Після трагедії Першої та Другої світових воєн залишилися тонни документів. Написано багато книг, опубліковано небувалу кількість спогадів тих, кому вдалося пережити пекло. Вони стали живими пам’ятниками того, що не повинно більше ніколи статися в цивілізованому світі.

Наочні свідки вбивств, грабежів і безпрецедентного насильства гучним голосом – таким, який у засвітах могли почути мільйони жертв, – неодноразово волали, що потрібно зробити все, аби ніколи не повторилися жахіття війни.

Загалом, як показав час, їхні заклики нагадували кидання горохом об стіну або волання в пущі. Знято десятки фільмів про табори смерті та боротьбу за життя всіх, хто наважився протестувати проти терору.

У всьому світі зі стисненим горлом, із повними сліз очима, із внутрішнім криком безсилля і співчуття до жертв люди дивилися «Список Шиндлера», «Тріумф духа», «Катинь», «Вибір Софі». Політики, як світ довгий і широкий, осуджували, запевняли, клялися. Мир і братерство при цих нагодах відмінювали за всіма можливими відмінками й особами. Громадяни світу повинні були в ці слова вірити без решти.

І що далі? Виявляється, абсолютно ніц. Ось мені об вуха оббивається інформація, що один із європейських лідерів говорить про те, що необхідно дозволити путіну вийти із цього «конфлікту», зберігши обличчя. Ось так ні звідти, ні звідси війна, яка просто сочиться кров’ю цивільних, зокрема дітей, стає конфліктом, а злочинець, виявляється, має обличчя!

У цьому випадку я надіюся, що сплю і прокинуся в нормальному світі, який має обличчя людини з великої літери «Л». Здається, людський рід вміє вчитися на помилках. Ви дійсно свято в це вірите? Погляньте на історію. Прочитайте ці рядки «Редуту Ордона», вірша національного пророка Польщі Адама Міцкевича, написані в 1832 р.:

«(…) Artyleryji ruskiéj ciągną się szeregi
Prosto, długo, daleko, jako morza brzegi…

(…) Wylewa się spod skrzydła ściśniona piechota
Długą, czarną kolumną, jako lawa błota,
(…) Jak sępy,
(…) Gdzież jest król, co na rzezie tłumy te wyprawia?
Czy dzieli ich odwagę, czy pierś sam nadstawia?

Nie, on siedzi o pięćset mil na swej stolicy…
(…) Ale sypią się wojska, których Bóg i wiara
Jest car. — Car gniewny: umrzem, rozweselim cara!
Posłany wódz kaukaski z siłami pół-świata,
Wierny, czynny i sprawny — jak knut w ręku kata…

(…) Kiedy ziemię despotyzm i duma szalona
Obleją, jak Moskale redutę Ordona:
Karząc plemie zwycięzców zbrodniami zatrute,
Bóg wysadzi tę ziemię, jak on swą redutę».

Кидати горохом об стіну (rzucanie grochem o ścianę), голос волаючого в пущі (głos wołającego na puszczy), тобто ситуація, коли чиїсь заклики і перестороги повністю ігнорують, а всі докладені труди залишаються без сенсу.

Гучний голос (gromki głos), тобто дуже голосний, пронизливий, добре чутний.

Мати стиснуте горло (mieć ściśnięte gardło) – перебувати у стані великого зворушення, переживати сильні емоції. Українською можна сказати «перехопило горло».

Вірити у щось без решти, свято вірити у щось (wierzyć w coś bez reszty, podobnie jak wierzyć w coś święcie) – не мати щодо чогось жодних сумнівів.

Щось оббилося нам об вуха (coś obiło się nam o uszy) – ми почули якусь інформацію.

Зберегти обличчя (wyjść z twarzą), тобто зберегти гідність, не скомпрометуватися, не втратити поваги інших.

Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG