У № 5 «Землі Волинської» за 1938 р. вийшла стаття про палац князів Любомирських у Рівному. На жаль, на сьогодні ця пам’ятка втрачена, але тим ціннішим є дослідження, яке ми нині пропонуємо вашій увазі.
Інші статті з циклу «Земля Волинська» можна прочитати тут.
Автором статті є Збігнев Ревський – польський історик мистецтва та реставратор, який із 1936 до 1939 р. обіймав посаду реставратора пам’яток Волинського воєводства. За цей недовгий термін він устиг чимало зробити для збереження волинських пам’яток. Згадаємо лише ініційовані ним ремонти замків у Луцьку, Дубні, Старому Олексинці, Розтоках і Острозі, порятунок кількох десятків католицьких і православних храмів, збереження та реставрацію цінної поліхромії у двох десятках об’єктів.
Окрім виконання своїх посадових обов’язків, Ревський брав активну участь у діяльності Польського краєзнавчого товариства в Луцьку, написав багато наукових і науково-популярних статей про волинські пам’ятки.
До постаті Збігнева Ревського ми більш детально звернемося в окремій публікації, а поки що пропонуємо вашій увазі його статтю із «Землі Волинської».
Про порятунок шедевра старовинного архітекторського мистецтва в Рівному
На зламі XV i XVI ст. княгиня Марія Несвіцька звела тут на острові замок, який захищали болота біля річки Устя.
Переживши пожежі й руйнування у XVI та XVII ст., шляхом купівлі в 1723 р. він перейшов після князів Острозьких, Конецьпольських та інших у володіння князя Єжи-Александра Любомирського, пізнішого воєводи сандомирського.
Князі Любомирські як один із наймогутніших у нас магнатських родів фундують і споруджують у характерному для цього періоду стилі бароко численні сакральні й мирські будівлі. Вісніч, Ланьцут, Краків, Жешув, Львів, Ченстохова, Домброва, Варшава, Лубніце, Дубно, Рівне, Устилуг, Межиріч-Корецький – ось найважливіші місця цієї діяльності. Завдяки високій культурі вони наводять контакт із найкращими архітекторами, які в нас працювали, як-от Трапола, Тильман Гамерський – у XVII ст., Деза де Ванжу, Анджей-Адам Баер, Іттар, Паоло Фонтана, Войцех Ленартович та інші – у XVIII ст., таким чином спричиняючись до створення не одного шедевра справжнього архітектурного мистецтва.
Князь Єжи-Александр Любомирський у 1723–1738 р. перебудовує вцілілі рештки спаленого в 1694 р. замку на палац. Роботи завершив допіру син воєводи Станіслав. Це його і дружинин герби донині видніються понад наріжними контрфорсами палацу. Довкола нього розбили парк. У другій половині XVIII ст. палац перейшов синові Станіслава – Юзефові, який вів тут і оздоблювальні, і архітектурні роботи. Художники Кормароні та Віллані творять стінні розписи, Лукашевич – портрети. Парк переплановано на англійський, мабуть, англійським архітектором Бургіньйоном. Скульптор Лебласс, якого привезли з Олеська, прикрасив парк статуями.
Краєвид цього парку зі ставком, якого вже немає, мостом і альтанкою показує нам літографія Піллера 1824 р., створена за полотном львівського художника Антонія Ланге. На ній видно з’єднану аркадами з головним палацом бічну офіцину, яка теж не збереглася до сьогодні. Її архітектурний стиль вказує на те, що бічне крило спорудили на початку ХІХ ст.
Опублікована Ашкеназі переписка великого князя Костянтина явила світові історію його «першої польської любові» до князівни Гелени Любомирської в 1800–1801 рр., пов’язану з перебуванням великого князя на Волині та в Рівному зокрема. Цікаво, що саме завдяки цій обставині Рівне завдячувало створення двох найстаровинніших видів міста, намальованих для великого князя князівною – найімовірніше, художницею-аматоркою, прізвище якої годі шукати у списках художників.
Син Юзефа, князь Фридерик Любомирський збудував у Рівному в першій половині ХІХ ст. мурований двір (зараз тут міститься Окружний суд) і поселився там.
Будівля Окружного суду, фото 1939 р.
Із того часу палац ставав усе більш закинутим. Не покинули його лише два рицарі, що стояли перед фасадом, викарбувані бароковим майстром. Однак ще в 1927 р. палац мав річ, найважливішу для консервації будівель, – дах. Те, що дах не відновили після останньої пожежі, страшенно пришвидшило процес руйнування пам’ятки.
Один із рицарів, які стояли біля входу в палац. Листівка 1932 р.
Варто задуматися над його мистецькою й науковою цінністю.
Цей палац своїм основним корпусом, збудованим у плані прямокутника з кутовими павільйонами (довшими з фасадної сторони та коротшими з протилежної), виказує форму раннього бароко, яка походить ще від ренесансних замків і палаців. Тут можна згадати, наприклад, Люксембурзький палац у Парижі, а в нас – колишній палац Слушків у Вільнюсі (зараз в’язниця).
