Яніна Сигізмундівна Ропій походить із Хмельницької області. Із 1961 р. живе в Гусятині. У неї вдома ми розмовляли про її родину, яка зазнала репресій у 1930-х рр., життя в Казахстані в роки Другої світової війни й повернення в Україну в повоєнний період.

Родина Чайковських

«Мого дідуся по батьковій лінії звали Франц Чайковський. Він працював у Білій Церкві управителем маєтку в одного поміщика. Напевно, він був освіченою людиною, якщо займав таку посаду. Бабуся Розалія походила із села Шишківці (сьогодні у Хмельницькому районі Хмельницької області, – авт.). Вона переїхала до Білої Церкви і працювала гувернанткою в заможній родині. Згодом дідусь і бабуся познайомилися й одружилися. Їхні старші діти народилися ще в Білій Церкві.

Через революційні події, які почалися в 1917 р., поміщик, у якого працював дідусь Франц, виїхав за кордон, а наша родина перебралася в Шишківці, де було значно спокійніше, ніж на Київщині. В 1918 р. народився мій батько Сигізмунд Чайковський. Він був найменшим із восьми дітей. Старші брати мого батька Микола і Стефан служили в білогвардійських військах. Згодом вони повернулися в Шишківці, де спокійно господарювали до середини 1930-х рр.», – розповідає Яніна Сигізмундівна.

У міжвоєнний період уся родина мешкала в Шишківцях: «Дідусь Франц Чайковський помер у 1928 р. Дівчата повиходили заміж, а бабуся Розалія лишилася з моїм батьком Сигізмундом. У родині спілкувалися виключно польською мовою. Костелу поблизу не було, але в самому селі була якась хата, куди римо-католики сходилися на молитву. Все змінилося в середині 1930-х рр., коли почалися радянські репресії».

У 1936 р. радянська влада репресувала старших братів батька пані Яніни. За її словами, їм пригадали участь у білогвардійському русі, до того ж вони були поляками: «Миколу і Стефана Чайковських арештували й розстріляли в Проскурові (сьогодні Хмельницький, – авт.). Бабусю Розалію та мого батька вислали до Казахстану. Туди також відправили двох батькових старших сестер разом із їхніми сім’ями. Ще одна батькова сестра вийшла заміж у Дунаївці (місто в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області, – авт.). Її чоловік виїхав до Центральної Азії. Це врятувало його від переслідувань радянської влади. Тітку Єфросинію теж не чіпали. Потім вона здобула освіту і працювала вчителькою початкових класів у Вінницькій області».

Дідусь Маєвський поїхав на заробітки в Америку

«Мій дідусь по материнській лінії Іван Маєвський жив у селі Івахнівці, а бабуся Марія, яка походила з багатодітної польської родини, – в Демківцях (обидва села сьогодні розташовані в Кам’янець-Подільському районі, – авт.). Дідусь познайомився з бабусею і забрав її до себе в Івахнівці. Вони одружилися, а приблизно в 1914 р. дідусь Іван поїхав на заробітки в Америку. Згодом він хотів забрати бабусю із собою, але вона відмовилася, тож сім’я лишилася в Івахнівцях.

На зароблені гроші дідусь побудував велику хату й ковальню. Невдовзі в них народився первісток Казимир, у 1923 р. – моя мама Юзефа. Родина спокійно господарювала до початку колективізації в 1930-х рр. Дідусь Іван відмовився йти в колгосп, тож сім’ю виселили до Казахстану в 1936 р. Івахнівці розташовані поблизу Збруча, яким проходив кордон із Польщею. Радянська влада відселяла поляків, які жили на тих землях», – каже пані Яніна.

Казахстан і повернення в Україну

Про життя в Казахстані Яніна Сигізмундівна згадує так: «Моїх рідних по обох лініях виселили в село Кам’янка в Казахстані (сьогодні в Астраханському районі Акмолинської області, – авт.). Це було 28 вересня 1936 р. На щастя, їм вдалося викопати картоплю і вони мали можливість узяти із собою худобу. Мені розповідали, що жителів Волині (йдеться про жителів сучасної Житомирщини, – авт.) виселили весною і багато з них померли від голоду дорогою до Казахстану.

Мої родичі їхали туди в товарних вагонах, зупиняючись на перепочинок на станціях. До місця призначення прибули в жовтні 1936 р. Зима там починалася рано, тож необхідно було відразу облаштовувати побут. В одному будиночку поселяли кілька сімей. Люди косили очерет і ним накривали хати. Так вдалося перезимувати перший рік».

