Одні знаходять подарунки 6 грудня під подушкою. Іншим Святий Миколай приносить презенти під ялинку. Є й такі, хто подарунки отримує і під подушку, коли спить, і під ялинку. Ось такі щасливчики.
Поважний дідусь із сивою бородою, зодягнений в облямований білим хутром червоний кожушок, пролазив у замкову щілину, влізав через комин, гнався своїми санами, що кінь, а точніше олень, вискочить. І це тільки для того, щоб зробити приємне малим і великим, але завжди ґречним.
До кімнат він прокрадався тихцем, проте часто залишав по собі чіткі снігові сліди. Так чи сяк він завжди з’являвся і зникав як камфора, їдучи від одного дому до іншого. Принаймні саме в це вірила маленька людина в часи, коли все було ясне, просте і гарне. У часи безгрішного дитинства.
Серйозна, раціональна й відповідальна дорослість, на жаль, позбавила цих чар Святого Миколая. У світі статечних повнолітніх людей кілька походів до торговельних центрів вирішують питання подарунків, які колись, складені у велику копицю, доставляли навантаженими саньми десь із далекої півночі.
Щоб отримати такий гостинець, недостатньо бути лише ґречним. Треба ще було написати листа до Святого Миколая, в якому належало чітко висловити власні мрії та потреби в подарунковій сфері. У моєму рідному домі лист вкидали увечері в черевик, а коли людина вранці прокидалася і бігла ще досить заспана, аби перевірити, чи щось упродовж ночі змінилося, виявлялося, що лист зникав.
Це були чари! Прохання, скеровані до святої особи, були найрізноманітніші. Від звичайних, приємних, які легко було виконати, як-от бажання отримати гру, книжку, іграшку, і до таких, що були абсолютно зі стелі чи, як хтось воліє, з космосу.
Бо ж як поважний дідусько мав зробити так, щоб діснеївські мультики транслювалися на округло або щоб у ванні з’явилася золота рибка, яка мала виконати три довільних моїх бажання! У свою чергу написання листів із переліком омріяних або любо бажаних подарунків мало великий сенс і використання його в дорослому житті багатьох би позбавило розчарування чи навіть прикрощів.
Може, тоді ніхто не отримав би чергової пари набридлих шкарпеток, чашки із зірочками та оленями, замалого светра, якого носити не вдасться, а викинути шкода, бо він гарний і дуже доброї якості, шарфика, який ні до чого не підходить, парфумів із запахом, від якого макітриться в голові… А також багатьох-багатьох інших невдалих презентів, яких після свят повнісінько на порталах з купівлі-продажу.
Отож, може варто всім і всюди застосувати традиції з дитинства, щоб при розпакуванні подарунків не мати носа, спущеного на квінту? Не кажучи вже про інші переваги писемно-паперово-ручної комунікації з ближніми в контексті розвитку нашої цивілізації. Є над чим подумати.
Мати ніс, спущений на квінту (mieć nos spuszczony na kwintę), означає, що людина дуже сумна, прибита горем, пригнічена.
Гнатися, що кінь вискочить (pędzić co koń wyskoczy), тобто їхати дуже швидко.
Зникати як камфора (znikać jak kamfora), тобто швидко і безслідно.
Ідеї зі стелі або з космосу (pomysły z sufitu albo z kosmosu), тобто такі, які неможливо виконати, позбавлені сенсу, утопічні.
Робити щось на округло (robić coś na okrągło) – безперервно, дуже часто.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька організацією ORPEG
