Ще вчора він був серед нас. Об’єднував нашу спільноту, з притаманною йому розважливістю та спокоєм генерував творчі та практичні ідеї. Звали його Іван Морозюк.
Він належав до людей дуже відповідальних і безкомпромісних, водночас йому завжди вдавалося до всього ставитися з розумінням. Як хірург був відважним та спокійно підходив до справ, коли потрібно було приймати рішення. Ніколи не виголошував промов і не читав нотацій, висловлювався коротко, конкретно і спокійно. Він умів об’єднувати людей. Вони довіряли йому, йшли до нього по пораду, відчуваючи в ньому силу духу й велике, добре серце. А він не відмовляв у лікарській допомозі нікому з тих, хто її потребував.
Наприкінці 90-х років Пан Доктор, як шанобливо зверталися до Івана Морозюка в місті, разом із дружиною Аліцією та трьома дітьми стали активними членами об’єднання поляків у Кременці. На початку двохтисячних він приходив до костелу, розпаковував прислані з Європи ліки, описував їх та, знаючи хвороби й потреби прихожан, рекомендував відповідні препарати кожному.
Це портрет Івана Морозюка, голови Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці (ТВПК) у 2008–2015 рр., лікаря й викладача Кременецького медичного фахового коледжу імені Арсена Річинського, який помер раптово ввечері 31 березня, у Велику середу.
Не дивно, що кожен, хто чув звістку про це, реагував словами: «О, яка ж то була добра людина!» Ми, його колеги і друзі, найкраще знали його переваги. У вирішальні хвилини він був міцний як скеля. При цьому нічого не говорив, мовчки реагував на наші дискусії. Все одно ми зрештою приставали на його рішення, бо воно було найвідповідніше.
Коли отець Владислав Іващак дозволив товариству зайняти перший поверх парафіяльного дому, який повернули католицькій громаді, Пан Доктор як голова ТВПК одразу вирішив невідкладно почати ремонт у знищеному приміщенні. Тоді тут працював кожен, хто був у стані. Проте ремонт – дорога справа. Тоді, у 2008 р., організація отримувала фінансову підтримку від товариства «Польська спільнота», але коштів вистачало не на всі потреби, а тут ще й мова про незапланований ремонт. Голова дав тоді власні гроші на будматеріали. 5 тис. грн – у ті часи це була значна сума (близько 1 тис. доларів відповідно до курсу в серпні 2008 р., – ред.). Ніхто їх йому не повернув. А він радів, що ми нарешті маємо власний чималий куток для школи, зборів та різних заходів. Ремонт тривав майже два місяці і 90-ту річницю відновлення Польщею незалежності ми святкували вже в оновленому приміщенні.
Однак голова не припинив шукати постійне приміщення для ТВПК, адже парафіяльний дім мав усе-таки інше призначення. Іван Морозюк обговорював це питання з міською радою. Разом вони прийшли до висновку, що найбільше на приміщення для товариства пасує будівля навпроти парафіяльного дому, в якій тоді містилися різні установи. Голова подбав про документи в бюро технічної інвентаризації, розпланував кабінети, підрахував, скільки коштів буде потрібно на ремонт. Але не так сталося, як гадалося. У будинку поселився військовий комісаріат і впливу на це ми не мали.
Людина з активною життєвою позицією завжди знайде, чим зайнятися. У 2009 р., після погоджень із Гаївською сільською радою та за допомогою Михайла Страдомського, директора школи в селі Кімната (раніше Кімнатка, польська назва – Komnatka, – ред.), голова ТВПК почав підготовку до відновлення так званого Польського цвинтаря поблизу Кімнати. Тут свій останній спочинок знайшли 77 солдатів Війська Польського, полеглих у липні 1920 р. у битві з будьонівцями. Це місце пам’яті заросло й кануло в забуття. І лише місцеві мешканці з покоління в покоління передавали пам’ять про цю братську могилу.
На Польському цвинтарі поблизу Кімнати
Спільні дії Івана Морозюкa, Михайла Страдомського та 17 волонтерів із Товариства відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці восени 2009 р. і літом 2010 р. стали неоціненним вкладом у справі відновлення національної пам’яті про боротьбу поляків за незалежність.
У спекотний день 1 серпня 2010 р., в 90-ту річницю боїв, що тривали на цій території в часи польсько-більшовицької війни, в присутності близько 100 осіб Іван Морозюк розпочав захід, під час якого відкрили оновлений Польський цвинтар. Потім щороку разом із ксьондзом, спочатку Владиславом Іващаком, а згодом Лукашем Грохлею, організовував виїзди членів товариства до Кімнати. Напередодні 1 листопада на Польському цвинтарі відбувається польова меса, її учасники запалюють лампади та покладають квіти. Члени ТВПК мають також нагоду зустрітися з директором Михайлом Страдомським.
Під час головування Івана Морозюкa в товаристві відбулася низка важливих і пам’ятних заходів. Разом з отцем Владиславом Іващаком він організував паломництво членів ТВПК до Ченстохови, згодом прийняв рішення відвідати щорічні зустрічі кременчан у Варшаві, де познайомився з відомими діячами польської культури, які походили з Кременця й околиць. Він завжди стежив за оголошеннями про конкурси в пресі й робив усе, щоб діти з ТВПК брали в них участь. Щороку за допомогою вчительок із польської школи, що діє при товаристві, організовував конкурс «Вогнистий ангел Волині», до участі в якому запрошував десятки польських дітей із різних областей України.
Голова товариства планував і реалізовував виїзди дітей на екскурсії до Польщі, а також подорожі Україною. Щороку брав участь у жалобних месах у пам’ять про жертв Волинської різні, які проходили в кафедральному соборі Святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку. Співпрацював із новоствореним Музеєм Юліуша Словацького і допомагав в організації щорічної конференції «Діалог двох культур». Упродовж кількох місяців 2015 р., ювілейного для ТВПК, за допомогою обраного комітету підготував урочистості з нагоди 25-річчя товариства, які перетворилися у свято для цілого міста.
Планування кожного заходу Іван Морозюк починав із наради з отцем Владиславом Іващаком, членом товариства, який брав активну участь у діяльності організації, допомагаючи вирішувати і громадські питання, і особисті проблеми кожного члена ТВПК. Протягом усіх років діяльності на посаді голови Іван Морозюк був особою, яка цементувала організацію та завдяки непересічним особистим якостям мотивувала нас брати участь у громадській діяльності на суспільне благо. В особистому житті найвищою цінністю для нього була сім’я. Він тішився онуками Камілем і Лукою, які росли на його очах.
На завершення – декілька речень про біографію Івана Морозюкa. Він народився в 1952 р. у Ридомилі поблизу Почаєва. Після закінчення восьмого класу вступив до медичного училища в Кременці, потім навчався в Тернопільському медичному інституті. Як здібного випускника його запросили до Саратовського військово-медичного інституту, де він отримав диплом військового хірурга. Потім його скерували у військовий округ у Прибалтиці. Згодом Іван Морозюк працював у Німеччині, а також у Житомирі та Чернівцях, протягом 20 років був провідним хірургом різних військових лікарень. У 2000 р. повернувся до Кременця. Незабаром став викладачем хірургії в місцевому медичному коледжі, де працював до останніх днів життя.
Нехай спочиває з миром, а серед нас хай залишиться вдячна пам’ять про нього.
Ядвіга ГУСЛАВСЬКА,
Товариство відродження польської культури імені Юліуша Словацького в Кременці
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
