Казахстан у поляків асоціюється зі стражданнями та місцем заслання, куди совєти вивозили насильно і звідки з усіх сил намагалися вибратися. Священник, ювілей якого ми відзначаємо, залишився там добровільно.
115 років тому, 4 січня 1905 р., у Бердичеві народився Владислав Буковинський. Його батько, Ципріян-Юзеф, був затребуваним спеціалістом у галузі цукрового виробництва, тож сім’ї довелося часто переїжджати. Владислав навчався в найкращих гімназіях у Києві, Жмеринці та Проскурові. У 1920 р., втікаючи від більшовиків, Буковинські перебралися до Польщі. Тут здібний юнак закінчив паралельно два виші: Ягеллонський університету та Польську школу політичних наук. У 1926 р. вступив до Краківської духовної семінарії, у священницький сан був рукоположений 1931 р. У 1936 р. молодого священника, на його ж прохання, скерували до Луцької дієцезії.
У 1936–1939 рр. Владислав Буковинський викладав у місцевій духовній семінарії, одночасно керував Інститутом вищої релігійної культури, був редактором часопису «Злука» («Spójnia») і заступником редактора «Католицького життя». В листопаді 1939 р., вже після початку Другої світової війни, луцький єпископ-ординарій Адольф Петро Шельонжек призначив Буковинського парохом кафедральної парафії в Луцьку. Совєти арештували його в серпні 1940 р., майже рік протримали у в’язниці. Отець Владислав лише дивом вижив під час розстрілу в’язнів Луцької тюрми 23–24 червня 1941 р.
Дуже важкими були роки душпастирського служіння під час війни, а в січні 1945 р. луцького пароха знову арештували. Разом із єпископом Шельонжеком та сімома іншими луцькими священниками його звинуватили у зраді батьківщини і шпигунстві. Вирок – 10 років таборів. Чотири роки Буковинський провів на лісоповалі в челябінських таборах і шість – у копальнях Караганди.
Фото з кримінальної справи
Попри вбивчу працю на лісоповалі та шахтах, отець Владислав продовжував проповідувати Божу любов ув’язненим, а для польської молоді навіть читав курс лекцій з історії Польщі. Під час пізнішого перебування Буковинського в Польщі вони були перенесені на папір і пізніше видані під назвою «Історія – вчителька життя». Після звільнення в 1954 р. священника відправили на трирічне заслання до Караганди.
Своє тодішнє служіння пастир охарактеризував так: «Провидіння часом діє і за посередництвом атеїстів, котрі заслали мене туди, де дійсно потрібен священник. (…) Священницької праці було стільки, як ніколи перед цим і після цього в усьому моєму житті». В 1955 р. влада запропонувала Буковинському виїхати до Польщі. Відмовився: тут він потрібніший.
Урочисте Перше Причастя польських дітей у Казахстані, 15 серпня 1968 р., Караганда
У 1958 р. отця Владислава Буковинського арештували втретє. На суді священник захищав себе сам, адже мав юридичну освіту. Цього разу він отримав «всього» три роки ув’язнення. Після звільнення ніс Христа десяткам тисяч католиків різних національностей у Казахстані, Узбекистані й Таджикистані. В 1965 та 1969 рр., отримавши відповідний дозвіл, приїздив до Польщі, де проходив курс лікування, адже роки в таборах дуже підірвали його здоров’я. До речі, кошти на лікування дав краківський єпископ Кароль Войтила, майбутній Папа Йоан Павло ІІ. Попри вмовляння друзів, Буковинський повернувся в Казахстан.
У 1973 р. різко погіршилося здоров’я священника, отець Владислав був змушений знову поїхати до Польщі. Лікарі наполягали на довготривалому лікуванні. «Могила священника також апостольствує», – відказав отець Владислав і повернувся до своєї пастви. Помер у 1974 р., похований у Караганді. Беатифікований у 2016 р.
Анатолій ОЛІХ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
САМЕ СЮДИ ПОКЛИКАВ ЙОГО ГОСПОДЬ
ДО ЛУЦЬКА ПРИВЕЗЛИ НАГРОБНУ ПЛИТУ ЄПИСКОПА ШЕЛЬОНЖЕКА
У ЛУЦЬКУ ВСТАНОВИЛИ ПАМ’ЯТНІ ДОШКИ КАТОЛИЦЬКИМ СВЯЩЕНИКАМ ТА ЖЕРТВАМ РОЗСТРІЛУ В ТЮРМІ
