У середу, 13 квітня, у Кафедральному костелі Святих Апостолів Петра і Павла відбулося Катинське богослужіння. Воно було заплановане раніше – для відзначення пам’яті про жертви катинської трагедії. Проте у зв’язку із катастрофою президентського літака під Смоленськом, віряни молилися також за тих, хто загинув 10 квітня.

Після богослужіння до присутніх звернувся Генеральний Консул Республіки Польща у Луцьку Томаш Янік.

На початку своєї промови консул подякував Єпископу за богослужіння, усім священнослужителям, представникам різних Церков, – за спільну молитву, представникам влади і всім присутнім за єднання з Польським Народом у годину трауру.

«На квітень 2010 року припадає 70-та річниця катинської трагедії. 70 років тому у Катинському Лісі радянські кати з волі Сталіна та вищих органів влади Радянського Союзу знищили понад 21 тисячу польських полонених з таборів та в’язниць НКВС. Цей жахливий злочин, вчинений проти еліти Республіки Польща, мав лишитись нерозкритим. Ями смерті були засипані землею та поросли молодим лісом. Правда про Катинь була чимось так неймовірним для суспільної думки цивілізованого світу, що світ також охоче пристав до змови забуття. В реаліях Народної Польщі у народу було відібране право на жалобу та гідне поховання своїх синів.

Зі здобуттям 20 років тому незалежності, Республіка Польща нагадала про свої жертви. В багатьох місцях на території колишнього СРСР з’явилися братські могили полеглих та закатованих, серед них особливе місце займає цвинтар у Катинському Лісі. Цвинтар – Символ Голгофи Польського Народу. Незважаючи на ці очевидні матеріальні знаки, правда про Катинь все ще важко сприймається господарями Смоленської Землі, а також важко проникає до свідомості світової громадськості. Тому ми, поляки, з особливою шаною ставимося до жертв Катині, тому в паломництво до Катині направився Президент Республіки Польща з дружиною та чисельною делегацією.

Вранці 10 квітня 2010 року під час приземлення президентського літака сталася одна з найбільших трагедій в історії Польщі. По дорозі на урочистість 70-ої річниці Катинської Трагедії у авіакатастрофі загинули Президент Республіки Польща Лєх Качинський, його дружина Марія Качинська, представники найвищих органів державної влади (депутати, сенатори, міністри, генерали, директори), еліта польської держави. Серед них я б хотів символічно назвати двох людей – міністра Анджея Пшевозьніка, секретаря Ради Охорони Пам’яті Боротьби та Мучеництва – людини, завдяки якій власне і з’явився Цвинтар у Катині. Міністр Пшевозьнік був частим гостем тут, на Волині. Людина з величезними знаннями та культурою, якій Польща завдячує збереження суспільної пам’яті про ті місця, які є віхами нашої історії. Друга особа, про яку я б хотів згадати, – віце-міністр Закордонних Справ Анджей Кремер. Він був однією з опор нашого міністерства, до компетенції якого належало формування польської східної політики. Людина, яка з великою симпатією ставилася до  України, доказом чого є хоча б той факт, що власне з ним якийсь місяць тому ми відкривали у Вінниці чергове польське Генеральне Консульство в Україні.

Я хотів би також згадати про інші жертви цієї катастрофи, серед яких були діячі культури, спорту, медицини, армії, адвокатури, священики та члени Катинських родин, а також співробітники Бюро Охорони Уряду і весь екіпаж літака. Так звані звичайні громадяни нашої держави, які сумлінно виконували свої буденні обов’язки, примножуючи таким чином наші національні здобутки. Ці 96 жертв становлять практично весь зріз польського суспільства. 10 квітня 2010 року загинула передова частина нашого народу. Померла частинка кожного з нас. „Стаємо з покорою перед тим вироком долі, який незбагненним чином пов’язав із Катинською Землею чергову драму польського Народу,” – сказав Спікер Сейму Республіки Польща Броніслав Коморовський, який згідно з Конституцією виконує зараз обов’язки Президента Польщі.

Загинули люди, але Польська Держава живе, завдячуючи, зокрема, і Вашій, дорогі Волиняни та Рівняни, підтримці, завдяки покладеним Вами квітами та сльозам солідарності. За це від щирого серця дякую.

Jeszcze Polska nie zginęła póki my żyjemy.

Ще не вмерла Польща, доки ми живемо».