У 30-х рр. минулого століття Карагандинська область у Казахстані протягом короткого часу стала багатонаціональною. Причина цього – політика Радянського Союзу щодо національних меншин, особливо поляків.
Поляків до Казахстану вивозили відповідно до постанови Ради Народних Комісарів СРСР № 776–120 від 28 квітня 1936 р. «Про виселення з УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської АСРР 15 тис. польських і німецьких господарств». До Караганди та околиць потрапили тоді 14 048 сімей, тобто 63 976 осіб. 75 % із них, тобто близько 48 тис., становили особи польської національності. Наступні виселення поляків до Казахстану з Кресів відбувалися в 1939–1941 рр., коли на східні землі Речі Посполитої прийшли перші «совєти». Загалом із західних областей України і Білорусі в ті роки було вивезено понад 110 тис. поляків. Значна частина цих людей походила з Волині. До цієї кількості потрібно додати депортованих у Середню Азію німців, багато з яких були католиками. Не можна забувати і про українців, греко-католиків за віросповіданням. Важко визначити точне число католиків, виселених у результаті репресій до Караганди та околиць. Можна припустити, що їхня кількість становила близько 300 тис. осіб.
Серед вивезених до Караганди було також багато священиків. Із 50-х рр. там служив отець Владислав Буковинський, який у 1936–1945 рр. працював у Луцьку, де був викладачем Вищої духовної семінарії та настоятелем кафедрального собору. У 1945 р. його арештувало НКВС. Після відбуття покарання в таборах він потрапив до Караганди, де став найактивнішим і найвідомішим священиком.
Як писали у своїх рапортах офіцери радянських спецслужб, «священик у Караганді проводив нелегальні зустрічі вірян-католиків, збираючи на них багато молодих людей, зокрема дітей шкільного віку. На зібраннях він заохочував до релігійного фанатизму і відволікав молодь від комуністичного виховання та участі в суспільно-політичному житті країни. Він діставав, зберігав і поширював реакційну літературу антирадянського змісту».
Після десяти років таборів у Караганді поселився також отець Александр Штауб, один із найвпливовіших німецьких діячів у середовищі людей, засланих у табори. Українськими католиками опікувався отець Олексій Зарицький, котрий у 1957 р. став греко-католицьким апостольським адміністратором Казахстану й Сибіру. Він відправляв богослужіння не тільки для українців, а й для поляків і німців західного обряду. У 2001 р. Папа Ян Павло II беатифікував отця Олексія Зарицького. У Караганді перебував і біритуальний єпископ католицької церкви Олександр Хіра, ректор греко-католицької духовної семінарії в Ужгороді. У Караганді він висвятив понад 30 священиків і трьох єпископів. Там знаходилися ще отці Станіслав Джепецький, Йосип Кучинський і Юзеф Свідницький. На початку 60-х рр. до Караганди прибув литовський священик Альбінас Думбляускас.
У середині 50-х рр. у Караганді утворилися три підпільні церкви. Отець Владислав Буковинський заснував церкву для поляків, литовського священик, ім’я якого нам не відоме, – для німців, Олександр Хіра – для греко-католиків. У 1957 р. їх ліквідувала більшовицька влада. Проблему відсутності церков вирішили дуже просто: священики проводили богослужіння в будинках вірян. Новина про те, що в Караганді діє підпільна католицька церква, швидко поширилася на території СРСР. У це місто з різних куточків Радянського Союзу переїжджали звільнені з таборів чи заслань католики, яким було заборонено повертатися на Батьківщину. Монахиня Клара Ріттер, яка жила з родиною на півночі СРСР, згадувала свого батька, котрий перевіз сім’ю в Караганду. Дітям він сказав, що жити можна де завгодно, «проте в Караганді є віра». Отець Владислав Буковинський запам’ятав, що в цьому місті було дуже багато роботи для священика, особливо через приїжджих осіб: «Люди долали навіть декілька тисяч кілометрів, щоб знайти священика».
Перший костел у Караганді влада дозволила збудувати тільки в середині 70-х рр. Єпископ Олександр Хіра на той момент розділив територію на парафії. В них управляли церковні комітети, до складу яких входили представники різних національностей. На початку 80-х рр. у Казахстані діяли 12 офіційно зареєстрованих парафій. Вони нараховували понад 150 тис. католиків. Там навіть вдалося організувати підпільне виробництво хрестиків, медальйонів та іконок, які віряни розповсюджували на території всього Радянського Союзу.
Єпископ Олександр Хіра (українець) та отці Владислав Буковинський (поляк), Альбінас Думбліаускас (литовець), Александр Штауб (німець) спочивають сьогодні на кладовищі біля костелу Святого Юзефа в Караганді – того самого першого в місті костелу, збудованого спільними зусиллями всіх католиків, представників різних національностей.
Ян МАТКОВСЬКИЙ
Фото: Костел Святого Юзефа в Караганді / wikipedia.org
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
НАВІТЬ У ТАБОРАХ «ШПИГУВАВ» ДЛЯ ПОЛЬЩІ
