Уперше на ім'я Марії Конопніцької (1842-1910), визначної польської поетеси, натрапляємо у листі Лесі Українки до брата Михайла від 8-10 грудня 1889 року з Колодяжного.
Лесі – вісімнадцять, братові – на два роки більше. Вона уже визначилася: “література – моя професія”, а перекладання з чужих мов розширюють світогляд перекладачки, шліфують її поетичну майстерність, а головне – твори зарубіжних авторів потрібно видавати для народу, для його освіти. Отож серед кількох десятків імен зарубіжних письменників, із чиїми творами необхідно ознайомити широку українську громаду, знаходимо у листі й ім'я Марії Конопніцької (а ще – Сирокомлі, Залеського, Красіцького, Крашевського, Мальчевського, Нємцевича, Ожешко, Пруса, Сенкевича, Словацького, – тих, чиї твори уже встигла прочитати славетна волинянка). Не все із задуманого в юності вдалося реалізувати тоді й пізніше, у зрілому віці. Але до творчості Конопніцької Леся Українка ще повернеться.
У 1902 році “Мир божий” – російський щомісячний літературний і науково-популярний журнал, що виходив у Петербурзі у 1892-1906 р.р., замовив Лесі Українці ювілейну статтю до 60-річчя від дня народження Марії Конопніцької. Письменниця до замовлення поставилася, як завжди, з повною серйозністю і відповідальністю: для написання статті позичила книги про польську поетесу в Івана Франка; простудіювавши їх, взялася за переклад поезій М. Конопніцької. Робота ускладнювалася тим, що довелося перекладати із польської на російську (“з польського дуже трудно... перекладати”, – скаржилась у листі до сестри Ольги). Переклала чотири поезії: “Я тоскую”, “Ах зачем!”, “Цветы”, “В Вероне” (На могиле Ромео и Джульетты). Можливо, перекладених творів було більше, бо у тому ж листі від 29 грудня 1902 року із Сан-Ремо (Італія) писала, що “прийшлось перекласти масу віршів”, “робота зайняла тижнів три і розтяглася на 50 сторінок великого формату”.
Протримавши статтю два місяці, редакція журналу “Мир божий“ відхилила її без пояснень і достатніх на те підстав (до речі, статтю й досі не знайдено). У листі до Ольги Кобилянської Леся Українка зізналася: “Хтось охолонув до “Мира божьего”. Не дивно, адже то була робота “ad panem et aguam” (для хліба й води, – ред.), тобто для заробітку. Чотири переклади Лесі Українки творів Марії Конопніцької збереглися в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, в архіві Лесі Українки.
Твори видатної польської письменниці перекладали українською мовою Павло Грабовський, Максим Рильський, Дмитро Павличко, Марія Пригара та інші. Усі вони намагалися донести до читача красу поетичного слова Марії Конопніцької, її любов до простого люду, силу духу і мужність.
Цікавий факт: і у Марії Конопніцької, і у Лесі Українки є вірш із однаковою назвою: "Contra spem spero" (Без надії сподіваюсь, – ред.). Поезії також перегукуються і змістом.
У Лесі Українки:
"Contra spem spero"
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
У Марії Конопніцької:
"Contra spem spero"
Przecież o zmierzchy skrzydłami bijąca
I piekieł naszych ogarniona sferą,
Oczyma szukam dnia blasków i słońca
Contra spem - spero...
I w mogił głębi czuję życia dreszcze,
I ufam jeszcze...
Przeciw nadziei i przeciw pewności
Wystygłych duchów i śmierci wróżbitów
Wierzę w wskrzeszenie popiołów i kości,
W jutrznię błękitów...
I w gwiazdę ludów wierzę wśród zawiei,
Przeciw nadziei!
Наталія ПУШКАР