Два документи про освітній заклад Юзефи Поляновської
Статті

Про благодійну діяльність Юзефи Поляновської, однієї з найвідоміших лучанок, залишилося не так уже й мало достовірних історичних свідчень. Одне з них – альманах «Діяння доброчинності вітчизняної і закордонної з новинами, які служать її вдосконаленню» початку ХІХ ст., про який «Волинський монітор» писав раніше. У цьому виданні надруковано два документи, які хочемо представити читачеві, до того ж українською їх ніколи не публікували.

Опис Барановича

У розділі «Сучасна доброчинність» альманаху за 1822 р. (с. 1166–1171) міститься опис вражень відставного офіцера від освітнього закладу, який очолювала Поляновська. Текст має пишномовну назву «Про благодійний заклад панни Поляновської в Луцьку, вияв вдячних почуттів Леона Барановича, капітана і кавалера [орденів]». Документ висвітлює багато побутових деталей, які зазвичай оминає офіційне історіописання, тому цікаво з ним ознайомитися.

«Віддавати привселюдну честь чесноті – найперший обов’язок кожного, і він стає набагато солодшим, коли поєднується з почуттям особистої вдячності. Тому нижчепідписаний вважає своїм святим обов’язком оповістити поштиву громадськість про те, що слідує далі.

Вийшовши з військової служби, я повернувся у Беліцький повіт білоруської Могилівської губернії в лоно сім’ї. Після втрати батьків, майно яких залишилося без управління, я знайшов його рештки поруйнованими впродовж 17 років моєї відсутності. Молодшу рідню, яка походила від двох моїх сестер, я узрів у повній недостачі порядної освіти. Я докладав усіляких старань, щоби подати їм руку помочі, тож звертався з проханням до багатьох високопоставлених осіб. Проте всі мої наміри закінчилися безрезультатно. Пізніше дійшла до мене звістка, що у Волинській губернії в місті Луцьку є заклад, який 30 років власними стараннями й коштом утримує панна Юзефа Поляновська. Тож отримавши серйозне заступництво Його Ексцеленції Мартусевича, єпископа Луцької дієцезії уніатського обряду, я заповзявся завезти трьох своїх племінниць до Луцька під опіку цієї шановної добродійки. І вчинив це так щасливо, що жодної трудності у прийнятті я не зазнав, і бідні мої сироти, а саме Ельжбета Чеховська, а також Діоніза і Юстина Козловські, були поміщені в закладі на шість років безплатно. Таким чином милостиве Провидіння за посередництвом добротливої жінки зняло з мене такий великий тягар.

Розповідаючи про це, я не можу умовчати те, що бачив і чого був свідком у Луцьку, перебуваючи там майже два тижні.

День 4 вересня року теперішнього 1822 був терміном поновного відкриття навчання в закладі. Я увійшов до зали з моїми сиротами, яких кількома днями раніше представив керівниці закладу. Я застав там численне зібрання найшанованіших осіб цього міста обох статей, а в їхньому числі – наглядача повітової школи Жураковського з учителями. Всі перебували в очікуванні ясновельможного єпископа Подгороденського, офіціала луцького, особливого опікуна закладу. Коли подали знак про прихід цього шанованого мужа, все зібрання встало й вирушило його привітати. Керівниця закладу очолювала дівчат, які кидали перед ним садові квіти. Коли потім усі зайняли свої місця, урочистість повного початку навчання відбулася в наступному порядку.

1. Панянки Бригіда Росцевичівна і Моніка Добжанська, учениці п’ятого класу, перша французькою, а друга польською вітали достойного єпископа, висловлюючи подяку й запевнення, що все, що він до них промовить, вони з усіх сил зберігатимуть у пам’яті та вчинках.

2. Настало, своєю чергою, читання та роздавання похвальних листів, виписаних генеральним візитатором шкіл Волинської губернії, паном Вилежинським. При цьому було оголошено про переведення панянок до вищих класів.

3. Читали акт візитації згаданого пана Вилежинського, який внесли до книги закладу; копію цього акту нижче під своїми словами подаю.

4. Показували вироби деяких панянок, виконані під час канікул, а також цілорічні вироби, які зберігаються у складі, серед яких траплялися дуже гарно зроблені та бездоганні, різного ґатунку й узору шиття, в’язання, гаптування; а ще цілий комплект шитва, зроблений для кафедрального костелу й на руки Ясновельможного офіціала від закладу пожертвуваний; так само килими, за англійським способом найоздобніше вишиті, незгірші букетні квіти майстерної роботи. Усе це отримало від присутніх похвальби і для учениць, і для вчительки дамського рукоділля, панни Юлії Кєркор.

