Юзефа Рещинського з колонії Довганець Костопільського повіту напередодні Другої світової війни мобілізували в поліцію. Через це після встановлення радянської влади його арештував НКВС, а згодом засудив до п’яти років таборів.

Юзеф Рещинський народився 1891 р. у колонії Довганець Костопільського повіту. Його батьки мали вісім десятин землі, двох коней, чотири корови, двох свиней, власний будинок, клуню та хлів. Родина складалася з восьми осіб: батька, матері та шістьох дітей, відомості про яких в архівно-слідчій справі, що стала джерелом написання нарису, відсутні.

Юзеф був неграмотний, він не ходив до школи. До 1921 р. хлопець працював у батьківському господарстві. 1921–1922 рр. перебував на строковій службі у 58-му піхотному полку в Познані. Демобілізувався у званні рядового.

1927 р. Юзеф Рещинський одружився з Антоніною (дівоче прізвище невідоме, 38 років; тут і далі вік родичів подано станом на 1940 р.). Два роки подружжя жило в батьків Юзефа, а в 1929 р., отримавши від них одну десятину землі, почало господарювати самостійно. Рещинські виховували шестеро дітей: Юліана (12 років), Генрика (10 років), Костянтина (п’ять років), Зофію (шість років), Ванду (вісім років) і Францишка (два роки).

Напередодні німецько-польської війни Юзефа мобілізували в поліцію. Спочатку він перебував у постерунку в Яновій Долині, де отримав обмундирування і пройшов навчання зі стройової підготовки та поводження зі зброєю. Через кілька днів його доправили в Костопіль, звідки, конвоюючи ешелон арештованих, він потрапив до Берези Картузької. Там його залишили для охорони політичних в’язнів. Зі свідчень Юзефа дізнаємося, що в його обов’язки входила охорона в’язнів під час прибирання вулиць, копання канав та на інших роботах, де задіювали арештантів.

Із наближенням Червоної армії 300 працівників в’язниці направили до Кобрина, а звідти – до Каменя-Каширського. Тут Рещинського та ще двох осіб роззброїли радянські солдати, після чого відправили додому. Що сталося з іншими поліціянтами й охоронцями табору «Береза Картузька», в архівно-слідчій справі не вказано.

У постанові про арешт за 9 квітня 1940 р. зазначено: «Рещинский Иосиф Иванович до прихода Красной армии служил в польской полиции, специально был назначен полицейским в Картуз-Березу, где проявлял особую свирепость по отношению политических заключенных». Таке трактування злочинів у справах репресованих поліціянтів трапилося нам уперше.

До камери попереднього ув’язнення в Костополі Юзеф Рещинський потрапив 10 квітня 1940 р., коли його арештував Костопільський райвідділ НКВС. Пізніше його перевели до рівненської в’язниці НКВС. Під час слідства з’ясувалося, що загальний стаж служби Юзефа в поліції складав кілька тижнів, сім днів із яких він провів у Яновій Долині, решту – в Березі Картузькій. Юзеф розповів, що не причетний до побиття політичних в’язнів у Березі, але в перший день прибуття туди бачив, як у дворі табору наглядачі били ув’язненого. Назвати прізвища наглядачів він не міг, тому що за короткий період перебування у Березі Картузькій не встиг ні з ким познайомитися. Крім того, він розказав, що був задіяний у конвоюванні за межами табору, в середині ці функції виконували інші наглядачі.

Свідком у справі Рещинського був бухгалтер Костопільської контори зв’язку Дмитро Лебідь. На допиті 22 квітня 1940 р. він розповів, що 1 вересня (за іншими даними 3 вересня) 1939 р. його арештували як неблагонадійного для польської влади і доправили до табору «Береза Картузька». Ешелон, у якому перевозили Лебедя, конвоював Рещинський. Побачивши знайомого, Дмитро запитав його, чи буде він повертатися назад. Він хотів, щоб Юзеф повідомив його дружині, де його утримуватимуть. Однак поліціянт розповів, що має залишитися в Березі Картузькій. На запитання слідчого «Как относился Рещинский к политическим ссыльным в Картуз-Березе Вы знаете?» Дмитро Лебідь відповів: «В дороге Рещинский обращался не плохо, потом в Картуз-Березе я не знаю, ибо с ним не встречался, потому что он не обслуживал нашу группу. Но надо сказать, что все резервисты в это время сильно издевались над ссыльными».

До слідчої справи Юзефа Рещинського долучено довідку, складену секретарем Костопільського виконавчого комітету 29 червня 1940 р. Після «виїзду на місце», тобто в село Довганець, було з’ясовано, що «по розказах селян гр. Рещінський поступав з політзаключенними по звірячі» (цитату з документа наводимо згідно з оригіналом). Яких саме селян опитував секретар і чи були вони свідками грубої поведінки Юзефа, в документі не зазначено. Можемо констатувати, що ця довідка не відрізняється стилем написання від документів подібного змісту, які видавали місцеві органи влади на замовлення НКВС.

Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 25 жовтня 1940 р. Юзефа Рещинського визнано соціально-небезпечним елементом і засуджено до п’яти років виправно-трудових таборів. Свій термін він відбував в «Ухтіжемлазі».

Заключенням прокуратури Рівненської області від 25 серпня 1989 р. Юзефа Рещинського реабілітовано. Подальша доля героя цього нарису та його родини нам не відома.

Тетяна Самсонюк

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЮДВІК ПАЖУХ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЛЕОНТІЙ КОТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: АДАМ ЗДОЛИНСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАРЦІН ВАЛЬЧАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЖЕГОЖ ГОТКОВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ БРОЩИК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН ТУРЧИН

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ПЕТРО КРАЛЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЕНРИК ПИТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄЖИ СТЕЦЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТЕФАН ЛАНУХА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: РАДЯНСЬКІ РЕПРЕСІЇ ПРОТИ СЛУЖБОВЦІВ ПОЛЬСЬКОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІЦІЇ