Тадеуш Кантор був видатним режисером, адже у своїх театральних виставах випрацював власну образну мову, вибудовуючи її на особистості, яка, попри вплив сил історії, має знайти себе, самовиразитися й підкреслити власну неповторність.

Усе своє життя він присвятив творчості й поєднував у ній різні види мистецтв і занять: хепенінг, живопис, режисуру, сценографію, акторську майстерність і лекції в Академії мистецтв у Кракові.

Тадеуш Кантор народився в 1915 р. у селі Вєльополє-Скшинське. Його індивідуальне бачення світу було сформоване тим, що він виніс зі своєї малої батьківщини, Першою і Другою світовими війнами, тим, що батько покинув родину, а потім загинув у Освенцимі, смертю ксьондза Юзефа Радоневича, винищенням євреїв, які становили половину жителів Вєльополя. Ці картини нуртували в ньому до кінця життя, фільтруючись через мистецьку уяву. Одразу після початку війни Тадеуш склав останні іспити в краківській академії. Під час війни зайнявся театром. Поставив два спектаклі в Незалежному театрі: «Балладину» Юліуша Словацького і «Повернення Одіссея» Станіслава Виспянського. Вже в них митець шукав засобів вираження, щоби розповісти про світ і людину.

Тадеуш Кантор не творив у стилі соцреалізму. В ті часи він зайнявся абстрактним мистецтвом. Його малярство – це авангард. Спочатку він писав сюрреалістичні картини, потім творив у стилі informel (інформалізм, безформне мистецтво). Першим у Польщі займався концептуалізмом і проводив хепенінги.

Лише після смерті Сталіна Кантору вдалося заснувати театр «Cricot 2», який творив у стилі довоєнного театру «Cricot». Його міжнародна кар’єра розпочалася з вистави Віткація «Бляха Муха», яка розповідала про розпад сімейних уз, занепад культурних цінностей, драму митця і прийдешню революцію.

Найбільшим тріумфом Кантора стала прем’єра вистави «Вимерлий клас» 1975 р. Вона й донині пробуджує і зворушує публіку. Ця п’єса – прояв генія театрального автора. Люди літнього віку повертаються до школи, несучи на спинах навперемін манекени дітей і шкільні портфелі. Вони поводяться як учні, бешкетують і корчать смішні міни. В цей час триває жорстока історія: з’являються солдати Першої світової війни, хрест і приречені на смерть євреї. Є живі актори, які грають як манекени, є манекени, які грають живих людей із майбутнього. Лейтмотивом усіх цих подій є «Вальс Франсуа», вистава посилається на драму Віткація «Тумор Мозгович». Спектакль зображує трагічність особистості перед обличчям жорстокої історії та неможливість повернення в дитинство.

У наступній виставі «Вєльополє, Вєльополє» (1984 р.) володарем є смерть. Умирає ксьондз Юзеф Радоневич, помирають батьки Мар’ян і Гелена (власне кажучи, вони вже мертві на момент шлюбу), родичі, молоді солдати, вмирає молодий Христос на хресті, а на фоні лунає трагічна пісня «Піхота».. Всюди хрести і небуття. Так помирає галицький світ Кантора.

У спектаклі «Нехай щезнуть митці» (1988 р.) Кантор оповідає про смерть, звертаючись до роману Уніловського «Спільна кімната», говорить про конфлікт митця із суспільством, посилаючись на Віта Ствоша, якому на обидві щоки поставили тавро за фальшування документів. Тут знову є постать Радоневича, з’являється також маршалок Юзеф Пілсудський, якого в спектаклі називають Відомо-Хто.

У п’єсі «Я ніколи сюди вже не повернуся» (1990 р.) голос Тадеуша Кантора, записаний на плівку, лунав із динаміка, який нагадував комуністичний рупор на стовпі. На початку звучали слова: «За мить я увійду в обідраний і підозрілий генделик. Я довго йшов до нього. Ночами. Безсонними. Ішов на зустріч – не знаю, чи з примарами, чи з людьми».

Ця вистава – це колаж фігур і предметів із попередніх п’єс митця. Все змішується у спогадах Кантора: постаті, час, події, місця. Вистава є символічним підсумком сорокалітньої праці режисера: «Театру інформель» («У невеликому особняку»), «Театру зеро» («Божевільний і черниця), «Театру хепенінг» («Бляха муха»), «Театру неможливого» («Красапєти і мавпуни») і до останніх вистав, які були названі «Театром смерті».

Із 1989 р. Тадеуш Кантор працював над новим твором – «Сьогодні мій день народження». У тексті до спектаклю автор написав: «Моє життя, повороти його долі асоціювалися з моїм твором. Твором мистецтва. Вони втілювалися в моєму творі. Знаходили в ньому своє розв’язання. Моїм домом був і є мій твір. Образ, спектакль, театр, сцена».

На жаль, на прем’єрі Кантора вже не було. Він помер у грудні 1990 р. Показ відбувся в січні 1991 р. у Тулузі. У спектакль повернулися теми, найвагоміші в його творчості: сім’я, друзі, війна, злочинці, жертви та галицький світ. Залишилося по нім крісло – реквізит, який він використовував найчастіше. В кінці вистави могильщики несли дошку як труну. День народження поєднався тут зі смертю. Життя митця добігло кінця.

Бюст Тадеуша Кантора в Кельце. Джерело: Staszek Szybki Jest, Wikipedia

В інтерв’ю з Евою Гіль-Колаковською в 1987 р. Кантор визнав: «Життя – це достатній матеріал, щоби робити театр. Я дійшов до цього досить пізно, проте впевнений, що мистецтву театру література непотрібна».

Тадеуш Кантор – абсолютний митець. Він бачив світ через призму свого досвіду, тому в його творах немає фікції та вигаданих людей. Те, що показував на сцені, він бачив, пережив, торкнувся і відчув. Є в них теж художницьке бачення світу в символах, повторюваних словах і уривках речень. Його твори не старіють. Вони містять найважливіше в театрі: сильні емоції і катарсис. Тадеуш Кантор був генієм театру. У його виставах усе продумане в деталях, в кожному жесті, в кожному слові, а актори, манекени, весь реквізит грають разом із режисером. Це ніби диригент виступає разом зі своїм оркестром. Без Кантора закінчилося також життя «Cricot 2».

«Він був власним театром, який ні з чим не можна порівняти», – написав після його смерті Ян Котт.

Вєслав ПІСАРСЬКИЙ,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ІРЕНА САНТОР – ГРАНД-ДАМА ПОЛЬСЬКОЇ ПІСНІ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ОЗНАЙОМСЯ ІЗ ТВОРАМИ ЛЕОПОЛЬДА ТИРМАНДА

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ПОЗАЧАСОВА АГНЄШКА ОСЕЦЬКА

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЯЦЕК КАЧМАРСЬКИЙ – БАРД «СОЛІДАРНОСТІ»

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: АНДЖЕЙ ВАЙДА – РЕЖИСЕР-ТРУДОГОЛІК, РЕАЛІЗОВАНИЙ МИТЕЦЬ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: ЕДВАРД СТАХУРА – КАСКАДЕР ЛІТЕРАТУРИ

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: СВІТ ГУСТАВА ГЕРЛІНГА-ГРУДЗІНСЬКОГО

ABC ПОЛЬСЬКОЇ КУЛЬТУРИ: КШИШТОФ КЕСЛЬОВСЬКИЙ – МАЙСТЕР ФІЛЬМУ