Його незабутнім кінохітом стала комедія «Цісарсько-королівські дезертири», яка у швейківській манері розповідає історії солдатів різних національностей, що планують втечу з австро-угорської армії. В кінотеатрах стрічку подивилися понад 7 млн глядачів.

Любов до кіно в його серці зародилася, найімовірніше, з перегляду мультфільму «Білосніжка і семеро гномів», виготовлення проєктора із взуттєвої коробки та старих лінз, створення малюнків із пригодами «Козлика Матолка» Корнеля Макушинського та показу їх на стіні. Це було ще у Львові, де народився майбутній режисер. Там він провів дитинство.

Януш Маєвський, 2023 р. Автор: Mariusz Kubik, CC BY 4.0

Януш Маєвський мешкав у будинку, з якого, як згадував у інтерв’ю, відкривався чудовий вид на все місто. Підлітком виїхав із батьками до Кракова. Був 1944 р., і його батько був змушений утікати від арешту. Для хлопця це був травматичний досвід. Пізніше, завдяки режисерському фаху, він міг повертатися до Львова і галицького світу, який зберігся в його пам’яті.

У Кракові, склавши іспит зрілості в ліцеї імені Яна ІІІ Собеського, Януш хотів вступити до кінематографічного вишу, проте послухав батьків і пішов на архітектурний факультет Краківської політехніки, який закінчив у 1955 р. Тема його магістерської роботи була пов’язана з кіно: він спроєктував будівлю кіностудії, а консультантом був оператор Станіслав Воль.

Потім наш герой урешті розпочав навчання в Державній вищій кінематографічній школі в Лодзі. Був сценографом у трьох стрічках Антонія Богдзевича «Ескізи вугіллям», «Дійсність» і «Калоші щастя». Режисерське відділення закінчив у 1960 р.

Першим успіхом Маєвського стала кінозамальовка «Рондо», в якій зіграли Славомір Мрожек і Стефан Шляхтич. Вона розповідає історію клієнта, який не може допроситися, аби до нього підійшов офіціант.

Потім Януш Маєвський п’ять років присвятив документалістиці. Впродовж цього часу були створені, зокрема, наступні документальні фільми: «Троянда» – нагадування про Голокост, «Альбом Фляйшера» – розповідь про війну з погляду німецького окупанта, «Поєдинок» – опис суперництва двох атлетів зі штовхання ядра Девіда Дейвіса й Альфреда Сосгурніка.

У другій половині 60-х рр. були створені «Аватар, або Обмін душами», «Льокіс», «Квартирант» та «Злочинець, який украв злочин». У 1971 р. Маєвський зняв фільм «Заздрість і медицина» за однойменним передвоєнним романом Міхала Хороманського. Цією стрічкою режисер розпочав повернення в міжвоєнну епоху, в давно минулий світ галицьких містечок.

Потім були «Прóкляті дільниці» (1975 р.), у яких знялися чудові актори Роман Вільгельмі та Марек Кондрат. Через два роки на екрани кінотеатрів вийшла «Справа Горгонової» про злочин гувернантки Рити Горгонової, яка вбила Ельжбету Зарембу, дочку львівського архітектора Едмунда Заремби. Наступний фільм також був поверненням у світ Галичини. Це «Урок мертвої мови» (1979 р.) про минущість і підготовку до смерті хворого на туберкульоз австрійського офіцера.

У 1998 р. були створені серіал «Селище» та картина «Після сезону», якою Маєвський мав намір попрощатися з роботою за камерою. Однак у 2010 р. режисер знову повернувся на знімальний майданчик. Цього разу він створив стрічку «Малий іспит зрілості 1947», у якій увічнив події зі свого життя, починаючи з часів Львова і Кракова та закінчуючи існуванням під диктатурою Радянського Союзу у Польській Народній Республіці.

Кінозалежність виявилася сильнішою, адже й ця картина не завершила режисерської кар’єри Маєвського. У 2016 р. на екрани вийшов фільм «Ексцентрики, або На сонячному боці вулиці», який розповідає про анклав свободи в похмурій епосі Владислава Гомулки 1960-х рр. У 2019 р. режисер екранізував власний детективний роман «Чорний мерседес», дія якого відбувається під час Другої світової війни.

Кадр із фільму «Ексцентрики, або На сонячному боці вулиці», 2016 р.

Януш Маєвський режисерував багато телеспектаклів, був письменником. Написав, зокрема, автобіографічне видання «Ретроспектива». Разом зі своєю дружиною Зофією Насеровською видали книгу «Фотографія смаку», в якій він помістив свої фейлетони, а вона – кулінарні рецепти. У 2020 р. вийшов друком том оповідань Маєвського під назвою «Маленька».

Багато років режисер був головою Асоціації польських кінематографістів. У 2021–2024 рр. був ректором Варшавської кінематографічної школи. Він помер 10 січня 2024 р. Його поховали на Військовому кладовищі на Повонзках у Варшаві в родинному склепі поряд із дружиною.

У повідомленні, оприлюдненому Асоціацією польських кінематографістів у січні у зв’язку зі смертю Януша Маєвського, зазначили, що він був одним із найбільш популярних і визнаних польських кінорежисерів, лауреатом спеціального призу «Платинові леви» за творчі життєві досягнення 41-го кінофестивалю у Гдині, нагороди Асоціації польських кінематографістів за видатні мистецькі досягнення та вклад у розвиток польської кінематографії, польської кінонагороди «Орел» за творчі досягнення.

Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

На головному фото: Зірка Януша Маєвського на лодзькій Алеї зірок. Автор: Zorro2212, CC BY 3.0