5. Представлено особливу роботу панни Бригіди Росцевичівни, а саме виконаний під час канікул переклад із польської французькою однієї книги священної історії Нового завіту з видання, подарованого ясновельможним Його ексцеленцією офіціалом. Переклад цей, переглянутий учителем французької мови в повітовій школі, заслужив на особливу похвалу. Утішений цим доказом ретельності та успіхів із предметів, ясновельможний офіціал у короткій промові, адресованій панянкам, заохочував їх до наслідування, а всі присутні, здається, у той час і видихнути не насмілювалися. Мова цього пастиря і дбайливого опікуна сиріт, поважного високою вченістю, побожністю й роками, повна мудрості й високих істин релігії, проникала в серце та душу кожного з присутніх.

6. Потім настав спів на честь того ж достойного єпископа, який панна Росцевичівна ритмом уклала, а панна Добжанська декламувала в супроводі панни Кєкркор на фортепіано. Нижче ми цей спів наводимо.

Сторінка з віршем із видання «Діяння доброчинності вітчизняної і закордонної із новинами, які служать її вдосконаленню»

7. Згадана панна Добжанська воднораз співала і грала арію Родріго, наслідуючи відому співачку Каталані, пречудесний голос якої чули на Волині під час її перебування у Кременці.

8. Свої танечні досягнення представили Бригіда Росцевичівна та Моніка Добжанська, одна – з гірляндами, друга – з тамбурином. Потім усі панянки аж до найменшої зростом і віком танцювали в парах і грали на фортепіано, міняючись, щоби довести свої успіхи з танців і музики.

9. Наприкінці перед відходом ясновельможного єпископа панна Антоніна Каменська мала до нього промову, в якій висловила від імені всіх учениць подяку за виявлену їм честь зі своєї пастирської присутності та просила про благословення на подальше навчання. Все зібрання було охоплене радістю від оглядання такого гарного виступу панянок, особливо аж до розчулення тішилися деякі присутні батьки, а я ж подумки говорив: «Боже! Дякую Тобі, що своїх племінниць у такому домі поміщаю».

Потрібно тут додати ще наступні обставини.

A. Під час мого перебування в закладі разом із новоприбулими були 60 панянок, із яких тільки шість перебували в пансіоні за плату, інші були сиротами або вбогих шляхетських фамілій дочками – і всі отримували таке виховання, яке тільки можуть дати в найдобірніших пансіонах. Є і сироти нижчого стану, і вони відповідне до своєї здатності мають навчання. Панна Поляновська майно своє й особу цьому присвятила. Бог благословив її наміри, які не залишилися безплідними. Я побачив, що всі панянки мають гарні манери, скромні, пристойно одягнені. Порядок дотримується якнайкращий, під безпосереднім наглядом пані Добжанської і панни Войнаровської. Самій панні Поляновській за 50 років. Однак вона не має понурого вигляду, найзвичайнішого в цій життєвій порі, а загалом досить веселого та живого генія, цілком говірка і кожного до себе прихиляє, а найбільше своєю прекрасною лагідністю. Панянки називали її матір’ю, і не можна вжити більш властивого імені. Зі всіма розмовляє ввічливо і приємно, а кожне слово її ніби заохочує: любіть Бога й чесноту. Коли я це слухав, моє серце наповнювалося радістю. Але що за розкіш віддавати свідчення чесноті, до того ж чесноті доброчинної особи, єдино задля стражденної людності пролитої!

B. Дім панни Поляновської – це притулок усякого роду нещасних; вона ж є матір’ю, яка ставиться до всіх з однаковою чуйністю. Там убогі знаходять притулок і підтримку; заблудлі – напровадження назад на дорогу чесноти, а їхній сором перед світом буває окритий вічною заслоною; покинуті діти – догляд і виховання, а потім певну підтримку в житті, осиротілі діти чи зубожілих сімей мають освіту, згідну з їхнім станом: одні бувають віддані у службу або опіку заможних домів, а інші просто виходять заміж. Багато панянок після закінчення курсу навчання в закладі пішли гувернантками в достойні громадянські доми, а деякі самі заснували окремі пансіони.

C. Кількість хворих утримується нерівномірна, проте ніколи не менше ніж 30, а інколи їх буває по сто і більше. Його ексцеленція Козловський, капелан дому хворих, говорив мені, що в минулому 1821 р. їх було 125, 11 із яких померли. Під час мого перебування було зайнято 47 ліжок. Вони містяться в окремому будинку, винайнятому в місті, і мають пристойну прислугу та лікування. Жодного недомагання не виключають від благодіянь цього милосердя. Медики, і повітові, і з вільною практикою, і полкові, з військової частини, яка дислокується в Луцьку, на кожен поклик безплатно в тому шпиталі виконують лікарське служіння. Крім того, є підлікар, найнятий на рік, й утримується в домі жінка, здатна до виконання такої служби. Ліки одні готують у шпиталі, а інші беруть із вільної аптеки з міста.

D. Теперішнім опікуном тамтешньої освіти є вищезгаданий ясновельможний єпископ Подгороденський, який перший, можна сказати, заклав камінь цього закладу.

Леон Баранович,
відставний із піхотної армії російських військ капітан і кавалер [орденів]».

Акт Вилежинського

А ось іще один документ, про який згадував Баранович, – офіційний «Акт візиту Вилежинського» (с. 1172–1174).

«Року 1822 дня 15 червня за наказом верховної освітньої влади я візитував заклад панянок у Волинській губернії в Луцькому повіті, заснований панною Юзефою Поляновською, який уже багато років із хвалою утримується.

Панянок приступає до навчання в цьому закладі 27, окрім них, освіту отримують ще 50 сиріт.

Учениці поділені на п’ять класів, вони в етапному порядку вивчають: польську граматику, релігію, моральну науку, арифметику, географію, історію; також російську, французьку, німецьку та італійську мови; окрім того, гру на фортепіано, малювання, різне жіноче рукоділля, а при цьому і відділ домашнього господарства не залишається занедбаним.

Панянки релігійні повинності виконують якнайретельніше; розміщені в житлі не затісно; усіх я побачив ґречними, скромними, богобійними і у всьому якнайретельніший порядок.

Досягнення в навчальних предметах, талантах і обізнаності я бачив настільки добрі, що вважаю найприємнішим обов’язком віддати панянкам похвалу, а шановній директорці цього закладу, панні Поляновській належну подяку від імені освітнього відомства за ревні труди та зусилля, докладені на користь учениць.

Між багатьма панянками, які добре навчаються, особливо відзначилися в предметі релігії та звичаїв у п’ятому відділі Юліянна Бардецька, Бригіда Росцевичівна, Моніка Добжанська, Антоніна Каменська, Зеновія Горковська, Барбара Бродовська, а в четвертому відділі Бальбіна Пьотровська та Сабіна Жураковська, які справедливо заслуговують відзначення похвальними листами, виданими від імені освітнього відомства.

Розпорядження освітнього відомства дотримані якнайточніше.

Сироти, що перебувають у цьому закладі, вивчають параграфи віри, читання, писання, арифметику й рукоділля, зокрема англійські килими, гаптування та різне шиття. Панянки виготовляють полотно на верстатах, прядуть, перуть, готують їсти, печуть хліб, роблять квіти, лікери та смажать конфітюри. Панянки, дочки громадян, на канікули не роз’їжджаються, а навчаються під час канікул тих самих ремесел, що й сироти.

Допомагають наглядати за дітьми пані Добжанська й панна Войнаровська. Вчитель п’ятого класу, ксьондз Алоїз Козловський навчає предмету релігії і моралі, священної та мирської історії, арифметики, географії, листописання й естетики, а також граматики і мов: польської, французької, німецької, російської та італійської. У нижчих чотирьох класах ксьондз Зелінський навчає польської, російської і французької граматики, християнського вчення та моралі, географії, арифметики, історії. Ксьондз Казимир Чемеровський – учитель каліграфії. Всі ці ксьондзи-вчителі присвячуються цим трудам безплатно, а своєю наполегливістю й ревністю найбільше спричиняються до слави цього закладу; тому їм у цьому акті візиту записую похвалу й окремим звітом освітньому відомству подаю.

Різне жіноче рукоділля з незмірною користю для учениць показує панна Юлія Кєркор. Уроки на фортепіано, згідно з договором, дають пани Алоїз Беліна і Ян Верещинський.

