Повернуті із забуття: Єжи Шмигулянт
Статті

У продовження циклу біографічних нарисів про поляків, які в 1939 р. потрапили до радянського полону, подаємо історію Єжи Яновича Шмигулянта – старшого поліціянта постерунку поліції в Березному.

Народився Єжи Шмигулянт (в архівній слідчій справі ім’я записано російською – Юрій) 1899 р. у селі Загужі Рудського повіту Львівського воєводства в багатодітній селянській родині Яна Шимоновича та Броніслави Францівни Шмигулянтів. Родина володіла 5 га землі, мала два коня, дві корови, будинок та клуню. Єжи закінчив 4 класи сільської школи. З дитинства він працював у господарстві батьків. Напередодні Другої світової війни його брати Юзеф (1988 р. народження), Ян (1890 р.), Микола (1893 р.), Михайло (1902 р.) та сестра Ганна (приблизно 1910 р.) проживали в селі Загужі.

Із 1920 до 1922 р. Єжи перебував на строковій службі у званні рядового санітара військових госпіталів Тернополя та Кракова. Рік по тому він працював у бакалійній крамниці свого брата Юзефа, де познайомився з комендантом поліції села Конюшки Шиллером. За рекомендацією останнього 1923 р. юнак вступив на службу в польську державну поліцію. Через тиждень служби в окружній комендатурі Львова молодого поліціянта перевели спочатку до Луцька, а згодом до Рівного, де він отримав направлення у прикордонну поліцію села Нова Гута на посаду фуражера. Через рік його перевели в село Сівки Людвипільської гміни, де він прослужив понад шість років до ліквідації постерунку. Родом із цього села була дружина Єжи Броніслава Францівна Соболевська (1908 р. народження), у шлюбі з якою чоловік мав двох дітей: Тадеуша (1926 р. народження) та Ванду (1928 р. народження).

Новим призначенням Єжи Шмигулянта стала посада поліціянта на постерунку в селі Михалин, де він прослужив із 1931 до 1938 р. Тоді ж за багаторічну сумлінну службу він отримав звання старшого поліціянта та державну відзнаку. 1938 р. його перевели в Березне на посаду секретаря поліційного постерунку. Як стверджував сам поліціянт, за 16 років служби в державній поліції він не мав жодної догани.

На цій посаді його застала звістка про початок війни. До 17 вересня 1939 р. частина службовців поліції продовжували виконувати свої безпосередні функції, інших призвали на війну. Після переходу Червоною армією радянсько-польського кордону більшість поліційних постерунків робили спроби евакуюватися, які, здебільшого, були невдалими. Свідченням цього стала велика кількість поліціянтів, полонених підрозділами армії країни-агресора. У числі останніх виявився і Єжи Шмигулянт, котрого захопили в полон на початку жовтня 1939 р. Спочатку його доправили в Любомль, а звідти потягом – до Шепетівки.

Уникнути смерті в сумнозвісних Козельському, Старобільському та Осташківському таборах чоловіку допомогла легенда, яку він вигадав під час реєстрації в таборі військовополонених. Він приховав, що є старшим поліціянтом із багатолітнім стажем служби, та назвався старшим солдатом, затриманим під час повернення з німецько-польської війни додому в село Сівки.

Ми вже неодноразово згадували про те, що через відсутність умов утримання великої кількості полонених радянська влада відпустила українців, білорусів та поляків із рядового складу Війська Польського, постійним місцем проживання яких були східні воєводства Польщі, приєднані до УРСР. Таким чином, серед звільнених виявився і Єжи Шмигулянт.

Повертаючись із табору військовополонених у Шепетівці, він дізнався від місцевих жителів про арешти польського населення. Разом із дружиною та двома малолітніми дітьми йому вдалося нелегально перезимувати в приміщенні старої школи в селі Сівки (тепер Березнівський район), живучи за рахунок продажу своїх речей. Вимінявши 3,5 м сукна на 13 пудів борошна та патефон на 12 пудів картоплі, родина протрималася три зимові місяці. Однак ранньої весни батько Броніслави Франц Соболевський, який виконував функції сільського голови Сівок, попередив зятя, що прийшло розпорядження про негайну реєстрацію всіх жителів села. Розуміючи, що після реєстрації його негайно арештують і що саме на нього полюють карально-репресивні органи, Єжи Шмигулянт залишив родину та приєднався до когорти нелегалів, які переходила із села в село, намагаючись уникнути ув’язнення. Окрім нього, у групу входили Броніслав Ходоровський – власник кам’яних кар’єрів, Петро Галагуз – у минулому перебіжчик із СРСР, обоє жителі села Мочулянка, осадник Францішек Павельчик, вчитель Г. Щепаняк, житель села Глушків, і Франек Коркус, мешканець села Заволоччя. Нелегали збиралися разом лише на ночівлю в наперед визначеному місці. Щодня їм доводилося долати кілометри дороги, мандруючи з одного населеного пункту в інший у пошуках харчів та безпечної ночівлі. Здебільшого це були села Глушково, Мочулянка, Козярник-Хотинський, Воронівка, Антолин, Сівки, Мокре, Заволоччя, колонія Більчаківська, місто Березне та ін. Майже всі нелегали були озброєні. Через це Г. Щепаняка та інших осіб, що перейшли на нелегальне становище, запідозрили у здійсненому напередодні свята 1 травня вбивстві кількох євреїв, жителів села Дерманка.

