Пропонуємо увазі читачів другу частину трактату Алойзія Фелінського «Опис способу, як мають проводитися уроки польської літератури в Кременці».

Першу частину читайте тут.

У цій частині трактату особливо цікаво, напевно, буде порівняти канони тодішнього та сучасного красного письменства в контексті розвитку літератури. Частину згаданих Фелінським авторів і досі вважають класиками, дехто нині відомий лише вузьким спеціалістам, а про окремих навіть немає статті у «Вікіпедії». Варто відзначити теж глибоко продуманий підхід автора до принципів формування навчального курсу.

Курс польської літератури. Передмова

Ознайомлення з найкращими письменниками, які описували красномовство та поезію, з коротким викладом, яка в якого твору була мета, розбір, спосіб написання, переваги і недоліки. Аристотель, Цицерон, Квінтиліан. Латинська шкільна риторика і поетика, древня і сучасна. Кондільяк, Лальярп, Блер, Шлегель, Карпінський, Голянський, Пірамович, Словацький, Станіслав Потоцький. Із наведених вище розмірковувань виникає: хоч античні автори вичерпали майже все, що загалом можна найвлучніше сказати в риториці й поезії; хоч новітні, опираючись на спостереження сучасних філософів, особливо Бекона і Локка, пояснили, впорядкували, скоротили та воднораз пристосували до наших часів і звичаїв норми древніх і відокремили найважливіше від менш важливого або взагалі непотрібного; хоч урешті-решт деякі польські письменники в цьому предметі мають багато суттєвих позитивних рис, проте для користі учнів Кременецького ліцею не можна, вважаю, зупинитися на поясненні якогось з іноземних творів чи на прийнятті якогось із польських, а потрібно укласти нові. Міркування Яна Снядецького (у третьому томі зібрання його творів) щодо необхідності та способів укладення в нас нової риторики переважно видаються мені дуже влучними.

Метою цього трактату є те, щоб, окрім загальних норм і міркувань про поезію та красномовство, якими користуються всі сучасні народи, цей твір був особливо корисним тим, хто хоче писати віршем або прозою польською мовою або оцінювати польські твори.

Щодо цього трактату: я не буду його ділити (як Блер) на уроки, бо цей спосіб, прийнятий виключно для зручності, щоб мати можливість дати майже однакову тривалість кожному урокові, має той величезний недолік, що часто поєднує те, що потрібно відокремити, або відокремлює те, що має бути об’єднане, і змушує починати кожен урок із нудного повторення того, що було на попередньому. До того ж я не буду наслідувати безліч схоластичних розділів і поділів, які, даремно обтяжуючи пам’ять учнів, тільки затьмарюють їхнє розуміння.

Проте певний метод усе ж таки вкрай необхідний, проте простий, чіткий, відповідний до знань, отриманих у попередніх класах, і наближений, наскільки можливо, до природного порядку речей. Чи той, який я обрав, відповідає цим критеріям, можна буде судити за наведеним нижче планом.

Розібравши цілий твір так, щоб у невеликому об’ємі охопити все, що найвлучніше сказано про письменницьке мистецтво у красномовстві та поезії, і водночас, щоб кожен охочий критикувати або писати знайшов без проблем те, що має служити йому за вказівку, я маю намір узяти найкращих польських письменників і зібрати в їхніх творах спостереження над рідною мовою, над красотами і огріхами стилю, підтвердити їх прикладами та пояснити правила письменницького мистецтва; продемонструвати, в чому наші зрівнялися із зарубіжними класиками, в чому їх не досягнули і яким чином можуть пізніше їх досягнути; під кожним видом прозового або віршованого твору помістити його коротку історію та приписи, навести вітчизняні зразки, підкреслити їх непересічну цінність порівняно з іноземними або, коли недостатньо вітчизняних, навести найкращі зарубіжні; врешті доповнити твори поясненням деяких речей (вони перераховані нижче в розборі), які мають найближчий зв’язок із літературою, і виставити у правильному світлі дискусії, які розпочали за наших часів європейські вчені, про способи вдосконалення літератури та розширення її кордонів.

Хоч цей предмет не повинен бути (а саме такими є деякі шкільні риторики) лише кістяком сухих істин, загалом тематику варто належно розвинути і зробити її якомога цікавішою. Однак і розклад уроків, і об’єм часу, виділений на програму, не дозволяють її занадто розтягувати. Тому передусім у ній не буде розлого повторюватися те, що є основою письменницького мистецтва, адже це більше стосується викладачів моралі, логіки і навіть математики як предмету, який розвиває точне мислення. По-друге, в ній пропуститься або тільки легко зачепиться те, чого мають навчитися учні від професорів латинської, грецької, французької та інших літератур. По-третє, в ній не будуть переписуватися довженні приклади (адже під руками будуть книжки), лише тільки уривки, потрібні для пояснення правил або для детального розбору. По-четверте, норми смаку, пристойності та всякі інші, які простіше відчути, ніж теоретично викласти, будуть залишені на усні міркування викладача. По-п’яте, для доповнення і водночас скорочення твору у класах будуть перекладати вибрані уривки із Цицерона, Квінтиліана, Блера та інших; а також будуть читати, звертаючи уваги на предмет і стиль, статті, добре і розлого викладені польською, зокрема Пірамовичем та Станіславом Потоцьким.

Ось за такими принципами потрібно укладати наш предмет, оскільки він має бути максимально скерований на те, щоб за допомогою вище перерахованих методик принести якнайбільшу користь якнайбільшій кількості учнів. І оскільки за своєю природою він повинен містити багато нових спостережень, особливо над мовою, стилем і польськими творами, які, мабуть, можуть удосконалити тільки сам час, досвід і примноження різноманітних вітчизняних зразків.

Розгляд предмета. Перша частина. Мистецтво писання

Вступ. Чи мистецтво писання охоплює і мистецтво мовлення, і чому тут вживається радше перше, ніж друге визначення? Корисність мистецтва писання у всіх видах мистецтв, наук та навичок, і для всіх класів людей, окрім простолюду. Вищим талантам воно відкриває поле для важливого служіння Батьківщині, а, отже, для належної слави. Воно завжди має спиратися на правду і чесноту.

Щоб добре писати (окрім вроджених дарувань, як-то генія, уяви і вразливості), потрібна ґрунтовна освіта, не лише з книжок, а й зі знання світу і досвіду; крім того, треба глибоко розуміти і ясно уявляти речі, про які пишемо. Проте навіть маючи це все, можна все-таки писати погано. Приклади цього. Наука писання – це мистецтво, до того ж складніше від інших. Не навчаючись, не можна його опанувати. До практикування варто додавати правила.

Які правила можуть бути і бували шкідливими? Картати добрі правила означає стверджувати, що талант або геній може суперечити розуму. Треба подолати нудьгу, яка неминуча при вивченні детальних правил мови і стилю, які є логікою, пристосованою до нашого мовлення. Зауваження Локка із цього питання глибші, ніж у всіх граматиків. Пильна увага до них необхідна кожному, хто починає писати. При такій увазі розвивається щаслива легкість або природність, без неї ми потрапляємо в залежність писати погано. Приклади Расіна, Поупа, Альф’єрі, Чацького, Ігнація Потоцького та Коллонтая.

Уже вправний хороший автор, навіть якщо призабуде детальні правила, не перестане добре писати; проте хороший критик, який хоче переконати своїх слухачів, повинен завжди тримати їх у своїй пам’яті. Приклад Аддісона й Вольтера.

(Закінчення тут).

Анатолій Оліх

На фото: Титульна сторінка другого тому творів Алойзія Фелінського, 1840 р.