У Гусятинському краї, мабуть, немає такого села, де б не було костелу. Деякими з них опікуються парафіяни, деякі перебувають у занедбаному стані, інші вже напівзруйновані. Історії та фотографії всіх костелів зібрало Надзбручанське товариство польської культури та мови.      

Коли я буваю в одному із сіл району, обов’язково заходжу до костелу, щоб подивитися, в якому він стані. І якщо хоч трохи пошкоджено дах, питаю перехожих, чи в селі проживає хтось із поляків. Під час зустрічі з людьми польського походження ми вирішуємо, як можна врятувати святиню, адже маленьку частинку даху простіше відремонтувати, ніж, наприклад, пізніше повністю замінювати його.

Перший храм, котрий нам вдалося врятувати від руйнування, – це костел Благовіщення Діви Марії в селі Сидорові. Першу письмову згадку про село датовано 1398 р. Костел там будував протягом 1730–1740 рр. Марцін Каліновський, тогочасний каштелян Кам’янця-Подільського. Для будівництва цього унікального костелу він запросив знаменитого архітектора Яна де Вітте. Нині у храмі прибрано, відремонтовано дах та обидві вежі, триває монтаж нових вікон. На свята ми запрошуємо священиків із Гусятина для проведення богослужінь. У селі вже зареєстрували римо-католицьку парафію. Хочу подякувати людям доброї волі за матеріальну підтримку ремонту костелу: Валерію Федорейку, Назарію Трояну, Андрію Пейку, Степану Мариновичу та Роману Пейку.

Про польську історію села Клювинці, заснованого в 1615 р., нагадують лише костел, збудований у 1895 р., і одна з вулиць, що зберегла свою давню назву – Шляхта. Там я познайомився з Іваном Слободяном, який розповів мені, що походить із польської родини; його сестра в повоєнні роки виїхала до Польщі, а він залишився в Україні. Гроші для ремонту зібрали односельчани, а відремонтували дах місцеві поляки своїми силами. Нині костел закритий, але деякі мешканці хочуть відновити в селі римо-католицьку парафію. Висловлюю подяку всім жителям Клювинців, котрі долучилися до цієї акції, та Івану Слободяну, Івану Бреяну, Зеновію Качуровському, Миколі Дудуру за проведені ремонтні роботи.

Ще одне село, в якому довелося побувати, – це Нижбірок. Перша письмова згадка про нього датується 1564 р. Після першого поділу Речі Посполитої 1772 р. село належало Австрії. Власниками поселення були графи Баворовські. У 1831 р. на південно-західній частині села, яка з часом почала називатися Шляхотчина, оселилися учасники Листопадового повстання 1830–1831 рр., які після його придушення втекли від репресій російського царизму. У 1909 р. австрійська влада за сприяння поляків виділила західну частину Нового Нижбірка Шляхетському Нижбірку. Сьогодні останньому повернуто назву Шляхотчина, і це знову частина Нижбірка, а не окремий населений пункт. Костел на Шляхотчині збудовано в 1886 р. Ремонтні роботи даху храму та прибирання території організував сільський староста Іван Мушка. Жителі Шляхотчини налаштовані оптимістично. Просять Надзбручанське товариство польської культури та мови допомогти їм зареєструвати римо-католицьку парафію.

Від усього серця висловлюю подяку всім, хто будь-яким способом приєднався до доброї справи порятунку костелів.

Іван ПЕЙКО,
голова Надзбручанського товариства польської культури та мови