Через постійне недоїдання та ночівлю в непридатних умовах наприкінці червня 1940 р. у Єжи Шмигулянта відновилося хронічне захворювання, від якого він неодноразово лікувався в Березному в лікаря Пивонського. Перебуваючи в лісі, чоловік написав останньому листа з проханням про допомогу, оскільки сам не мав можливості прийти до лікарні. За відсутності надійної людини, яка б змогла передати лист, той так і залишився у хворого нелегала. Згодом він став речовим доказом, що підтвердив звання та професійну приналежність Єжи Шмигулянта, оскільки був написаний від імені старшого поліціянта…

Серед місцевого населення поширювалися чутки, що у вересні 1940 р. радянська влада оголосить полякам амністію та припинить їх переслідування. Тому нелегали прийняли рішення протриматися до вересня, а тоді здатися в Рівненський обласний відділ НКВС, оскільки в Людвипільському райвідділі «над такими знущалися». Проте 19 серпня 1940 р. усю групу арештували. За допомогу особам, що перебували на нелегальному становищі, в окреме провадження виділили кримінальні справи на чотирьох осіб, які також потрапили до радянських казематів. Загалом було відкрито 11 кримінальних справ. Самого Єжи Шмигулянта після шестимісячного перебування у в’язниці НКВС у Рівному «за активну боротьбу проти революційного руху» засудили до 8 років виправно-трудових таборів. Термін ув’язнення він відбував у «Ухтіжемлазі». Заключенням прокуратури Рівненської області від 9 серпня 1989 р.

Єжи Шмигулянта реабілітовано. Його подальша доля залишається нам невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.

Схожі публікації
Репресовані волинські поляки: Співробітник військової розвідки
Статті
У фонді 4666 Державного архіву Волинської області трапляються справи проти польських військових офіцерів. Оскільки служба в армії сама собою не є злочином, військовослужбовців, аби створити видимість законності, совєтські «правоохоронці» звинувачували в контрреволюційній діяльності.
27 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Маневицький експлуататор
Статті
Основну групу серед поляків, заарештованих за перших совєтів, тобто в 1939–1941 рр., становили поліціянти, конфіденти поліції та службовці. Проте серед затриманих траплялися і представники багатших прошарків суспільства.
13 лютого 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти з Піддубців та їхні конфіденти
Статті
Продовжуючи розповідати про арештованих службовців поліції, пропонуємо вашій увазі огляд кримінальних справ, заведених на поліціянтів із села Піддубці під Луцьком і на одного з таємних співпрацівників поліції. Нині документи зберігаються в Державному архіві Волинської області.
16 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Поліціянти, вороги совєтської влади
Статті
17 вересня 1939 р. Совєтський Союз без оголошення війни напав на Польщу, яка відчайдушно боронилася від армії Третього Рейху. На захоплених територіях, серед яких була Волинь, під репресії потрапили насамперед ті, хто становив потенційну небезпеку для нових господарів. Зокрема, чисельною групою арештованих стали службовці поліції.
04 січня 2024
Репресовані волинські поляки: Справа ковельських порушників кордону
Статті
Серед численних справ проти поляків, яких звинуватили в контрреволюційній діяльності, здебільшого вигаданій, інколи трапляються справи, пов’язані з іншими правопорушеннями. Одна з таких – справа проти жителів Ковеля, яких затримали при нелегальному перетині кордону.
12 грудня 2023
Репресовані волинські поляки: Подальша доля не відома
Статті
Кримінальна справа, якщо обвинувачений на момент її завершення залишався живим, переважно не містить інформації про його подальшу долю. Проте засудження на певний строк ув’язнення не має ставати вироком на забуття.
30 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: Смерть в ув’язненні
Статті
У минулому номері «Волинського монітора» ми розповідали про репресованих поляків, чиї справи Волинський обласний державний архів нещодавно виклав у вільний доступ. Продовжуємо знайомити читачів із їхніми долями.
16 листопада 2023
Репресовані волинські поляки: «Помістити у виправно-трудовий табір»
Статті
Державний архів Волинської області (ДАВО) оприлюднив чергові кримінальні справи із засекреченого раніше фонду. Серед них – справи, відкриті проти жителів Волині польської національності.
31 жовтня 2023
Едвард Хлєбік, учитель із Нивецька: продовження історії
Статті
«Із великим зацікавленням я прочитала статтю під назвою «Повернуті із забуття: Едвард Хлєбік». Я – Зофія Чілверз, у дівоцтві Хлєбік. Едвард Хлєбік був моїм дідусем», – так починається лист до редакції «Волинського монітора», завдяки якому ми дізналися про подальшу долю ще одного героя рубрики «Повернуті із забуття».
28 вересня 2023