Моє духовне поєднання з отцем Серафимом Кашубою розпочалося в далекі повоєнні роки, коли він почав своє служіння в костелі Святого Антонія у Рівному.      

Було повоєнне лихоліття, багато чого було знищено. Але головним, що залишилося після війни в місцевих католиків, був костел, а в ньому лишався священик – Серафим Кашуба. І мої пращури – прабабця і прадід Ганнечка і Володимир Гетфлейш і їхня дочка, моя бабуся, Віра-Антоніна продовжували парафіяльне життя під опікою отця. Були сповіді, відзначення різних церковних урочистостей, прийняття святого причастя. Згодом, на початку 50-х рр. минулого століття отець Серафим Кашуба готував до першого причастя мою маму Мирославу. Приємно й символічно, що з тієї події збереглася фотографія отця разом із моєю мамою і ще декількома дівчатками. Вони вже старші жінки, але й досі ходять до нашого храму. Їх усіх я добре знаю. Вони так само, як і моя мама, привили своїм дітям любов до Бога, до католицької віри.

Минав час. У 1958 р. отцю Серафиму Кашубі заборонили служити вірянам. Але жоден папір, жодна система не змогли зламати в ньому духу віри. Знаю з розповідей бабусі, що йому не раз пропонували виїхати до Польщі, мотивуючи це тим, що тут уже немає для кого служити. Проте він вистояв, не залишив своїх вірян.

Мабуть, його приклад служінню католицькій вірі необхідний усім нам, як прихожанам, так і священикам. Отець Серафим Кашуба не боявся, адже він мав глибоке переконання правдивості свого вчення, яке ніс людям протягом усього свого життя. Нам зараз легко вірити, бо ми маємо храм, можемо вільно до нього ходити, маємо трьох священників, три сестри-монашки. А він був сам. Ні, неправильно. Він був із Богом, якому повністю доручив своє життя і який ніколи його не зрадив.

Отець інколи нелегально приїжджав до Рівного. За ним постійно слідкували. І ось настав 1972 р. Одного дня прибігає бабуся й каже: «Приїхав отець Кашуба. Давайте Ярослава». Мені тоді ще й року не було. Взявши на руки, вона понесла мене до помешкання в районі Дворця (район міста Рівного). Там мене похрестили. Хресним батьком став квартирант, який мешкав у тієї господині. На жаль, її прізвище бабуся забула. Під час проведення таїнства хрещення я махав руками, і коли отець Кашуба відвернувся від свічок, загорівся рукав комжі. На це він здивовано сказав: «Символічний знак над цією дитиною». Це все розповіла моя бабуся.

У моїх спогадах про отця Кашубу залишилося те, що він часом гостював у сім’ї Броніслави та Володимира Островських, котрі жили неподалік нас. Одного разу бабця та прабабця пішли до Островських, а згодом туди зайшов трошки важкою ходою чоловік у плащі. І одразу на сусідній вулиці з’явилося червоне авто. За отцем Кашубою стежили. Його не затримали. Бабуся розповідала потім, що записали тільки, хто був присутній, і вкотре попередили. Пам’ятаю, як плакали мої рідні, дізнавшись сумну звістку про те, що на цьому світі вже немає його – великої людини, великого священика, завдячуючи якому я можу писати цю оповідь (отець Серафим Кашуба помер у 1977 р.).

Завдяки йому я передаю віру вже своїм дітям, а вони, переконаний, передадуть моїм внукам. І найбільша моя мрія – дожити до часу, коли отця Серафима-Алоїза Кашубу буде визнано блаженним.

Ярослав КОВАЛЬЧУК

Запрошення

Рівненська обласна бібліотека та римо-католицька парафія костелу Святих Петра і Павла у Рівному запрошують усіх охочих на конференцію, присвячену 105-й річниці від дня народження великого сина польського народу, місіонера Волині, Сибіру та Казахстану, священика з чину Капуцинів отця Серафима-Алоїза Кашуби. Зустріч відбудеться 17 червня 2015 р. о 12.00 у Рівненській обласній бібліотеці (м. Рівне, пл. Короленка, 6).

Вхід вільний