Чим більше років минає від часу, коли ми сиділи за шкільними партами, тим більше цей період здається нам суцільною великою смугою самого лише щастя й безтурботності. У власних спогадах, які пропорційно до чергових хрестиків стають усе барвистішими, ми всю увагу присвячуємо тим добрим, радісним дням із минулого.
Усякі прикрі справи, які дошкуляли нам у шкільні роки, відсуваємо в куток. Усі контрольні, провалені іспити, стрес перездач, зауваження вчителів і невзаємні закоханості стають у пізнішому віці лише приводом для жартів і переживаннями, не вартими навіть фунта клоччя. Ось так ми маємо простий і безсумнівний доказ відносності цього світу.
Те, що колись зганяло нам сон із повік і було причиною гектолітрів сліз, пролитих у подушку, раптом стає милим спогадом, який викликає тільки усмішку. Скільки же разів, коли ми були учнями, питалися самих себе, навіщо і для чого нам учити будову жаби? Із якою ж то незбагненною метою нам було треба знати причини й наслідки Тридцятилітньої війни чи вбивати у свої макітри дати битв Карла Молота?
Інформація про кількість видобутого в Чилі вугілля на кожного середньостатистичного громадянина цієї країни також викликала в нас спротив і справжній чорний розпач. Адже, як ми логічно намагалися пояснити своє продиктоване юнацькою бунтівливістю тодішнє неуцтво, я хочу бути інженером або фізиком!
Тож усі ті мітохондрії, древні війни, «Bogurodzica» (польський середньовічний гімн, – перекл.), викута на бляху, мені ні на що не згодяться! Таку єресь розділяла більшість. Але достатньо було прожити тільки «кілька» років, обзавестися так званим життєвим досвідом, щоб подібні питання з уст уже наступного покоління доводили нашу величність до шевської пасії.
Скільки разів нам доводилося пояснювати нерозумним малоліткам необхідність розвивати власний розум і засвоювати всілякі знання, щоб мозок працював на повну. А, здавалося б, абсолютно непотрібні дані ні з того ні з сього збагатили наш словниковий запас, розширили наші знання та погляд на навколишній світ.
Такі чари науки. Я сама й донині можу одним подихом, не затинаючись, перерахувати всі ліві й праві притоки Вісли та Одеру. І попри те, що не можу одразу навести практичне застосування цієї інформації, я рада, що пам’ятаю її.
Чергові хрестики (przybywające krzyżyki) – окреслення все старшого, більш поважного віку.
Щось не варте фунта клоччя (coś funta kłaków jest warte), тобто те, що стає незначним, несуттєвим, непотрібним.
Відсувати щось у куток (odsuwać coś w kąt) – легковажити, не надавати значення.
Щось зганяє сон з повік (coś spędza sen z powiek), тобто є приводом для переживань, дискомфорту.
Чорний розпач (czarna rozpacz) – величезний смуток, нещастя, журба.
Викути щось на бляху (wykuć coś na blachę), тобто ідеально засвоїти знання, зазубрити.
Ні з того ні з сього (ni stąd ni zowąd) – раптово, несподівано.
Сказати щось одним подихом (powiedzieć coś jednym tchem), тобто не роздумуючи, дуже впевнено, швидко.
Габріеля Возняк-Ковалік,
чителька польської мови, скерована до Луцька організацією ORPEG
