Рівно сто років тому, 13 листопада 2024 р., Владислав Реймонт отримав Нобелівську премію в галузі літератури за роман «Селяни». Щоб твір про реалії польського села наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. міг бути відзначений настільки престижною міжнародною нагородою повинні були об’єднатись декілька елементів.

Найважливішим серед них був сам літературний твір. Владислав Реймонт майстерно передав переплетене з ритмом пір року буденне, сповнене працею життя селян, їхні традиції, святкові звичаї, мову, ментальність та темперамент, а також систему цінностей. Показав населення села Ліпце, розташоване на північно-східній окраїні Лодзької височини та розмістив на першому плані яскраві постаті на чолі з гордим господарем Мацеєм Бориною.

«Селяни» – це абсолютно польський твір. Тематика роману та герої закорінені в польській історії та традиціях. Натомість про його сюжет історик та літературний критик, професор Казімєж Вика сказав, що це мішанина реалістичних спостережень зі стилізацією періоду Молодої Польщі та «сільською балакучістю». Так написану та сконструйовану книгу можна було б класифікувати як герметичну, зрозумілу тільки для польського читача, але так не сталося. «Селяни» отримали міжнародну славу та Нобелівську премію, що є заслугою багаторічних старань перекладачів, громадських діячів, дипломатів та різних авторитетних осіб. Польща, яка щойно відродилася після поділів, потребувала свого сильного представника у світі літератури.

Владислав Реймонт черпав знання про польське село з власного досвіду, особливо з періоду, коли працював на посаді держслужбовця на Варшавсько-Віденській залізниці, на малих станціях, зокрема, в Ліпцах. У вільний час він ходив на сільські весілля, хрестини та похорони.

Письменник мав неспокійну душу. В дитинстві він не хотів вчитися, чим непокоїв батьків. Тато Юзеф Реймент (це справжнє прізвище письменника) планував, щоб син успадкував його посаду – органіста в селі Кобелє-Великі. Про маму Антоніну Купчинську відомо, що вона вміла цікаво розповідати. Молодий Владек, котрий більше, ніж грати на інструменті, любив малювати, під примусом батька виїхав до Варшави, щоб там здобути практичну професію, а точніше опанувати кравецтво під наглядом чоловіка своєї старшої сестри. Йому було двадцять із лишнім років, коли він вирішив стати письменником, бо книги він обожнював з дитинства. Молодий Реймонт повірив, що в нього все може вдатися, після позитивних відгуків про його перші опубліковані оповідання у пресі в 1892 р.

Великий письменницький талант Реймонта показали написані ще під кінець ХІХ ст. романи «Комедіантка», «Земля обітована» та «Ферменти». Роботу над «Селянами» він розпочав в 1901 р., а завершив аж через сім років, але вже з 1902 р. твір частинами публікувався в «Ілюстрованому тижневику», а як книга виходив із 1904 р. Реймонт поділив свій твір на чотири томи, а критики назвали її національною епопеєю.

Німецький переклад «Селян» авторства Яна-Павла Качковського, виданий у 1912 р., дуже сподобався на їхньому ринку і саме цей перекладач почав прокладати Реймонту дорогу до Нобелівської премії. Книга з’явилася також у Скандинавії. Цьому посприяло сповнене ентузіазму есе про «Селян» у книзі «Полоніка» (1917 р.) авторства шведської письменниці Еллен Кей. Сама ж «Полоніка» з’явилася з ініціативи Урсули Ледуховської, згодом святої, котра була великою речницею польських справ. Кей писала: «В жодній іншій мові немає такого багатостороннього та справжнього опису життя селянина». Через рік Академія знань у Кракові представила «Селян» Нобелівському комітету.

Однак Реймонт мав серйозного польського конкурента. Шанси на нагороду Стефана Жеромського в якийсь момент були навіть набагато більшими. Його добре знали завдяки перекладам «Вірної ріки», «Краси життя» та «Попелу» в Італії, Німеччині, Англії та Росії, але його шанси похоронив роман «Вітер із моря», який частина Європи вважала занадто політичним та виразно антинімецьким. Змінилася також польська дипломатична команда у Стокгольмі – столиці Нобелівської премії. Прихильного до Жеромського посла Зигмунта Міхаловського заступив Альфред Висоцький, який був за тим, щоб нагороду отримав Реймонт. У перегонах Жеромський- Реймонт звучали також питання політичних симпатій обох письменників. Автор «Попелу» асоціювався з Польською соціалістичною партією, Реймонта ж одні вважали прихильником національно-демократичного спрямування, інші народником.

Окрім польського конкурента в змаганнях за Нобелівську премію в 1924 р., Реймонт переміг ще кільканадцять письменників, серед них Томаса Манна, Томаса Гарді, Джорджа Бернарда Шоу. Він не зміг особисто приїхати на вручення нагороди, оскільки мав хворе серце, саме перебував у Ніці і не був у стані подолати таку далеку подорож. Також автор «Селян» не приховував свого розчарування тим, що стільки років чекав на нагороду.

Зате раділи поляки. На честь нобелівського лауреата мешканці Вєшхославіц, родинного села Вінцентія Вітоса, народного діяча та головного політика, 15 серпня 1925 р. організували велику урочистість. На неї нібито приїхали близько 40 тис. гостей. Реймонт, на жаль, почувався щораз гірше, передчував свою смерть. Він помер у Варшаві 5 грудня 1925 р., через два тижні після смерті Стефана Жеромського, з котрим попрощався з повагою.

Окрім Реймонта Нобелівську нагороду в галузі літератури отримали станом на сьогодні четверо поляків: Генрик Сенкевич (у 1905 р.), Чеслав Мілош (1980 р.), Віслава Шимборська (1996 р.) та Ольга Токарчук (2018 р.). «Селяни» назавжди увійшли в польський канон літератури та культури. Останнім часом роман став популярнішим завдяки третій екранізації, яка вийшла у 2023 р. (перша – 1922 р., друга – 1972 р.). Найновіша екранізація відрізняється передусім формою. Із 40 тис. кадрів, тобто 40 тис. олійних картин, намальованих понад сотнею художників, був створений анімаційний фільм. «Селяни», які вийшли на екрани у 2023 р., були польським кандидатом на Оскар, однак за кордоном фільм отримав не завжди прихильні відгуки. Натомість у Польщі його нагородили на Фестивалі польських художніх фільмів у Гдині.

Кароліна Превенцька,
журналістка, публіцистка і письменниця, авторка книг-інтерв’ю та біографій, зокрема, з Богданом Лазукою і Станіславою Целінською.

Джерело: dlapolonii.pl

Фото: Портрет Владислава Реймонта. Художник Яцек Мальчевський. Національний музей у Варшаві