Я ходила в кіно. Погоджуюся, це не та новина, почувши яку світ затримає подих, а хтось вразливіший покриється рум’янцем. Справа досить буденна, а перегляд фільму, який сприймається як розвага, також, найімовірніше, ні в кого здивування не викличе.

Тому, переходячи до суті, додам, що фільм, який я подивилася, – це оскароносна стрічка режисера Джонатана Глейзера «Зона інтересу». Після закінчення сеансу багато хто ставив мені коротке запитання: «Ну, і як фільм?» Я так і не змогла дати жодної виразної відповіді. У голові була пустка. Те, що я побачили й почула, повинно було влежатися.

Певні переживання та проєкції, що формуються дещо поза свідомістю, образами та засвоєними відчуттями, повинні з плином часу набрати реальних форм, щоб їх можна було вербалізувати. Звукова доріжка, тобто всі відголоси, чутні поза кадром, і музика підсували моїй уяві, підтримуваній набутими в дитинстві знаннями, найбільш трагічні та пронизливі картини, які тільки можуть стосуватися табору смерті, яким був «Аушвіц-Біркенау».

Ледь чутні крики, відлуння пострілів, характерний шум язиків полум’я, попіл у річковій течії і серед квітучих клумб, як крихти на стежині вели до одного великого та жаского пазла, в якому були газові камери, печі крематоріїв, голод, воші, щури, розстріли, тобто усюдисуща смерть.

Це мої враження від фільму. Проте я поставила собі питання: чи на підставі переглянутої стрічки такі самі відчуття з’являться в пересічного глядача з Франції, Іспанії, Португалії чи США? Чи однаково вони будуть ставитися до Рудольфа Гесса, цього звіра в людській шкірі, який, не моргнувши оком, убивав мільйони людей з усієї Європи?

А, може, він залишиться в пам’яті зразковим чоловіком, батьком і бізнесменом, який досконало виконував накази своїх нацистських зверхників? Чи в синові коменданта табору, підліткові, який разом із батьком прогулювався верхи, глядач бачитиме лише дитину? Чи все ж дізнається, що цей самий хлопчак задля власної розваги і приємності топтав беззахисних і виснажених полонянок?

У мене склалося непереборне враження, що розуміння історично малопідготованого глядача може підпасти під небезпечну маніпуляцію. І нацистський злочин, який неможливо вписати в жодні людські рамки, буде применшений.

Хотілося б мати надію, що я помиляюся й ми не будемо плакати над історією сина коменданта табору смерті в цілковито відірваному від реальності фільмі «Хлопчик у смугастій піжамі», забувши при цьому, хто був справжньою жертвою бандитів в есесівських мундирах.

Покритися рум’янцем (dostać wypieków), тобто відреагувати на якусь звістку дуже емоційно, спонтанно.

Затримати подих (wstrzymać oddech) – сильно переживати через якусь ситуацію.

Мати пустку в голові (mieć pustkę w głowie) означає, що людина не може в цей момент дати жодної логічної відповіді на поставлене питання.

Щось має влежатися (coś musi się uleżeć), тобто деякі речі вимагають часу, щоб їх повністю зрозуміти.

Не моргнувши оком (bez mrugnięcia okiem) – не задумуючись.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG