Повернуті із забуття: Мар’ян-Едмунд Кінаш
Статті

Мар’ян-Едмунд Кінаш був директором школи в Олександрії на Рівненщині. 1940 р. як офіцер-резервіст Війська Польського потрапив до в’язниці НКВС у Рівному.

Народився Мар’ян Кінаш 23 вересня 1892 р. у Бродах на Львівщині. Його батько Юзеф був інкасатором Каси хворих. Відомо, що станом на 1940 р. він мешкав у Бродах і мав 76 років. Про матір відомості відсутні.

До 1913 р. Мар’ян жив із батьками в Бродах, де закінчив початкову школу та гімназію.

Із 1913 р. служив в австрійській армії, пройшов навчання в школі підхорунжих, після чого його скерували до 80-го полку, який дислокувався у Львові.

Мар’ян Кінаш був учасником Першої світової війни із самого її початку. Отримавши важкі поранення в бою, він потрапив до російського полону. Згодом його вивезли до Ставрополя, де він довгий час лікувався в госпіталі. В кінці 1914 р. Кінаш потрапив до табору військовополонених у Петропавловську. Перебуваючи в неволі, працював у табірній канцелярії, а також на сільськогосподарських роботах у місцевих селян.

1917 р. табір розформували, а військовополонених звільнили. Мар’ян приїхав на станцію Ісилькуль біля Омська, де влаштувався конторщиком, а через деякий час – агентом обліку військовозобов’язаних на Омській залізниці. Перебуваючи в Росії, 1921 р. Мар’ян одружився з росіянкою Клавдією Матвіївною (1902 р. н.).

1921 р. за посередництвом репатріаційної комісії колишній бранець разом із дружиною повернувся до Польщі. Спочатку подружжя зупинилося у Бродах. Там Мар’ян спершу працював конторщиком на лісопильному заводі. Впродовж 1922–1923 рр. перебував на різних роботах. 1923 р. він звернувся до кураторію Волинського шкільного округу в Рівному в надії обійняти посаду вчителя. Оскільки вакансій на той час не було, йому запропонували посаду у фінвідділі кураторію. Того ж 1923 р. він вступив на учительські курси в Мирогощі, після закінчення яких отримав посаду вчителя в Голишеві.

5 травня 1925 р. родина Кінашів прибула в Олександрію біля Рівного, куди Мар’ян був скерований завідувачем школи.

Подружжя оселилося поблизу залізничної станції «Волошки». Клавдія займалася вихованням сина Леоніда-Юзефа (1923 р. н.). 1933 р. у них народилася донька Марія-Данута.

Мар’ян Кінаш неодноразово отримував нагороди від польського уряду, зокрема медаль «Десятиліття відновленої незалежності» та бронзову медаль за 10-літню службу.

До 1939 р. Кінаш не перебував на строковій службі у Війську Польському. 1923 р., після повернення з Росії до Польщі, він автоматично одержав звання поручика резерву.

14 серпня 1939 р. його призвали на німецько-польську війну. Безпосередньої участі в боях з армією Вермахту він не брав, оскільки знаходився при штабі дивізії, яка воювала у Бидгощі, Торуні, Сольці-Куявському.

6 (за іншими даними – 7) вересня 1939 р. Мар’ян отримав наказ начальника штабу дивізії виїхати до Рівного, куди прибув 16 вересня. 17 вересня, разом з військовими формуваннями, що перебували в Рівному, вирушив до Володимира-Волинського. На під’їзді до Луцька їх наздогнала Червона армія. Після роззброєння польських військовослужбовців доправили до Горохова. Невдовзі Мар’яна Кінаша звільнили як місцевого жителя, тож він повернувся додому.

Уже в жовтні 1939 р. педагог влаштувався до радянської школи в Заборолі біля Рівного, з якої його звільнили за два місяці до арешту. У довідці Олександрійського районного відділу народної освіти зазначена причина звільнення: «Кинаш работал учителем арифметики в Заборольской школе, грубо относился к ученикам, выхолащивал политическую суть урока, кроме этого, Кинаш был шовинестически настроен против украинского народа, за что был уволен с работы».

Kinasz 02

Увечері 13 квітня 1940 р. Олександрійський райвідділ НКВС арештував Мар’яна Кінаша у будинку № 145 на вулиці Князівській в Олександрії та доправив до рівненської в’язниці. Під час обшуку в нього вилучили фінський ніж, який слідчі класифікували як кинджал. Мар’ян пояснив, що ніж привіз із Росії, той нагадував йому про роки, проведені в Сибіру.

Радянські карально-репресивні органи висунули Мар’яну Кінашу обвинувачення в тому, що він як офіцер проводив роботу, яка мала на меті укріплення польської держави.

Під час слідства з’ясувалося, що в Олександрії Кінаш був головою місцевого осередку Ліги морської та колоніальної. Діяльність організації була спрямована на зміцнення і розвиток цивільного та військового флоту Польщі.

Слідчий вимагав, щоб Мар’ян зізнався, що був членом «фашистської організації» Союз стрільців. Однак той заявив, що не міг бути його членом, адже у Війську Польському ніколи не служив. Свою причетність до союзу підслідний пояснив тим, що при призначенні на посаду директора школи отримав у кураторії завдання сприяти створенню підрозділу цієї організації в Олександрії з метою патріотичного виховання молоді. На зібраннях його членів він читав лекції з історії та економіки Польщі.

Андроник Федюра, завідувач комунального відділу Олександрійського райвиконкому, залучений як свідок, на допиті заявив: «Кинаш состоял в контрреволюционной организации по выкрещиванию украинцев на католическую веру, т-е занимался ополячиванием. Эта контрреволюционная организация носила характер террора, которая принуждала честных украинцев принимать польскую веру, а если кто не принимал польской веры, сейчас же увольнялся со службы где бы то не было…»

Подібного змісту були також свідчення санітарного фельдшера Олександрійської райлікарні Назара Бліха. Він дослівно повторив свідчення Федюри, додавши, що Кінаш заявляв, що України немає і не буде, а є лише Велика Польща. Столяр Янкель Ліхтенштейн на допиті пожалівся слідчому, що Кінаш розпалював ворожнечу між дітьми різних національностей, а також забороняв писати в зошитах, придбаних не в польських кооперативах.

Особлива нарада при НКВС постановою 17 травня 1941 р. «за активну боротьбу проти революційного руху» засудила Мар’яна Кінаша до восьми років позбавлення волі у виправно-трудових таборах. Термін покарання він відбував у «Сєввостлазі».

Kinasz 03

Kinasz 01

Заключенням прокуратури Рівненської області від 10 грудня 1989 р. Мар’яна Кінаша реабілітовано. Його подальша доля нам не відома.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РОМАН БАКІНОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН НОВАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: БОЛЕСЛАВ КУЧИНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КАЧМАРЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АНТОНІЙ ВЕБЕР

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ЦЕЦЬКЕВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН ГЖИБЕК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОКАДІЯ КОХМАНСЬКА

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Стефан Яжомбковський
Статті
Стефан Яжомбковський, поліціянт із Глинська Чеського на Рівненщині, – герой нашого чергового нарису про працівників польської державної поліції, які зазнали репресій з боку радянської влади.
18 березня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Ричак
Статті
Після звільнення з Війська Польського Юзеф Ричак почав працювати в польській державній поліції. Служив, зокрема, в Рівному. З приходом у місто Червоної армії його арештували за «активну боротьбу з революційним рухом трудящих».
11 лютого 2022
Повернуті із забуття: Станіслав Пахольчик
Статті
«На протяжении длительного периода времени проводил борьбу против интересов рабочих и крестьян», – таким чином у постанові про притягнення до кримінальної відповідальності від 19 грудня 1939 р. окреслено злочини Станіслава Пахольчика, якому присвячено наш черговий нарис.
28 січня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Рещинський
Статті
Юзефа Рещинського з колонії Довганець Костопільського повіту напередодні Другої світової війни мобілізували в поліцію. Через це після встановлення радянської влади його арештував НКВС, а згодом засудив до п’яти років таборів.
14 січня 2022
Повернуті із забуття: Людвік Пажух
Статті
Герой цього тексту був серед тих польських поліціянтів, які евакуювалися на Волинь під час наступу на Польщу військ Вермахту. Багато хто з них потрапив у тенета радянських карально-репресивних органів.
28 грудня 2021
Повернуті із забуття: Леонтій Кот
Статті
Леонтій Кот протягом 10 років працював у Басівкутському постерунку поліції. У 1941 р. НКВС засудив його до восьми років виправно-трудових таборів.
15 грудня 2021
Повернуті із забуття: Адам Здолинський
Статті
«Обвинувачується в тому, що служив у польській поліції», – таку графу можна побачити у спеціальному формулярі, на якому слідчі НКВС оформляли обвинувальний висновок. Є такий документ й у справі рівненського поліціянта Адама Здолинського.
26 листопада 2021
Повернуті із забуття: Марцін Вальчак
Статті
Марцін Вальчак, герой нашого чергового нарису, до Другої світової війни працював старшим поліціянтом 2-го комісаріату поліції в Лодзі.
18 листопада 2021
Повернуті із забуття: Юзеф Брощик
Статті
Слідчий НКВС СРСР Лєнський одразу висунув вирок Юзефу Брощику. На титульній сторінці кримінальної справи він написав: «П’ять років виправно-трудових таборів». Проте під час короткого слідства, що тривало 18–24 грудня, енкаведист збільшив термін ув’язнення.
05 листопада 2021