У серпні 1985 року Волинський краєзнавчий музей відкрив нову експозицію в будинку по вулиці Галана, 2 (нині – Шопена, 20). Тут музей розміщується до сьогоднішнього дня.
З попередньою частиною можна ознайомитися тут.
Вулиця Шопена, яка нині з’єднує проспект Волі з проспектом Перемоги, у давні часи носила інші (і різні) назви. У кінці ХІХ ст. вона з’явилася на планах Луцька під назвою Таборова, адже закінчувалася перед Сапалаївкою, за якою було «таборище» – місце постійних солдатських таборів під час літніх навчань. Як уже згадувалося в одній із попередніх публікацій, на початку ХХ століття на Таборовій було зведено Земську лікарню (з кінця 1950-х до 1984 року – будинок Волинського краєзнавчого музею по вулиці Шопена, 7). Назву Шопена вулиця отримала у 1920 році. Тоді ж за Сапалаївкою, на Таборовій гірці, розпочалося будівництво польської колонії для урядовців з об’єднавчим центром – будинком Окружного земельного управління. Через Сапалаївку було побудовано міст, що з’єднав вулицю Шопена з новими вулицями – Листопадового повстання та Виспянського, що перетинали урядову колонію. Вулиця Листопадового повстання починалася від мосту через Сапалаївку і бігла до Льотничої (пізніше – Артема, нині – проспект Перемоги). Вулиця Виспянського (Станіслав Виспянський, 1869-1907 – польський поет, художник, драматург, реформатор театру) від мосту через Сапалаївку пішла через центр Таборової гірки і замикала вигин вулиці Шопена. За вул. Виспянського лежав парк із теренкуром (прогулянковими доріжками для дозованої ходи).
Доріжки в парку розташовувалися ярусами, серпантином. Нижні з верхніми сполучалися сходинками, стежками, віадуками через схили, засаджені кущами й деревами. Понад доріжками стояли лавочки. Залишки старого парку, в якому найбільші дерева посаджені ще у 1930-х, збереглися донині.
У 1939 році вулицю Листопадового повстання перейменували у Штабну (в будинку скасованого Земельного управління розмістився військовий штаб), Виспянського – у Верхню (з 1941 р. – Горбок; у 1953 – ліквідована). У 1941-1944 рр. вулиця Штабна носила ту ж назву, лише на німецький лад – Штабштрассе. Після війни їй знову повернуто стару назву. Із 1954 року вулиця Штабна перейменована у вулицю Галана, а вулицю Шопена продовжено через Верхню до перетину з вулицею Галана. Із 1991 р. вся вулиця, від проспекту Волі до проспекту Перемоги, стала носити ім’я всесвітньовідомого польського композитора і піаніста Фредеріка Шопена (1810-1849). У 2010 році на честь 200-річчя від дня його народження на будинку Волинського краєзнавчого музею встановлено меморіальну дошку.
У 1928-1930 рр. на вулиці Листопадового повстання під керівництвом луцького архітектора Казимира Яницького було споруджено адміністративний будинок Окружного земельного управління (Okręgowy Urząd Ziemski), що став головним в архітектурному ансамблі колонії урядовців, яка розмістилася навпроти, на вулицях Літній (колишня Йоахіма Лелевеля), На Таборищі (Мінкевича, Дачна, Чекістів), Некрасова (Гімназійна, Польського Солдата) в ошатних одно- і двоповерхових будинках, а також у двох житлових багатоповерхівках, споруджених упродовж 1938-39 рр. Особливістю всіх будинків було те, що вони були покриті червоною черепицею.
Будинок Окружного земельного управління був відокремлений від урядової колонії кованою огорожею, у центрі кожної секції між мурованими стовпчиками розміщено вензель із початкових літер назви закладу «OUZ», хоча пізніше, у зв’язку з реорганізацією державного управління, назву було змінено на Волинський відділ Міністерства рільництва і рільничих реформ. Такі ж вензелі збереглися всередині будинку на огорожах вікон центральної сходової клітки.
Адміністративний корпус збудовано у стилі класицизму, він має три надземні і цокольний поверхи; у центрі – шестиколонний портик коринфського ордеру. Установи, що містилися у ньому, були чинними до вересня 1939 року.
