26 вересня 1939 р. оперуповноважений чекістської дільниці № 2 у Ковелі, лейтенант НКВД Сірот арештував Владислава Юзвяка, жителя Познані. Зауважимо, що постанову на арешт прокурор санкціонував аж 20 грудня, тобто через три місяці.

Того ж таки 26 вересня лейтенант Сірот провів перший допит і вніс дані в стандартну анкету арештованого. З неї ми дізнаємося, що Владислав Юзвяк народився в 1892 р. у місті Шамотули неподалік Познані. Його батько Станіслав був листоношею.

Слідчий записав, що Владислав мав семикласну освіту, а з 1915 до 1919 р. служив у німецькій армії. Після повернення з війни Владислав Юзвяк пропрацював рік перукарем, а потім закінчив поліцейську школу й пішов на службу в державну поліцію. Він працював старшим постерунковим у слідчому відділі кримінальної поліції в Познані. Останні п’ять місяців служив у відділі політичної поліції.

Владислав був одружений з Елеонорою Юзвяк і мав 17-річну дочку Лонгіну (вік подано станом на 1939 р.). Сім’я проживала в Познані. Після евакуації в 1939 р. поліціянт опинився в Ковелі, де його й затримали (раніше ми писали про Яна Буліка, поліціянта з Тимбарка, який також потрапи на Волинь разом з евакуйованим постерунком поліції).

Арештованого помістили в Ковельську в’язницю. 4 жовтня лейтенант Сірот висунув звинувачення, що Юзвяк, «будучи службовцем польської таємної поліції, вів боротьбу з революційним рухом, тобто винен у злочині, передбаченому ст. 54 п. 13 Кримінального кодексу УССР».

Слідчий провів кілька допитів, під час яких намагався довести провину поліціянта. Проте Владислав Юзвяк стверджував, що він просто працював у канцелярії міської поліції при розшуковому відділі й не мав жодних конфідентів, адже займався суто паперовою роботою.

Разом із Юзвяком затримали його колегу, познанського поліціянта Яна Ратайчика, з яким вони разом працювали з 1938 р. Юзвяк підтвердив, що Ратайчик мав інформаторів і йому дійсно «доводилося часто їздити по підпільних зборах для отримання матеріалів і задля провокаційних цілей» і що Ратайчика на таких зборах упізнали й тяжко побили. «У нього на тілі повинні бути ножові рані і два зламаних ребра», – заявив Юзвяк.

Зафіксовані у протоколах допитів свідчення Владислава Юзвяка розповідають про структуру познанської поліції. Слідче відділення, в якому з 1922 р. аж до евакуації працював арештований, ділилося на два реферати (відділи): кримінальний та політичний. Юзвяк працював у кримінальному рефераті, а 3 серпня 1939 р. комісар Віктор Олеарчик відкомандирував його в канцелярію політичного відділу. Там працювали всього 22 особи, серед них – згаданий Ян Ратайчик.

Політичний відділ мав такі реферати: 1) німецький; 2) український; 3) єврейський; 4) комуністичний, ендецький (тобто прихильників народно-демократичного політичного табору, опозиційного до влади, – авт.) і хадецький (прихильників християнсько-демократичного табору, – авт.). За словами Юзвяка, найменш активним був останній реферат. «Багато роботи було тільки 1 травня, коли в місті проводилися демонстрації», – засвідчив він. Особливо «гарячим», як записано в протоколі, був травень 1939 р., коли демонстрація вилилася в протест «Стронніцтва народового» проти того, що влада дозволила колоні йти лише вказаними нею вулицями, а прихильникам комуністичного руху – тільки покласти «вінок на могилах полеглих членів».

Із документів справи можна зробити висновок, що слідчого дуже зацікавила робота Юзвяка, адже, крім протоколів допиту, у справу підшито власноруч записані покази арештованого та переклад цих показів. Цікаво, що цей переклад – єдиний документ українською мовою у справі. Можна припустити, що перекладач не знав російської.

11 жовтня співробітник держбезпеки, молодший лейтенант Коцюбенко завершив слідчі дії, ознайомив Юзвяка з матеріалами слідства, висунув звинувачення та відправив справу воєнному прокурору Ковеля. Проте помічник воєнного прокурора Луцького відділення воєнної прокуратури 5-ї армії Юлевич повернув справу на дослідування, адже, на його думку, вона не містила достатніх доказів провини арештованого.

Слідство передали оперуповноваженому Гусаку, співробітнику ковельського НКВД. Владислав Юзвяк продовжував наполягати, що він займався лише канцелярською роботою. Він заперечив покази Ратайчика, що нібито він був «найактивнішим працівником у боротьбі з революціонерами і революційним рухом». Дослідування проходило мляво, допити проводилися рідко, адже всі свідки проживали на території, окупованій Німеччиною, а Юзвяк лише повторював свої попередні покази.

Хоч фактично слідство зупинилося, через рік, 29 листопада 1940 р., помічник прокурора Волинської області у спеціальних справах Коробко написав у висновку, що Владислав Юзвяк визнав себе винним. Його злочин полягав у тому, «що з 1920 р. до дня приходу Червоної армії на територію Західної України, під час існування колишньої польської держави, працював у польській поліції на різних відповідальних посадах, вів боротьбу з революційно налаштованими робітниками і селянами».

Висновок помічника прокурора

У січні справу передали на розгляд Особливої наради НКВД СССР. Згідно з випискою з протоколу № 35 від 29 березня 1941 р., Владислава Юзвяка «за активну боротьбу проти революційного руху» засуджено на вісім років виправно-трудових таборів, відраховуючи термін із 26 вересня 1939 р. Покарання він відбував у Сєвпечлазі.

Виписка з протоколу з вироком Владиславу Юзвяку

Останнім документом у справі є довідка № 015/б/50298, видана управлінням Унженського виправно-трудового табору, про те, що на підставі указу Президії Верховної Ради СССР його як польського громадянина амністували. Місцем проживання, згідно з довідкою, Владислав Юзвяк обрав місто Сємьонов Горьковської області. Його подальша доля нам не відома.

Довідка про амністію Владислава Юзвяка

Заключенням прокуратури Волинської області від 29 травня 1989 р. Владислава Юзвяка реабілітовано.

***

З архівними кримінальними справами громадян УССР, репресованих совєтською владою, можна ознайомитися на сайті Державного архіву Волинської області.

(Далі буде).

Анатолій Оліх