«Саме в Казахстані мої батьки Сигізмунд Чайковський і Юзефа Маєвська познайомилися. В 1941 р. вони одружилися. Їхня перша дитина померла ще немовлям. Я народилася в 1944 р., але дуже погано пам’ятаю життя в Казахстані. Знаю, що маминого брата Казимира призвали в армію і він воював під Сталінградом. Мама закінчила курси трактористок. Батько також працював трактористом на цілині. Він був добрим фахівцем, через це його лишили працювати, не призиваючи на війну.

У 1948 р. нам дозволили повернутися в Україну. Батькові сестри після прибуття додому через певний час знову поїхали до Казахстану. Натомість мої батьки лишилися в Україні. Спочатку повернулися я з мамою та її батьки. Мого тата в цей час три місяці тримали під вартою в Казахстані, звинувачуючи в тому, що він щось не те вчинив на роботі. Згодом він приїхав до нас в Україну. Бабуся Розалія Чайковська лишилася в Казахстані, жила там разом зі своїми дочками. Вона повернулася в Україну лише наприкінці життя, коли вже була поважного віку і тяжко хворіла», – продовжує Яніна Ропій.

Сигізмунд і Юзефа Чайковські, батьки Яніни Ропій, 1962 р.

«Ми жили в Івахнівцях»

«Після повернення в Україну ми поселилися в Івахнівцях. Батько пішов працювати в місцевий радгосп трактористом. Ми не отримали жодної компенсації за те, що були примусово переселені до Казахстану. Нам не повернули будинків, які належали дідусю й бабусі Маєвським.

Дідусь і бабуся Маєвські поселилися в Закупному (сьогодні село в Кам’янець-Подільському районі, – авт.). Із ними жив дядько Казимир. Спочатку вони проживали в землянці, а потім побудували хату. Я часто прибігала до них. Пам’ятаю, як у 1953 р. помер дідусь і я бігла сповістити про це маму. Бабуся прожила до 1989 р.», – пригадує пані Яніна.

«Маєвські та Чайковські вдома говорили польською мовою. Коли я приїхала в Україну, то також говорила виключно польською. Згодом почала гратися з дітьми і пішла в школу, де швидко вивчила українську.

У 1951 р. народилася моя менша сестра Емілія, сьогодні вже покійна. Я закінчила сім класів школи в Івахнівцях. Потім вступила до медичного училища в Підгайцях. Із самого дитинства я хотіла бути медсестрою. Чомусь мене приваблювала медицина. Після училища мене направили працювати в Гусятин. До Івахнівців звідси близько, тож я мала можливість часто бувати вдома, відвідувати маму. В 1961 р. я прибула до Гусятина й почала працювати в місцевому санаторії. Через місяць познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Іваном Миколайовичем Ропієм 1939 р. н. Його бабуся також мала польське походження», – говорить Яніна Сигізмундівна.

Зустріч у родинному колі

У родинному колі. Справа Юзефа Чайковська – мама Яніни Ропій.

У Гусятині

«У 1962 р. ми з чоловіком одружилися. Спочатку знімали квартиру, а згодом побудували власний дім. Через деякий час я почала працювати в районній лікарні в Гусятині. Затрималася там майже на 50 років (усміхається, – авт.). На пенсію вийшла в 73 роки. У нас із чоловіком двоє дітей: дочка Лариса і син Віктор. Лариса живе і працює в США. У неї теж двоє дітей: Іван та Наталія. Із початком широкомасштабного вторгнення окупантів наш онук Іван приїхав в Україну й пішов добровольцем у Збройні сили. Він продав власну машину, а кошти надіслав на потреби українського війська. На фронті отримав поранення, через яке його комісували. Після цього він повернувся в США.

Шлюб Яніни та Івана Ропіїв, 1962 р.

Дочка Лариса Ропій

У нашого сина Віктора – дві доньки: Яна зараз за кордоном, а Каріна відвідує польську школу при Надзбручанському товаристві польської культури і мови в Гусятині», – завершує пані Яніна.

Яніна Ропій у себе вдома в Гусятині, 2023 р.

Яніна Сигізмундівна та Іван Миколайович Ропії живуть у Гусятині. Пані Яніна – членкиня Надзбручанського товариства польської культури і мови. Вона береже пам’ять про своє польське коріння з-за іншого берегу Збруча.

Сергій Гладишук

На головному фото: Яніна та Іван Ропій, 2023 р.
Автор фото: Сергій Гладишук.
Всі фото, крім першого і останнього, походять з родинного архіву Яніни Ропій.

***

Публікація відображає лише погляди автора і не представляє офіційну позицію Канцелярії голови Ради міністрів РП.