«Мені шкода, що дідусь не дожив до цих днів і не побачив, що все-таки комусь небайдужа їхня доля. Він завжди вірив у людей і, попри важкий досвід, не був озлобленим. Він багато разів підкреслював, що вижив саме завдяки допомозі звичайних людей, яких зустрів на своєму шляху», – написала нам Данута Вєльгош із Перемишля.

Минулого року, коли ми планували друге, доповнене видання книжки «Полонені вересня 1939-го», на редакційну пошту надійшов лист від Данути Вєльгош: «Під час пошуків в Інтернеті я натрапила на Ваш сайт. Я захоплена тим, що Ви робите. Зі зворушенням я читала – зрештою не лише я, а й інші члени моєї сім’ї – матеріал про Тадеуша Леховича. Він був братом мого дідуся, Владислава Леховича».

Про Тадеуша Леховича, офіцера Війська Польського, бранця одного з таборів будівництва № 1 НКВС, засудженого до 10 років радянських таборів, Тетяна Самсонюк написала на шпальтах «Волинського монітора» у 2015 р. Нарис про нього був також опублікований у книзі «Полонені вересня 1939-го», виданій нашою редакцією. Завдяки Дануті Вєльгош ми дізналися, що Тадеушу Леховичу вдалося вижити через те, що почала формуватися Армія генерала Андерса. Після війни він оселився у Великобританії.

Солдатом Армії Андерса був і Владислав Лехович. До таборів він потрапив через брата: коли до нього дійшла звістка про те, що Тадеуш перебуває на території СРСР у таборі для військовополонених, він вирішив визволити його, взявши із собою документи й цивільний одяг. Владислава схопили одразу, як він перейшов через кордон. Далі були радянська в’язниця, допити та вирок – вісім років таборів. Після війни він повернувся до Пшеворська.

Пані Данута розповіла нам неймовірну історію свого дідуся. Крім цього, вона опрацювала нотатки, які він вів усе життя, й передала їх нашій редакції. Відсьогодні ми опублікуємо ці спогади в кількох уривках на шпальтах «Волинського монітора».

Наталя ДЕНИСЮК