Корпус рівненського палацу, складений із кількох секцій, підпорядковується центральній частині. Вікна розташовані по два, парами, що надає цим окремим секціям еластичного виразу. Статичність і водночас лаконічність будови підкреслюють пілястри, які йдуть на всю висоту палацу. Будівлю увінчує високий мансардний дах, який підкреслює тут барокову плавність і мальовничість корпусу. Проте над усім домінувала монументальність, досягнута завдяки пропорціям і скоординованості окремих частин. Натомість суто декоративну колонаду від фронту, а також вліплений посередині ризаліт із протилежної сторони палацу варто вважати такими, що походять із пізнішого періоду перебудови.
Основний корпус палацу ми датували би щонайменше 1723–1738 рр., не виключаючи можливості, що частково він міг постати на старих фундаментах. Також декорацію фасадів – плоско профільовані пілястри, пояси між поверхами, оздоблені ліпниною в пасторальному стилі, та найхарактерніша для цього стилю архітектурно-скульптурна деталь, тобто наріжні контрфорси, – потрібно віднести до епохи рококо середини XVIII ст. Згадані контрфорси, встановлені на фрагментованому профілі, звужуються сходинками, переходячи від основи у своєрідний стрижень напівколони, увінчаний картушем у стилі рококо, а два інших контрфорси – вазою. Ці контрфорси навіть самі по собі становлять чудову композицію, яку так нечасто можна в нас побачити.
Палац Любомирських, листівка 1927 р.
Гідний уваги той факт, що найближчу до них подібність демонструють кути палацу князів Любомирських у Львові, перебудованого в 1763–1767 рр. тим самим князем Станіславом, який завершив перебудову палацу в Рівному. Цікавою обставиною при цьому є те, що львівським будівництвом керував один із найкращих у нас архітекторів – комендант кам’янецької фортеці, генерал Ян де Вітте – за співучасті будівничого Себастьяна Фезінгера. Вітте, як відомо, – автор чудесної архітектури костелу отців-домініканців у Львові. Стиль його робіт характерний органічністю композиції воднораз із великим багатством пізньобарокових форм. Доктор Хорнунг висловлює здогадку, що Вітте допомагав у перебудові палацу в Рівному. Характерну рису елегантності та при цьому цілісності композиції, яка обґрунтовує цю здогадку, посвідчують згадані контрфорси, одночасно такі близькі контрфорсам львівського палацу. Так само пасують цій версії дахи, вишукані у своїй лінії і підпорядковані вищій центральній частині.
Цей палац навіть сьогодні демонструє мистецькі цінності, крім того, він має на Волині власне індивідуальне обличчя й належить тут до нечисленних збережених пам’яток палацової архітектури першої половини XVIII ст. Крім нього, можна згадати лише палац у Вишнівці. До того ж ця споруда, розташована на осі, перпендикулярній до головної артерії міста, могла би відігравати урбаністичну роль, збагачуючи форми плану міста в разі його розростання в цьому напрямку.
Існують, наскільки мені відомо, проєкти, щоби пристосувати палац до вимог будівлі ратуші. На перешкоді реалізації стала відсутність коштів. Мені здається, що зараз, при нагоді створення інвестиційного плану для Рівного, при наданні допомоги Фондом праці, можна було би повернутися до цього наміру.
Вартість ремонтних робіт, за оцінкою архітекторів Воєводського управління, не перевищила б 200 тис. злотих. Рівне таким чином отримало б монументальну стильну будівлю міського управління, була би порятована цінна пам’ятка і водночас це було би вираженням високої культури міста, відомого у всій Польщі своїми прекрасно організованими торгами (виставками-ярмарками, – ред.).
Думку, на яку можна в нас натрапити, що пам’яток ancien regime не варто консервувати із соціальних мотивів, я вважаю занадто вузькою не лише з реставраторського погляду, а й загальнокультурного. Шедевр мистецтва має передусім естетичну цінність, яка стоїть поза соціально-політичними поглядами. Прикладом у таких випадках має бути Франція, яка під час Великої революції зруйнувала, зокрема, гробівці своїх королів, а уряд теперішньої республіки скеровує великі суми на консервацію цих могил у костелі Сен-Дені.
Франція має відвагу подивитися об’єктивно своєму минулому в очі й побачити поряд із негативними рисами й позитивні цінності.
Руїни палацу Любомирських, листівка 1939 р.
Позитивну вартість палацу в Рівному становить факт, що він є цінною пам’яткою архітектури, яку потрібно порятувати шляхом використання її певною установою – ратушею чи, наприклад, майбутнім Громадськими домом.
Окрім того, князі Любомирські заслужили на вдячність своїми заслугами перед Рівним.
Вони у XVIII–XIX ст. дбали про його розвиток. У 1765 р. із їхньої ініціативи був створений перший план міста, виконаний Тушем. Не один храм, незалежно від конфесії, завдячував їм своїм інтер’єром і фундацією. В 1839 р. за 200 090 злотих вони спорудили будівлю гімназії (зараз там міститься кураторія). Понині частина громадських установ розташована в гарних стильних будинках, зведених князями Любомирськими, серед них варто назвати Окружний суд, кураторію та бурсу.
(Далі буде).
Анатолій Оліх
На головному фото: Палац Любомирських у Рівному, листівка 1911 р.
