Похмурі холодні коридори, гнітюча тиша, постійний піст, суворо стиснені вуста – ось так багато хто уявляє монастир і життя в ньому. Проте достатньо лише поглянути не на кіношних, а на справжніх монахинь і всі ці стереотипи моментально розвіюються.

29 і 30 липня в Луцьку перебували черниці зі Згромадження сестер францисканок сім’ї Марії. Згромадження це досить чисельне: 71 осередок у Польщі, 54 – у Бразилії, його монахині керують відомим шпиталем Bambino Gesú у Римі, а також мають кілька домів в Україні, Білорусі, Казахстані та Росії.

Зараз делегація сестер відбуває паломництво місцевостями, пов’язаними із життям варшавського архієпископа Зигмунта-Щенсного Фелінського, їхнього засновника. Мета подорожі – село Дзвинячка (зараз Борщівський район Тернопільської області), де колись працював і був перепохований архієпископ.

У Луцьку вони опинилися зовсім не випадково, адже доля Зигмунта-Щенсного Фелінського, якого Католицька церква латинського обряду вшановує як святого, пов’язана із Волинню. Він народився 1 листопада 1822 р. у селі Воютині (сучасний Луцький район), навчався в гімназіях Кременця та Луцька. Доля майбутнього святого не була легкою – коли хлопцеві було 11 років, помер батько, а через п’ять років, за участь у польському визвольному русі, російська влада конфіскувала маєток Фелінських. Матір, Еву Фелінську (патронку Товариства польської культури на Волині), відправили у заслання до Сибіру, а сімох дітей розібрали родичі. Закінчивши завдяки допомозі благодійників фізико-математичний факультет Московського університету (із відзнакою), Зигмунт-Щенсни Фелінський продовжив навчання у Сорбонні і Коллеж де Франс. Згодом Зигмунт-Щенсни вирішив присвятити себе Богові. Священицький сан отримав у 1855 р., служив спочатку вікарієм у Санкт-Петербурзі, викладав у духовній академії, створив притулок для старців і сиріт, за яким доглядало ним же створене Згромадження сестер францисканок сім’ї Марії. У 1862 р. Папа Пій ІХ номінував Фелінського варшавським архієпископом. На цій посаді владика з усіх сил намагався захищати права католиків у Російській імперії, і за це його влада заслала на 20 років у Ярославль. Непокірний архієпископ відмовився від запропонованих йому взамін за відречення від своєї єпархії права виїзду за кордон і призначеної величезної пенсії та залишився вірним до кінця Церкві і своєму обов’язку. Помер у 1895 р. у Кракові. Згодом його перепоховали у Дзвинячці – селі, де Фелінський служив капеланом після закінчення заслання, адже йому було заборонено навіть перетинати кордони Варшавської єпархії. Католицька церква беатифікувала Зигмунта-Щенсного Фелінського у 2002 р., а вже у 2009 р. його проголосили святим.

У Луцьку сестри мали насичену програму: першого дня увечері вони відвідали приміщення гімназії, де навчався їхній засновник, Свято-Троїцький кафедральний собор, побували у Товаристві польської культури імені Еви Фелінської на Волині, помолилися біля пам’ятної стели загиблим на Майдані та на сході України. Наступного дня вони взяли участь у ранковій месі в кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку, відвідали Старе місто. Біля монастиря бригіток сестри вшанували пам’ять розстріляних НКВС 23 червня 1941 р. кількох тисяч в’язнів. Гостинно запросили сестер у каплицю Святих Кирила і Методія, що зараз будується при Волинській духовній семінарії на вулиці Драгоманова, православні священники, викладачі семінарії. До речі, в цих приміщеннях, які колись належали домініканському монастирю, у 30–40 рр. ХХ століття проживав єпископ Адольф Петро Шельонжек, луцький ординарій. Особливо вразив їх будинок скульптора Миколи Голованя, який уже давно став візитівкою Старого Луцька. Господар, побачивши натовп монахинь, провів екскурсію для гостей із Польщі та подарував їм сувеніри на пам’ять про Луцьк.

Далі була подорож до Воютина, де, на жаль, вже на залишилося жодних слідів від маєтку Фелінських. Так само розчарування чекало на сестер, коли вони вирушили на католицький цвинтар у селі Скірче, адже виявилося, що автобус не в стані подолати тих вибоїн та канав, які на карті чомусь позначені як дорога.

Попри всі ці негаразди, монахині залишалися радісними та усміхненими. Від себе можу сказати, що під час імпровізованої екскурсії, яку я проводив вулицями Старого міста, до нас підходили люди, усміхалися, говорили. Святий Джованні Боско колись сказав: «Сумний святий – ніякий не святий». І ще: «Сатана боїться радісних людей». Сестри були гарною демонстрацією правдивості цих висловлювань.

Яніна Кєрстан, настоятелька Згромадження сестер францисканок сім’ї Марії, розповіла, що до Другої світової війни на українських землях їхнє згромадження нараховувало 90 осередків. Зараз є лише чотири спільноти – дві у Львові та по одній у Бібрці і Самборі на Львівщині. На жаль, немає сестер францисканок у важливому для Згромадження місці – Дзвинячці. Храм, який збудував їхній засновник, знаходився останнім часом у жалюгідному стані – руїни, всюди валялися пляшки і сміття, видно було вульгарні написи на стінах. Зараз там уже прибрано, розпочалися ремонтні роботи. Черниці привезли пам’ятну таблицю з іменами 34 монахинь, які померли за роки існування монастиря у Дзвинячці і спочивають там на місцевому кладовищі, зараз по могилах не залишилося і сліду.

На запитання, що найбільше сподобалося в Україні, адже майже всі черниці були тут уперше, Мати Яніна відповіла: «Коли ми бачимо місцеві реалії і торкаємося цих місць, де був наш засновник, то ми дійсно повертаємося відновленими. І особливим знаком на цих землях для нас є відкритість людей – хоч існують величезні різниці у віровизнанні та мові, їхня щирість і сердечність просто вражають».

Текст і фото: Анатолій ОЛІХ