Повернуті із забуття: Станіслав Бродецький
Статті

Наш черговий біографічний нарис про вчителів, засуджених до радянських таборів, присвячений Станіславу Бродецькому, директору школи в Яцьковичах (тепер Березнівський район Рівненської області).

Народився Станіслав Бродецький 28 травня 1902 р. під час переїзду його родини з Симбірська до Вінниці. Відомості про його батька різняться: за одними даними він був «зажиточный кулак, управляющий имением помещика», за іншими – службовцем.

Його матір Катерина Юліївна (1865 р. н.) була домогосподаркою, виховувала двох синів, Станіслава та Миколая (1895 р. н.), й доньку Валентину (1890 р. н.). Віку жінка доживала з родиною меншого сина в Яцьковичах. Миколай Бродецький був ксьондзом у Радивилові. Валентина (у шлюбі Петавосс) мешкала в російському Армавірі, напередодні Другої світової війни вона овдовіла і жила на утриманні доньки Леонтини.

У Вінниці 1910 р. Станіслав вступив у 1-шу чоловічу гімназію. Як тільки в місті 1917 р. відкрилася польська гімназія, хлопця перевели туди в п’ятий клас. Навчальний заклад він закінчив 1919 р. і того ж року виїхав до Варшави.

Brodecki 1

1921 р. Станіслав Бродецький вступив на 3-й курс Кременецької учительської семінарії, після закінчення якої 1924 р. отримав направлення в Костопільский повіт. Першим місцем роботи молодого вчителя була школа в Антолині Людвипільської гміни. 17 квітня 1925 р. він переїхав до Яцьковичів, отримавши посаду директора школи.

Станіслав був одружений із Геновефою Феліксівною (1904 р. н.), яка також працювала вчителькою в Яцьковичах. Подружжя ростило сина Збігнєва (1929 р. н.).

Традиційними для всіх директорів польських шкіл були громадська просвітницька робота та участь у різноманітних організаціях. Таку ж діяльність провадив і Станіслав, паралельно керуючи навчальним і господарським процесами у школі.

Чоловік не служив у польському війську, тому у вересні 1939 р. його не мобілізували. Він залишився на своїй посаді й після встановлення радянської влади. Не маючи власних кадрів на початках свого існування, влада рад була змушена запускати новий навчальний рік із вчителями, які працювали раніше. Проте вже в 1940 р. карально-репресивні органи розпочали чистки серед педагогів.

Станіслава Бродецького арештували 30 вересня 1940 р. Під час слідства він перебував у Рівненській в’язниці НКВС.

Його звинувачували у зв’язках із поліцією та Корпусом охорони прикордоння (КОП). Виправдовуючись, він стверджував, що дійсно до школи регулярно приїздив сержант КОП Лисневич, який привозив продукти для гарячих учнівських обідів. Окремі контакти з поліцією він не заперечував, однак запевняв, що не був її інформатором.

Директору школи під час слідства докоряли тим, що він розпочав 1939–1940 навчальний рік із запізненням на два тижні. Той пояснював, що не мав нових навчальних програм і, як тільки їх отримав, діти почали вчитися. Слідчому був відомий і той факт, що Станіслав не дозволяв сільській молоді, яка вступила до комсомолу, збиратися в приміщенні школи. На це директор відповів, що та бруднила класи.

У справі Станіслава Бродецького наявна досить відома теза, не раз експлуатована радянською пропагандою, про те, як польські пани запрягали українців у ярма і ними орали. Тут вона подана дещо в іншій формі. Іван Огородник, залучений як свідок, на допиті від 5 вересня 1940 р. запевняв, що: «Будучи учителем Бродецкий в 1926–1927 гг. запрягал детей у плуг, чтобы вспахать школьный огород».

Не оминули Станіслава і традиційні для польських учителів звинувачення в поганому ставленні до дітей інших національностей: українців та євреїв. Зрозуміло, що й свідки відповідних «злочинів» підбиралися з числа «ображених» національних груп. Зокрема, Яків Гершман, колега Станіслава, на допиті від 5 вересня 1940 р. стверджував, що Бродецький не дозволяв учням у школі спілкуватися іншими мовами, окрім польської. За словами свідка, траплялися випадки, коли учні-українці не ходили до школи, а їхніх батьків учитель карав штрафом у три злотих, хоча за таку ж провину учнів-поляків не карали, а лише проводили виховні розмови з батьками.

Усі свідки переповідали історію про знайдений у 1940 р. у школі портрет наркома оборони СРСР Климента Ворошилова з виколотими очима. Цей випадок вони пов’язували з тим, що директор школи не виховував дітей у комуністичному дусі, залишаючись польським патріотом.

Brodecki 2

Обурювало жителів села й те, що директор не відвідував загальносільські мітинги та збори і після встановлення радянської влади був байдужий до життя громади.

