Обидва народилися в тому ж 1947 р. Один – у березні, другий – у квітні. І покинули цей світ у 77-річному віці майже в один день. Восьмого і дев’ятого липня 2024-го. Може, в Божому плані вони були потрібні десь у засвітах, щоб там захоплювати, зворушувати, творити. Два майстри, дві ікони польської культури. Єжи Штур і Тадеуш Возняк.
Єжи Штур – випускник полоністики Ягеллонського університету в Кракові та акторського факультету Державної вищої театральної школи у Кракові. Під час навчання був пов’язаний із «Театром СТА», а пізніше долучився до «Старого театру» в Кракові. Якби мене збудили з мертвого сну і наказали, не задумуючись, назвати фільм, у якому грав Єжи Штур, я одразу згадала би «Ведучого». Фільм режисера Фелікса Фалька справив на мене, тоді ще молоду дівчину, величезне враження.
Яскрава фігура Лютека Данеляка, парвеню і крутія, готового задля кар’єри на найбільше свинство, якого хвацько зіграв Штур, закарбувалася в моїй пам’яті і стримить там досі. Головна причина – геніально відтворена роль. Потім були чергові ролі в культових уже на сьогодні фільмах. «Сексмісія» (в радянському цензурованому варіанті стрічка називалася «Нові амазонки», – перекл.), «Кілер», «Шрек» (озвучування Осла), «Кінгсайз», «Великий звір», «Список блудниць», «Громадянин Піщик», «Три кольори».
Можна перераховувати нескінченно. На підмостках театру чудові ролі, які виявилися хітами, – це «Контрабасист» і режисерська версія опери Доніцетті «Дон Паскуале», яку я мала приємність бачити наживо. Видатна роль Порфирія Петровича у «Злочині і карі», перенесеній на театральну сцену Анджеєм Вайдою. Неможливо перерахувати всі ролі, спектаклі та фільми, в яких зіграв Єжи Штур.
Актор виявився теж чудовим педагогом. Упродовж багатьох років він був ректором Державної вищої театральної школи у Кракові. «Жінка мене б’є», «Темряву, я бачу темряву», «Я – Риба, викликаю Акваріум», «Ох ти ж у дупло копнутий», «Мив я його, мив», – це цитати зі стрічок, у яких зіграв Штур. Вони увійшли в повсякденне мовлення, кожного разу викликаючи усмішку немов уперше.
Про Єжи Штура Кшиштоф Кесльовський говорив так: «Він здається мені досить винятковим у Польщі прикладом актора, який перебуває на своєму місці і в кінофільмі, і на телебаченні, і в театрі. З чим це пов’язано? Думаю, вирішальними в цьому випадку є два елементи, про які варто сказати. Перший становить техніка, чудова техніка, опанована до бездоганності у всіх дрібних деталях. Друга річ, не менш істотна, особливо корисна для кіно, – це його знання дійсності. А понад цими двома навичками стоїть інтелект». Не додати й не відняти. Відійшла людина, життя й досягнень якої однозначно вистачило б на кільканадцять звичайних людей.
Кожен поляк, який хоча би трішки любить музику, повинен знати абсолютний хіт «Пурпурний годинникар світла». Цей великий шлягер, виконаний Тадеушем Возняком, відвідувачі могли послухати 11 листопада 2018 р. у королівському Альберт-голі в Лондоні. Чудова пісня на столітню річницю відновлення Польщею незалежності. Геніальне виконання мегатвору у виняткову дату.

Тадеуш Возняк співає «Годинникаря» на сцені Альберт-голу 11 листопада 2018 р. Кадр із відео на YouTube
Митець, безсумнівно, всім своїм творчим життям заслужив на таку честь. Тадеуш Возняк – музикант, композитор і вокаліст. Початки його кар’єри були дуже непростими і принаймні тоді нічого не провіщало, що випускник електричного технікуму буде автором музики кількасот пісень, театральних постановок, кількадесяти телевистав та поетичних програм.
Пісні з його музикою були в репертуарі таких зірок, як Ельжбета Адамяк, Міхал Байор, Кристина Пронько та Бернард Ладиш. Перший ансамбль, із яким митець почав співпрацю, носив чудернацьку назву «Дикуни». Сам Возняк узяв собі мистецький псевдонім Даніель Дан, адже його справжнє прізвище видалося менеджерові «Дикунів» малопривабливим.
Із плином часу з’явилися пропозиції співпраці з відомими вже тоді артистами. Наприклад, із Чеславом Нєменом музикант відіграв понад 100 концертів. І хоч мав на своєму рахунку понад кількасот творів, саме його найбільший шлягер «Годинникар» став культовою піснею навіть у в’язниці.
Сам він про це розповідав так: «Коли я працював у театрі у Валбжиху, я столувався в однієї пані, яка чудово готувала. Одного разу з директором Аджеєм-Марією Марчевським ми натрапили при обіді на людину, яка кількома днями раніше вийшла з в’язниці, де найпопулярнішим шлягером був у той час «Годинникар». До такого ступеня, що там навіть провели фестиваль «Годинникаря». Учасники співали скомпоновані власноруч тексти. Після чергової чарки горілки цей хлоп заспівав нам одна за одною кількадесят версій «Годинникаря». Наступного дня я взяв із собою магнітофон і пів літри на аванс. На жаль, запису зробити не вдалося, бо його знову посадили за якесь невелике, але правопорушення».
Рукопис найвідомішого твору Тадеуша Возняка зберігається в Національній бібліотеці поряд із творами Фридерика Шопена, Кшиштофа Комеди та Миколая Гурецького.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
На головному фото: Єжи Штур у ролі Лютека Данеляка. Кадр із фільму «Ведучий»