Похід у театр – це ніби відвідини найкращого друга. Повертаючись додому, ніколи не маєш враження, що щойно витратив час на дурниці, на переливання з пустого в порожнє.
В антракті, як на пристойному прийомі, – ароматна кава або келих шляхетного бургундського. А головна страва – «Аудієнція, або Рай ескімосів», спектакль, створений видатним автором Богуславом Шеффером, який народився 6 червня 1929 р. у Львові. У сучасному світі, в якому правлять бал висококласні професіонали, фахівці у вузькоспеціалізованих дисциплінах, галузях науки та культури, професор Шеффер виглядає абсолютно винятковою, екстраординарною фігурою, яку навіть можна назвати людиною епохи Відродження.
Богуслав Шеффер. Public domain
За освітою він був теоретиком музики, композитором, диригентом і популяризатором польської музики у світі. Можливо, саме тому багато його спектаклів розпочинаються лекцією про музику. Паралельно з музикою автор «Аудієнції» успішно займався драматургічною та художньою творчістю. Шеффер – автор близько 550 музичних творів, які можна віднести до 23 різних жанрів.
При нагоді, ніби мимохіть, він написав 44 театральні п’єси, які дочекалися перекладів на 17 мов і які ставлять у всьому світі. Кожного разу вони мають той самий результат: гучні вибухи сміху в комплексі з рефлексіями про те, що в житті важливе, а до чого варто ставитися більш легковажно.
Окрім того, у професійному доробку Шеффера є книжки та підручники про музику, статті, присвячені культурі. Ця виняткова людина належить до творців так званого інструментального театру. Дебютував він п’єсою «Веберн», яка розповідає про життя цього австрійського композитора. Пізніше з’явилися такі твори, як «Сценарій для неіснуючого, проте можливого інструментального актора», «Квартет для чотирьох акторів», «Сценарій для трьох акторів».
Поряд із Ружевичем, Гомбровичем та Мрожеком Богуслава Шеффера вважають одним із найбільш новаторських і сміливих польських драматургів. Виконавці, які ведуть глядача в театральну пригоду, повинні володіти неабияким акторським талантом, а на додачу ще й мати відмінну фізичну форму й усесторонні вміння. Вони мають бути достобіса обдарованими, щоб упоратися з п’єсами Шеффера.
Кожна чергова сцена, хвилина акторської гри несе в собі величезні поклади абсурдного гумору, який завжди (більшою чи меншою мірою) спирається на міжлюдські відносини. Нерідко зі сцени лунають гіркі слова, які висміюють стереотипну поведінку, безглузді ситуації, несуттєві порівняно зі складністю світу проблеми.
Богуслав Шеффер так говорив про своє бачення театру: «Я виступаю за театр, меседж якого потрібно відгадати, за театр, сюжети в якому не розвиваються логічно, бо де в житті є логіка, в чому? Я виступаю за театр, який щось говорить, але не називає те, про що говорить, принаймні не безпосередньо, (…) тобто це театр людей розумних, яким нічого не підносять на тарілочці, людей, яких я емоційно та інтелектуально ваблю за собою. Я хочу, щоби глядач у театрі фантазував, а не перевіряв, чи все на своєму місці. Я пишу п’єси для мрійників – не для контролерів».
І додавав: «Я вважаю комічність найбільш креативним елементом. Креативність і серйозність виключають одна одну, я впевнений у цьому. Набурмосених потрібно виганяти з театру, бо в них точно занадто мало розуму, щоб їм щось у театрі вийшло».
Тому якщо колись на п’єсі Богуслава Шеффера актор запалить у твоєму черевику свічку, то знай, дорогий читачу, що це гарний знак, який свідчить, що тебе втягнули у спільну містичну забаву, якою є театр. Плачучи зі сміху в краківському храмі Мельпомени під час вистави, у нас виникає відчуття, що ми не змарнували ані хвилини нашого життя й на цей вечір знайшли свою країну радості, власний маленький рай.
Габріеля Возняк-Ковалік,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
На головному фото: Музична академія в Кракові, у якій викладав Шеффер. Автор: Zygmunt Put, CC BY-SA 4.0.