18 вересня війська Червоної Армії зайняли місто Луцьк. У будинку скасованого відділу Міністерства рільництва і рільничих реформ розмістився армійський штаб, тому й вулицю, не мудрствуючи лукаво, перейменували у Штабну. Житлові будинки урядової колонії, добре збережені, багатоповерхові, ще й не заселені ніким до вересня 1939-го, зайняли офіцери Червоної Армії із сім’ями, посадовці нової влади, керівники установ та організацій. У 1941 році тут розмістився штаб 5-ї Армії, сформованої у січні того ж року з військ Київського військового округу і розташованої поблизу державного кордону на Волині.
У 1941-44 рр. у будинку, одному з найкращих адміністративних у Луцьку, розмістився генералкомісаріат, відділ рейхскомісаріату, головний штаб якого знаходився у Рівному, столиці окупованої України. Його очолював гебітскомісар Лінднер. Це прізвище часто згадується на різного роду оголошеннях німецької окупаційної влади, які регулювали життя міста: про заборону населенню єврейської національності вільно пересуватися вулицями Луцька; про покарання населення за надання допомоги невідомим особам; про заборону вільного пересування населення з огляду «на постійні напади бандитів та партизанів» тощо.
5 лютого 1944 року Радянське Інформбюро повідомило про те, що війська 1-го Українського фронту «в результаті стрімкого удару» оволоділи містами Луцьк, Рівне, Здолбунів та іншими. Слідом за армією на визволені території були на довготривалі терміни відкомандировані партійні радянські працівники в основному зі східних, визволених раніше, областей.
Нова влада, Волинська обласна Рада депутатів трудящих, зайняла й освоїла добре збережений, не зруйнований війною будинок по вулиці Штабштрассе, повернувши їй довоєнну назву – Штабна. Першим післявоєнним головою Волинської облради призначено депутата Верховної ради УРСР Пилипа Нестеровича Решетняка, який раніше займав таку ж посаду в м. Сталіно (з 1961 р. – Донецьк). У 1949 році він повернувся в рідні краї, а на його місце було обрано Андрія Івановича Мізюка, волинянина. У 1956 року головою виконкому Волинської облради обрали Юхима Арсентійовича Ярощука (1922 – 1972), уродженця с. Сереховичі.
У кінці 1950-их, коли було споруджено адміністративний будинок обкому Компартії України і облвиконкому (архітектор Ю. Бородін), приміщення по вулиці Галана звільнили і передали обласному відділу охорони здоров’я. Тут розмістилися кабінети міської поліклініки № 2 і палати стаціонару.
На початку 1980-их Волинський краєзнавчий музей усе ще знаходився в будинку по вул. Шопена, 7, хоча штат музейних співробітників значно збільшився, а його фонди налічували біля 100 тисяч одиниць збереження. Сховища, робочі кабінети й експозиційні зали залишалися тісними і непристосованими. Не рятувало ситуацію й те, що два відділи, художній та музей історії релігії і атеїзму, відгалузилися від головного музею і мали окремі приміщення (перший на території Замку Любарта, а другий – у римо-католицькому костелі Петра і Павла), а також те, що під фондосховища надали тимчасове приміщення – у виробничих майстернях середньої школи № 5. Тому в 1982 році Волинському краєзнавчому музеєві передали нове приміщення: колишньої лікарні по вулиці Галана, 2. Розпочався ремонт із частковим переплануванням внутрішніх кабінетів. У 1984 році музей остаточно звільнив будинок по вулиці Шопена, 7, а в серпні 1985 року відкрито нову експозицію в музеї по вулиці Галана, 2 (нині – Шопена, 20).
Директорами Волинського краєзнавчого музею з початку 1980-х були: Олексій Максимович Зарицький, Анатолій Миколайович Кажан, Владислав Андрійович Наконечний, Анатолій Михайлович Силюк (є директором до сьогоднішнього дня).
Життя продовжується. Новітня історія музею, який став справжнім науковим і культурно-освітнім закладом, цікава і різноманітна, невід’ємна від життя краю.
Наталія ПУШКАР, Ілона НЕСТОРУК