Самій директорці закладу, панні Поляновській в окремому листі від імені освітнього відомства складаю подяку за її ревні труди, докладені задля блага та щастя стількох молодих людей, які тут навчаються, і маю честь її просити про дві речі: перша – щоби вона учителям, які докладаються до слави цього закладу, оголосила, що освітнє відомство вдячне їм за таку ревну працю; друга – щоб мені цей акт, виписку у двох екземплярах із підписом власної руки через наглядача Луцької повітової школи, пана Жураковського надіслала. Відбувалося в Луцьку, як вище.

Шкіл і всяких освітніх закладів генеральний візитатор з імператорського Віленського університету, член Варшавського королівського товариства друзів наук та інших наукових товариств, почесний наглядач шкіл

Ян Непомуцен Вилежинський».

Опрацював і переклав Анатолій Оліх

Схожі публікації
Мемуари волинського святого. Луцький єпископ був папою
Статті
У 1772 р. відбувся перший поділ Речі Посполитої. Близько мільйона католиків західного і східного обрядів, які населяли забрані Росією польські землі, опинилися в іншій державі. Більше про це – в наступній частині спогадів Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського.
12 січня 2023
Перша частина «Української трилогії» Юзефа Лободовського вийшла українською мовою
Події
У тернопільському видавництві «Крок» побачила світ книга «Очерети» – перша частина «Української трилогії» Юзефа Лободовського. Українською мовою її переклав Андрій Бондар.
03 січня 2023
Мемуари волинського святого. Релігійні переслідування
Статті
Спогади Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського – важливе історичне свідчення про переслідування, яких зазнала з боку росіян Католицька Церква обох обрядів на Волині. Згадки про це скрупульозно стерла царська цензура, а після неї – її спадкоємиця, радянська цензура. Внаслідок цього сучасні волиняни взагалі нічого не чули про цю тему або мають про неї викривлені уявлення.
28 грудня 2022
Історія та міфи монастиря шариток у Луцьку
Статті
Історія – динамічна дисципліна. Сьогодні багато фактів, які здавалися однозначними й непорушними, у світлі раніше недоступних джерел виглядають абсолютно інакше, ніж буквально вчора. Цю тезу ілюструють, зокрема, історія будівлі, відомої в Луцьку як монастир шариток, та факти з біографії благодійниці Юзефи Поляновської.
15 грудня 2022
Мемуари волинського святого. Постаті й замальовки
Статті
Описуючи свої дитячі роки, Зигмунт-Щенсний Фелінський вплітає в канву мемуарів історії, які залишили слід у його пам’яті. Серед них – і реалістичні розповіді про реальних людей із плоті й крові, й оповідки на межі з фантасмагорією, яким важко йняти віру. І одні, і другі показують Волинь із незнаної нам, сучасним людям, перспективи, тож варто, мабуть, із ними ознайомитися. Слово автору.
08 грудня 2022
Нова стара локація на туристичній карті Луцька
Статті
Опрацьовуючи мемуари Зигмунта-Щенсного Фелінського, я раптом дійшов висновку, що в жодних публікаціях не натрапляв на згадку про те, що в Луцьку збереглася будівля, в якій навчався майбутній святий. І сам факт ніби лежить на поверхні, але туристичні путівники його оминають.
28 листопада 2022
Мемуари волинського святого. Навчання
Статті
Продовжуємо публікувати уривки мемуарів Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського. Пропонуємо увазі читачів його спогади про навчання у школах Волині, роздуми про прірву між польською та російською моделями освіти.
25 листопада 2022
Юзеф Крашевський стає ближчим до волинян
Події
У Волинському краєзнавчому музеї діє виставка «Юзеф Крашевський і Волинь», на якій можна ознайомитися з постаттю і творчістю великого поляка. Її відкрили 15 листопада. Цього ж дня в селі Омельне, де кілька років жив Крашевський із сім’єю, в місцевій бібліотеці презентували пам’ятний куточок.
17 листопада 2022
Мемуари волинського святого. Дитинство
Статті
Біографія Святого Зигмунта-Щенсного Фелінського вже не один раз з’являлася на шпальтах нашого видання. Натомість його досить значна письменницька спадщина продовжує залишатися незнаною загалові. Пропонуємо увазі читачів деякі фрагменти з мемуарів архієпископа, які допоможуть скласти певне уявлення про життя на Волині в першій половині ХІХ ст.
01 листопада 2022