1940 р., а потім 1942 р. були для Гути Степанської дуже скорботними. Черговий спалах епідемії дизентерії спустошив парафію, призвівши до смерті 40 дітей. Тоді помер менший брат мого тата, семилітній Владислав. Він був таким радісним, здавалося, що не помирає, а просто засинає.
19 березня 2019
