Якщо вирушите до витоків Сяну зеленим маршрутом із Буківця, спочатку справа побачите Букове Бердо, Галич і Розсипанець, потім дійдете до більш ніж двохсотрічної липи праворуч, а зліва буде цвинтар неіснуючого села Беньова.

Якщо дуже довго прямувати далі, перед вами постануть руїни двору Строїнських, останніх власників Сянків, могила графині і врешті, якщо вам вистачить сил, доберетеся до умовного витоку річки Сян, яка є південним кордоном Польщі з Україною на відрізку протяжністю 54 км.

Від села Беньова залишилися тільки цвинтар і фрагменти церковного фундаменту. На кладовищі ще можна побачити кілька нагробків. На одному з них зображений дзбан – символ людського життя, на іншому квітка – символ краси й минущості.

Тут можна помітити основу хрестильниці, на якій вирізьблений знак риби – символ перших християн. Ліворуч ви почуєте й побачите потяг, який іде українською стороною, де залишилося кілька заселених хат. Тут ви помилуєтеся гарною більш ніж двохсотрічною липою, яку врятував один із жителів. Колись тут був самісінький центр Беньової – села, яке виселили впродовж одного дня, 2 червня 1946 р., унаслідок підписання Угоди про обмін населенням між Польським комітетом національного визволення та Українською РСР.

Далі ви доберетеся до основної мети подорожі – неіснуючого села Сянки й могили графині. Від села Сянки вціліли фундаменти двору Строїнських, мурована криниця (відреставрована) та могила графині.

Легенда розповідає про те, що власник двору Францішек Строїнський і Клара Калиновська зі Львова покохали одне одного з першого погляду. Вона переїхала до нього в Сянки, де вони жили у злагоді та щасті. На жаль, Клара померла молодою і її поховали на певній віддалі від двору. Решту життя Францішек щодня ходив на могилу своєї дружини. Коли надійшов час його смерті, його поховали поряд із нею. І донині вони спочивають одне біля одного перед каплицею. Там можна сісти, задуматися над скороминущістю життя й помолитися «Радуйся, Маріє» за спочиле подружжя.

Зараз важко повірити, що в Сянках колись вирувало життя. Перед 1939 р. тут було 1500 жителів. І влітку, і взимку приїжджали сюди близько 2 тис. туристів. Тут були гарний залізничний вокзал, тенісні корти, стадіони, лижний трамплін, бобслейна траса. Лікар приймав хворих. Можна було отримати всі потрібні послуги. Територією проходила залізнична лінія, яка сполучала Сянки з Ужгородом.

Якщо потім вирушити вгору зеленим маршрутом, можна дістатися до пагорба Вершок. Звідси ви побачите Україну й село Сянки з української сторони. Видно будинки й церкви.

Потім залишиться тільки 20 хвилин пішки до витоків Сяну, а за ними – прикордонні польські та українські стовпи і кам’яний обеліск із хрестом.

Повертаючись до найважливішої точки нашої сьогоднішньої мандрівки унікальними місцями Польщі, тобто до могили графині, мушу сказати, що під час реставрації досить затертої нагробної дошки Строїнських у книзі померлих у Перемишлянському архідієцезіяльному архіві виявили, що Францішек Строїнський помер першим, а Клара – пізніше. І хоч це заперечує багаторічну легенду, саме ці правильні дати тепер видно на їхніх нагробках. Він помер у 1853 р., вона – в 1869 р. Нам залишається тільки додумувати, що це, мабуть, Клара після смерті чоловіка щодня ходила на його могилу, аби порозмовляти зі своїм коханим, а потім розпорядилася поховати себе поруч.

Однак незалежно від того, хто покинув цей світ першим, ми погодимося з Анджеєм Потоцьким, який написав у «Книзі бещадських легенд і переказів»: «Можете мені не вірити, але запевняю вас, що є таке місце в Бещадах, яке зміцнює почуття закоханих. Треба тільки недалеко від витоків Сяну знайти могилу графині і, помолившись «Вічне спочивання», вимовити ім’я особи, від якої ми очікуємо любові до гробу».

Сьогодні нам, тим, хто йде зеленим маршрутом із Буківця до могили графині, залишається вірити в невмируще кохання, сісти й поміркувати про минущість життя і жорстокість історії, які так змінили Бещади після Другої світової війни, поринути в тишу і, попри все, надіятися, що добро неодмінно переможе будь-яке зло.

Текст і фото: Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG