Слава Богу, дитинство й період дозрівання я вже пережила. Маю свої 38 років за плечима і не повернулася б у ті часи – мене цілковито влаштовує й подобається мій теперішній стан. Як говорять у народі, було й загуло. Проте це не означає, що мені чогось шкода чи було погано. Зовсім навпаки!
У школи я ходила зовсім непрестижні. Навчалася в тих, де знаходилося вільне місце, або там, куди, щоби вступити, мені вистачало балів. Однак учителі в мене були такі, що їхній вплив на моє життя відчуваю й досі. Мої батьки заплатили за мою вищу освіту. На щастя, вони заробляли достатньо, аби я навчалася у Франції й не працювала. Тато мені завжди казав, що час на роботу ще прийде, а зараз я повинна вчитися. І мій час прийшов. Сьогодні я працюю в улюбленому місті – в Рівному. Я сама обрала улюблене місце, в якому почуваюся найкраще, тобто Україну, і працюю на роботі, яку люблю, – вчу своєї рідної мови за кордоном.
Основами відносин у моїй сім’ї були і залишаються плюралізм і демократія. Кожен має право на власну думку, хоча й буває, що хтось повинен бути розумнішим за іншого, а це частенько викликає незгоди. Проте мої не найрозумніші ідеї та спроби підважити авторитет якогось несправедливого вчителя завжди діставали відкоша й закінчувалися коротко: «Уроки зроблені? Зроблені! То почитай книжку». Бо вчитель завжди мав рацію (навіть якщо не мав і всі про це знали), а навчання, оцінки та освіта – це найважливіші цінності в моєму домі. Тому всякі прояви простацтва, неотесаності й обмеженості або нестачі ерудиції натикалися на іронію та поблажливість. Щоби мене від них урятувати, мені купували кольорові книги, які я із захватом читала.
Тому я не розумію теперішніх сімейних тенденцій. Не знаю, навіщо батьки йдуть до школи домовлятися про кращі оцінки. Не розумію, чому сперечаються з учителями. Не знаю, навіщо діти розповідають матерям про свої особисті справи. Не розумію, чому потрібно захоплюватися тією ж самою музикою і стилем. Не знаю, чому підлітки у віці 16 років, отримавши можливість поїхати на міжнародний обмін із ровесниками, заявляють мені, що не можуть, бо їдуть із мамою і татом на море. А такі тенденції, на жаль, я спостерігаю все частіше в Польщі та Україні.
На щастя, мої батьки не розуміли музику, яку я слухала, і їм не подобалося, що я ходжу в подертих джинсах чи маю пірсинг. Проте вони ніколи не мали стільки влади наді мною і бажання, щоб мені це заборонити. Вони дозволили мені пережити мій бунт, почуватися безкомпромісно (навіть якщо це була ілюзія) та індивідуально. Вони не морочили мені голову, щоденно надзвонюючи, коли я була в літньому таборі, і запитуючи, чи я поїла і чи все в порядку. Я сама до них телефонувала, і в основному тоді, коли мала якусь справу. Вони не вилазили мені на голову і не випитували нахабно, що в мене чути (попри те, що їх це стовідсотково цікавило; я це добре знаю), наївно думаючи, що я скажу їм правду чи зізнаюся в цікавих подробицях свого особистого життя. Вони не капали на мізки, намагаючись втюхати життєві істини і приклади. Не намагалися викликати мене на відвертість, а мені самій не хотілося їм відкриватися. Вони дивилися на моє життя з певної віддалі. І, що дуже важливо, ніколи не говорили про мене й себе у множині: в нас день народження, ми вступили до вишу, ми захворіли. Вони зберегли своє право на окремішність, а мені дали відносну автономію (хоч, певно, контрольовану).
Моя мати навчила мене захоплюватися розмаїттям та оригінальністю й шанувати інакшість. А батько, як військовий офіцер, – мужності та відваги. Вони не старалися бути моїми друзями (як це зараз модно). Вони – мої Батьки, і ця форма відносин ніколи не зміниться на жодну іншу. Проте вони дали мені підтримку, безпеку й освіту. І за це я їх обожнюю.
Навіть якби виявилося, що мене вдочерили (сумнівна теза, зважаючи на зовнішню схожість) або знайшли мене на смітнику (мало правдоподібно, проте хто його знає), це неважливо! Саме вони прожили зі мною стільки років, і я за це їм вдячна. Вони – ВСЬОГО ЛИШ мої Батьки і АЖ мої Батьки. Одним словом, я їх добре собі виховала. І цього бажаю всім дітям із нагоди Дня захисту дітей!
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури в Рівному
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 10 РОКІВ ІСТОРІЇ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: УЯВНИЙ БАНДЕРІВЕЦЬ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НЕВИДИМІ КОРДОНИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КИМ ТИ Є? СТАРИМ ПОЛЯКОМ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДИКТАНТ-ШОУ «ПО-ПОЛЬСЬКЄМУ»
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: НА ГРАНИЦІ (ПРАВА)
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВОІСТИНУ БЕЗВІЗ!
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ДВА МІСЯЦІ СВОБОДИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ОРГАЗМ НА КОРДОНІ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВЕРНУТИСЯ ЧИ НЕ ВЕРНУТИСЯ – ОСЬ ПИТАННЯ
ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СОЮЗ: ШАНСИ ТА ЗАГРОЗИ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВТОРГНЕННЯ ПОЛЯКІВ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ІКОНИ, ШАНСОНИ І ГОЛА БАБА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЗАЯВА АНТИПОЛЯКА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 100 ЛАЙКІВ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: РЯТУВАЛЬНИЙ КРУГ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ПРО ПРАПОР, ЯКИЙ (МЕНІ) ДЕСЬ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: КРАЩЕ БУТИ БАГАТИМ І ЗДОРОВИМ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ПОСТАРАЙМОСЯ НІЧОГО НЕ РОБИТИ