Вони були успішні в 1959–1974 рр. Упродовж 15 років випустили 15 дисків, проїхали 700 тис. км, концертуючи в різних частинах світу. «Філіппінки» були першою жіночою групою в Польщі та Європі загалом.
Свою кар’єру вони розпочали під керівництвом Яна Яніковського ще студентками Торгівельного технікуму в Щецині, куди зі своїми сім’ями приїхали з різних куточків Польщі та світу. Він був їхнім менеджером, опікуном і композитором. Яніковський працював учителем музики і товарознавства. Спеціально до 15-річчя навчального закладу він створив ансамбль, щоби відзначити цю подію. Однак дівчата співали настільки добре, що він вирішив продовжити з ними співпрацю і створити професійний жіночий вокальний колектив.
Так виникли «Філіппінки». До групи в її першому складі увійшли сім дівчат: Зофія Богданович, Нікі Іконому, Ельжбета Кляуш, Кристина Павлячик, Івона Рач, Анна Садова та Кристина Садовська. Їхнім першим хітом, який мав величезний успіх, була пісня «Ave Maria no morro». Потім хіти з’являлися один за одним упродовж усього періоду існування польського гьорлсбенду. Старше покоління, напевно, пам’ятає «Сервус, пане Чіф», «До побачення, професоре», «Філіппінки – це ми», «Бал Арлекіно», «Валентина-твіст», «Весна травнем повернеться», «Підлітковий чарльстон», «Парасольки» та «Хто любиться, той чубиться».
В одному з перших інтерв’ю Кристина Садовська сказала: «Професія артистки дуже важка. Ми взагалі не думаємо про те, щоби бути артистками. Просто співаємо для власної приємності, адже отримуємо від цього певне задоволення і, мабуть, жодна з нас не повинна стати артисткою». Проте вони все ж стали артистками та співали до 1974 р.
Наступним керівником «Філіппінок» був Матеуш Свенціцький. Пісні для них писали, зокрема, Ришард Познаковський, Януш Кондратович, Анджей Курило, Марек Гашинський і Йонаш Кофта. Кількість солісток теж коливалася: спочатку їх було дев’ять, згодом, коли вони були найуспішнішими, сім, потім чотири і три.
«Філіппінки» першою із жіночих груп підписали рекламний контракт, що в тодішні часи соціалістичної дійсності ПНР було неабияким досягненням: дівчата отримували сценічні костюми, а взамін рекламували вироби швейних підприємств «Дана» та «Польська мода». Співпрацювали також із журналом для молоді «Філіппінка» (звідки й узяли свою назву), неймовірно популярним у ті роки. Часопис просував їх, а вони у свою чергу популяризували журнал.
Дівчата слали листівки зі своїх турне і відписували фанатам, надсилаючи власноруч написані листи, адже тоді не було жодних соціальних мереж. Телебачення записувало з ними багато кліпів, які зараз із приємністю можна переглянути в інтернеті.
«Філіппінки» співали 15 років: із 1959 до 1974 р. Записали кільканадцять платівок і дали близько 4000 концертів. Вони були популярні в Польщі та всьому світі в цілому. Щецин не забув про них і вшанував «Філіппінок», назвавши на їхню честь вулицю, трамвай і сквер біля Польського театру.
Один з інтернет-користувачів написав у коментарях під піснею «Сервус, пане Чіф»: «Не деруть горло, не репетують, просто гарно співають». І це правда. У їхньому співі були пошана до польського слова, повага до слухача, невимушеність і щирість. У них не було жодної манірності чи екстравагантності. На виступах дівчата завжди були усміхнені та радісні, елегантно одягнені, повні природності й душевності.
На сайті Польського радіо в наш час можна послухати інтерв’ю з колишніми вокалістками.
У 2013 р. вийшла книга, написана Марціном Щигельським, сином Івони Рач-Щигельської, під назвою «Філіппінки – це ми! Ілюстрована історія першого польського гьорлсбенду». До книжки додано диск із записами пісень 1962–1971 рр., раніше не виданих.
У 2000 р. померла Кристина Павлячик, у 2012 р. – Кристина Садовська. Померли теж їхні продюсери Ян Яніковський і Матеуш Свенціцький. Натомість продовжують жити чудові пісні «Філіппінок», які я щиро раджу послухати.
Вєслав Пісарський,
учитель польської мови, скерований до Ковеля організацією ORPEG
На фото: кадри з кліпів «Філіппінок»
