«Ти прах і в прах повернешся». Чи щось усе ж залишиться?

Я думаю про це, коли згадую Ядвігу Гуславську з Кременця, яка померла кілька днів тому.

Що з того, що тіло перетворюється на прах, якщо пані Ядвіга, як зразок активності та відданості справі, залишила по собі надзвичайну духовну спадщину, завдяки якій я завжди пам’ятатиму про неї. В цей момент я хочу спонтанно записати те, що найбільше запам’яталося мені з того часу, коли я жила в неї як вчителька, скерована Центром розвитку польської освіти за кордоном до Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці.

Пані Ядвіга, як добра душа, прийняла мене, оскільки від її дому було недалеко до школи. Вона поселила мене в одній із двох кімнат. Там стояло ліжко, на якому до мене й після мене спало багато людей, оскільки ця добра жінка вже не вперше когось підтримувала і приймала: приятельку, яка перенесла операцію, знайомого художника, співаків, які приїхали на «Діалог двох культур», харцерів, що прибули впорядковувати польські могили, а в останні роки – переселенця зі сходу України. Вона ділилася всім, що мала.

У цій кімнаті я почувалася, як у картинній галереї, адже на стінах біля ліжка висіли картини. Пані Ядвіга дуже піклувалася про мене, готувала обіди. Найбільше мені запам’яталися налисники із сиром, складені в конвертики, і дріжджові пироги. Вона намагалася почастувати мене ще й салом, але мені воно не смакувало. Гадаю, в кожній порядній українській хаті мають бути запаси сала.

Коли взимку під дошками за костелом бездомна собака привела 10 цуценят, яких ніхто не хотів брати, пані Ядвіга взяла одну бідолашку, хоч уже мала чотирьох котів і багато клопотів із ними. З іншого боку, казала, що їй є заради кого вставати вранці й мобілізуватися.

Мені імпонували її активність і вміння знайти вихід із кожної ситуації. Незважаючи на проблеми з пересуванням, хворі коліна й майже 80-річний вік, пані Ядвіга організувала екскурсію для учнів польської школи, а згодом і для дорослих. Зрештою вона була екскурсоводкою Україною і вміла продумати кожну деталь, усе передбачати, організовувати проживання, харчування та проїзд.

Особливо вона переймалася вихованням дітей та молоді, їхнім патріотизмом, цікавилася організацією урочистостей із нагоди польських свят і рівнем викладання польської мови.

Я пам’ятаю її як надзвичайно активну в громадському житті. Вона намагалася брати участь у всіх подіях у Кременці, які слугували його розвитку. Відвідувала заходи, пов’язані з будинком для людей з інвалідністю, який зводили у співпраці з Польщею, на зустрічі з художниками, навіть узяла мене колись із собою на збори «Просвіти».

На її прохання я перевіряла правильність польської мови, якою була оформлена одна з версій меню в новій мистецькій кав’ярні в Кременці. Пані Ядвіга завжди відвідувала заходи «Діалогу двох культур». А ще вела «Кременецькі хроніки», описуючи на сторінках «Волинського монітора» історію Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького. І кожну частину хронік давала мені на вичитку.

Прагнучи подавати гарний приклад молоді, вона брала участь у диктантах із польської мови і здобувала в них успіхи. Мобілізувала молодь також до участі в польських конкурсах декламаторів і сама знала напам’ять вірші Юліуша Словацького.

Минуло сім років, відколи я не працюю в Кременці. Шкода, що за цей час мені вдалося відвідати пані Ядвігу лише один раз. Вона запрошувала мене знову, бо планувала організувати екскурсію до костелу Святої Дороти у Славуті. На заваді стала війна.

Мені хотілося б колись знову відвідати Кременець і побачити місця, про які я тоді читала в путівнику, написаному пані Ядвігою. Я записала його на свій комп’ютер. Ми планували з нею видати його ще раз, удосконаливши й додавши мої фотографії.

Пані Ядвіга була для мене прикладом для наслідування. Я захоплювалася її розумом, відданістю та винахідливістю в будь-якій ситуації. Без неї Кременець уже не буде таким, як раніше.

Дорота Пронжинська,
учителька польської мови,
скерована організацією ORPEG до Кременця у 2015–2017 рр.
Фото: Сергій Гладишук