Станіслав Бродецький категорично заперечував своє членство в партії ОЗН (Табір національного об'єднання, пол. Obóz Zjednoczenia Narodowego, OZN) та організацію в селі осередку Стрілецького союзу. Проте обидва факти підтвердили майже всі свідки. Вони також зазначили, що Станіслав у листопаді 1939 р. увів в оману жителів Яцьковичів, поширивши інформацію про повернення польської влади і відступ Червоної армії, та просив жителів сусідньої польської колонії не відвідувати агітаційні заходи нової влади.

Усі «злочини» Станіслава Бродецького за обвинувальним висновком від 12 листопада 1940 р. потрапили під дію ст. 54–13, 54–11, 54–10 ч. І КК УРСР. Постановою Особливої наради при НКВС СРСР від 8 березня 1941 р. його засуджено до восьми років виправно-трудових таборів. Термін покарання колишній директор школи відбував у «Сєвпєчлазі».

Brodecki 3

Заключенням прокуратури Рівненської області від 14 жовтня 1989 р. Станіслава Бродецького реабілітовано.

Шукаючи інформацію про подальшу долю героя цієї публікації та його родини, ми знайшли на сайті wolyn.freehost.pl відомості про те, що після війни Станіслав Бродецький потрапив в Англію, та довоєнні фото, на яких можна побачити директора школи в Яцьковичах, його дружину, місцевих священників та учнів.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЕДМУНД ВЕЛЬЗАНДТ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН БЛЯЙКЕ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВЛАДИСЛАВ ДРОЗД

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЮЗЕФ ГЕРДУСЬ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ГЛІБ НІЦКЕВИЧ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЄВГЕНІЙ БИЛІНА

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАГДАЛЕНА ДЗЕРЖАК

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: СТАНІСЛАВ ОСТРОВСЬКИЙ

ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЯН КРУЛЬ

Схожі публікації
Повернуті із забуття: Владислав Михальський
Статті
Кримінальна справа, заведена в 1939 р. на Владислава Михальського, поліціянта зі Здовбиці на Рівненщині, нараховує лише кілька сторінок. Так виглядала більшість справ на функціонерів польської поліції, яких радянська влада арештовувала за наперед складеними списками одразу після вторгнення на територію Польщі.
06 жовтня 2022
Повернуті із забуття: Юзеф Афент
Статті
Наш черговий нарис присвячено Юзефу Афенту, старшому поліціянту 2-го комісаріату поліції в Рівному, арештованому радянською владою на другий день після її вторгнення на територію Другої Речі Посполитої.
21 вересня 2022
Повернуті із забуття: Єжи Толвінський
Статті
Криміналіст із Рівного Єжи Толвінський – один із багатьох польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр. Його 1940 р. засудили до восьми років виправно-трудових таборів за службу в «польсько-панській» поліції.
09 вересня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Слівінський
Статті
Одним із героїв книги «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941», яку нещодавно видала редакція «Волинського монітора», був Владислав Слівінський. На початку 1941 р. за підпільну антирадянську діяльність його засудили до 10 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.
25 серпня 2022
Повернуті із забуття: Болеслав Хиль
Статті
Черговий нарис у циклі про польських поліціянтів, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячено Болеславу Хилю з Клевані. У листопаді 1939 р. Військовий трибунал 5-ї армії Українського фронту засудив його до розстрілу за те, що він був поліціянтом і в часи Другої Речі Посполитої «займався арештами комуністів».
19 липня 2022
Антон Мацєєвський: продовження історії
Статті
17 липня 1944 р. у битві під Анконою в Італії загинув уродженець Рівного Антон Мацєєвський. Перед вступом до лав Армії Андерса він був в’язнем радянських таборів, до яких потрапив за приналежність до польського підпілля.
17 липня 2022
Повернуті із забуття: Едмунд Кастнер
Статті
Черговий нарис у циклі про службовців польської державної поліції, репресованих радянською владою в 1939–1941 рр., присвячений Едмунду Кастнеру – поліціянту з Клевані. Його разом із колегами та інформаторами розстріляли на початку 1940 р., звинувативши в «активній боротьбі з революційним рухом» і «підготовці збройного повстання».
04 липня 2022
«Ці люди ходили зі мною одними вулицями». Презентували книгу про польське підпілля в Рівному
Статті
«Це книга – про питання вибору. Так, як перед нами, українцями, сьогодні стоїть вибір, долучитися до боротьби за незалежність чи шукати безпечніше місце, волонтерити чи перейти на сторону окупанта, такий самий вибір стояв перед поляками в 1939 р.», – сказала Тетяна Самсонюк, авторка видання «Союз збройної боротьби – 1 у Рівному. 1939–1941».
11 червня 2022
Повернуті із забуття: Владислав Якушевський
Статті
У міжвоєнний період Владислав Якушевський працював у поліційних відділках у Рівному, Ковелі, Дубні та Здолбунові. НКВС арештував його в листопаді 1939 р., а в березні 1941 р. за «активну боротьбу з революційним рухом» засудив до восьми років виправно-трудових таборів.
27 травня 2022