Сьогодні лише одиниці ковельчан знають, хто такий Фелікс Шнарбаховський, хоча за часів міжвоєнної Польщі він, без сумніву, був одним із найбільш шанованих священників Ковеля. Ксьондз мав повагу серед усіх мешканців незалежно від їхнього віросповідання.

Усього за кількадесят років демографічна картина міста дуже змінилася. Під час нацистської окупації вимордували майже всіх ковельчан єврейського походження, а з другим приходом совєтської влади депортували мешканців польського походження. Водночас відбувалося нищення українського та російського «буржуазного» елементу, нелояльного до нового режиму. Як наслідок, у Ковелі з корінного населення залишилися тільки невеликий прошарок українців і росіян та надзвичайно мала кількість поляків і євреїв. Проте навіть уцілілі були змушені мовчати про минуле. Це призвело до поступової втрати місцевої пам’яті та культурної самобутності міста.

Тому завдяки цьому тексту я хочу спробувати змести пил із деяких забутих сторінок історії та розповісти про видатну постать Ковеля – інфулата Фелікса Шнарбаховського.

Фелікс Шнарбаховський

Герой нашого нарису народився 29 травня 1876 р. на Запорожжі в польській шляхетській сім’ї. Після участі в Січневому повстанні 1863 р. родину не можна було вважати заможною, але всі п’ятеро дітей змогли здобути вищу освіту. Фелікс закінчив гімназію в Києві, а потім усупереч волі батьків вступив до духовної семінарії в Житомирі. У священницький сан Шнарбаховського рукоположили в 1899 р. Того ж року молодого здібного священника відправили до духовної академії в Санкт-Петербурзі.

Шлях його пастирського служіння пролягав через багато парафій Поділля, Полісся та Волині, зокрема через Чечельник, Бершадь, Браїлів, Шарівку, Житомир, Бердичів, Олику, Володимир і Ковель.

Його називали одним із найпопулярніших священників на Кресах. Прелат Фелікс Шнарбаховський усюди відзначався пастирською ревністю, невичерпною енергією та організаторськими здібностями. Він будував і відновлював костели, проводив душпастирську та господарську діяльність. У 1920 р. Церква надала Феліксу Шнарбаховському почесний титул апостольського протонотарія.

Того ж таки 1920 р. єпископ Луцький Ігнацій Дуб-Дубовський відправив Шнарбаховського до США, де той проводив громадську діяльність серед польської еміграції. Згодом священник повернувся до Польщі й був направлений до Ковеля, де розпочав будівництво найбільшого храму Луцької дієцезії – костелу Святого Станіслава.

Фелікс Шнарбаховський допомагав усім незалежно від національності чи віросповідання. Завдяки його відкритості він здобув авторитет не лише серед католиків, а й серед євреїв і православних.

Священник не дожив до завершення будівництва костелу Святого Станіслава, помер 10 серпня 1931 р. Похорон, який відбувся 12 серпня, став величним виявом поваги з боку мешканців Волині.

Попрощатися зі священником прийшли близько 30 тис. осіб (відомо, що населення Ковеля на 1939 р. становило близько 32 тис.). Містяни, жителі Ковельського повіту, 50 священнослужителів на чолі з ординарієм Луцьким, єпископом Адольфом-Петром Шельонжеком – усі зібралися для прощання. До могили принесли понад 200 вінків від різних костелів і каплиць Волині.

Газета, в якій пишуть про похорони Шнарбаховського, 18 серпня 1931 р.

Фото з похорон

Після смерті Шнарбаховського вулицю, на якій він проживав, назвали його іменем. Проте за радянської влади її перейменували на Карла Маркса. Ця назва проіснувала до 1991 р., після чого вулицю назвали іменем Вітовського.

Фелікса Шнарбаховського поховали при костелі Святого Станіслава, на місці, де сьогодні розташований стадіон «Верес» (колишній «Сільмаш»).

Спочатку я скептично ставився до тверджень про 30 тис. осіб на похороні, але, вивчаючи історію Ковеля, неодноразово знаходив згадки про нього як про людину, що об’єднувала громаду. Зокрема, у спогадах єврейської громади Ковеля зазначалося, що всі євреї міста прийшли провести його в останню дорогу. У 1939 р. в Ковелі проживало близько 18 тис. євреїв. Якщо додати католиків і православних із міста та околиць, така кількість людей на похороні видається цілком реальною.

Ковельчанин Міхал Фрідман згадував: «У 1920-х рр. євреї та поляки жили в злагоді. В Ковелі був один прелат – Фелікс Шнарбаховський, який збудував гарний костел. Він був другом євреїв і засуджував несправедливість зі свого амвону. Коли прелат помер, майже всі євреї супроводжували його в останню дорогу. Я теж був на цьому похороні».

Проте історія Фелікса Шнарбаховського не закінчилася похоронами.

Під час боїв за Ковель у 1944 р. костел Святого Станіслава був повністю зруйнований. Після війни місто почали відбудовувати, а залишки руїн храму – розбирати.

Руїни костелу Святого Станіслава

Деякі місцеві мешканці в розмовах зі мною пригадували, що ще через багато років після Другої світової війни на території сучасного футбольного поля, неподалік західних воріт, виднілася бетонна плита, яка трішки виступала над землею. Подейкували, що це була могила священника. За іншими розповідями, коли склеп розкрили, він був пограбований. Проте ці свідчення розмиті та неповні. Воно й не дивно, адже минуло понад 50 років від моменту руйнування могили.

Важливим свідком міг бути колишній керівник міського «Зеленого господарства», який керував розбиранням руїн костелу та руйнуванням могили. Але навіть у довірливій розмові з одним із ковельських краєзнавців він відмовився розповідати подробиці цієї історії та не зізнався, що було зроблено з могилою інфулата. Свій секрет він забрав із собою у вічність.

Авіазнімок за липень 1944 р., на світлині видно руїни костелу. Червоним обведено місце, на якому, ймовірно, помітно могилу інфулата Шнарбаховського

Навряд чи ми коли-небудь дізнаємося, куди поділися останки Фелікса Шнарбаховського. Але незалежно від цього, ми маємо пам’ятати людей, які об’єднували багатонаціональну та багатокультурну громаду Ковеля.

Текст і фото: Андрій Миронюк