Свята наближаються семимильними кроками. Це особливий період у житті пересічного поїдача хліба. Навіть якщо ми колись поклялися, що більше ніколи не піддамося цьому святковому божевіллю, все одно наступного року разом із масою інших, подібних нам, громадян урешті без останку поринаємо в атмосферу дзвіночків, янголят, ялиночок, Миколаїв і, звісно, підготовки до прийдешніх, таких урочистих-урочистих, днів.
На святкову лихоманку хворіють усі. Рано чи пізно люди вмикають нервові лічилки у своєму запаленому мозку, перевіряючи, що вже купили і що ще потрібно. З безумством в очах і на останніх ногах вони долають десятки кілометрів різноманітними магазинами з метою придбання додаткових кілограмів борошна, цукру, маку, оселедців, капусти, грибів, куті, чорносливу. Перераховувати можна ще довго.
До того ж треба купити подарунки для тьоті Зосі й дядька Геня, адже цього року вельми оригінальна думка їм до голови стрілила, щоби нас провідати. Почувши цю звістку, людина відчуває, як у неї підкошуються ноги і завмирає серце. Телефоном, ясна справа, запевняємо тітоньку, що ми просто на сьомому небі й не тямимося від щастя; більшої радості для нас вони вигадати не могли!
А в голові крутиться настирна думка, що своїми вельмишановними дядьком і тіткою треба буде щонайменше місяць займатися, так, як два роки тому. А Геньо має винятково прикрий і сварливий характер. Про тітку краще й не згадувати. Її ранковий вигляд у бігудях на голові й донині нам являється в кошмарах.
Ми вже в жахливому розпачі роздумуємо над фортелем, завдяки якому вдасться виставити набридливих гостей із власної домівки. При цьому жалкуємо, що варіант із ремонтом усієї квартири аж до лютого не пройде. Два капітальних ремонти минулоріч і цього року? Занадто грубими нитками шите.
Коли врешті нам вдається все застібнути на останній ґудзик, ми з полегшенням зітхаємо. Камінь падає нам із серця, адже тісто підійшло, нічого не підгоріло, а ялинка пахне, ніби вдома в нас справжній ліс. Коли все сімейство всядеться за щедро заставлений стіл, що аж угинається, коли нам здається, що ось уже настали щасливі хвилини, надходить момент, якого багато хто очікує з нетерпінням – розпаковування подарунків. Але це вже зовсім інша історія.
Наближатися (семи)мильними кроками (zbliżać się milowymi krokami) – дуже швидко.
Пересічний поїдач хліба (przeciętny zjadacz chleba) – звичайна людина, яка нічим особливим не вирізняється.
Бути на останніх ногах (bycie na ostatnich nogach oznacza) – крайня втома, стан перед цілковитим знесиленням.
Комусь якась думка стрілила до голови (że komuś myśl jakaś strzeliła do głowy ) – так ми говоримо тоді, коли людина раптово й несподівано приходить до якихось висновків, щось придумує.
Ноги підкошуються і серце завмирає (nogi się uginają i zamiera serce) тоді, коли ми дуже чогось злякалися.
Бути на сьомому небі (być w siódmym niebie) – бути дуже щасливим, задоволеним.
Щось шите грубими нитками (coś jest szyte grubymi nićmi) – це щось поганенько замасковане, що легко можна розгадати.
Застібати щось на останній ґудзик (dopięcie czegoś na ostatni guzik) – ідеально залагодити якусь справу.
Камінь падає комусь із серця (kamień spada komuś z serca), коли людина дуже про щось переживала, а вся справа вдало розв’язалася.
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПРОРОЧІ СНИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: МЕДИЧНІ СЛОВЕЧКА
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЗВИЧАЙНІ ЗУСТРІЧІ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ПРОДОВОЛЬЧІ АСОЦІАЦІЇ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ЖІНОЧІ СУМОЧКИ
ПОЛЬСЬКІ ФРАЗЕОЛОГІЗМИ: ДОМАШНІ ПОРЯДКИ
