Емануель Малинський (1873–1938) – це постать, яку, без сумніву, можна назвати візіонером, особливо якщо врахувати його діяльність та досягнення в контексті епохи, в якій він жив. Сьогодні пропонуємо вам перший текст із циклу, присвяченого цьому польському землевласнику, письменнику та мандрівнику, який народився в Зірному неподалік Березного на Волині.
Завзятий прихильник консервативної Європи, об’єднаної та незалежної від російського впливу, Малинський, окрім модернізації сільського господарства, розвитку авіації та підтримки фехтування у Франції, прославився як впливовий філантроп, який активно підтримував діяльність воєводи Генрика Юзевського. Інноваційний підхід, проникливий геополітичний аналіз та витончене інтелектуальне й соціальне життя роблять його унікальну постать надзвичайно глибокою та складною.
Цей ексцентричний польський землевласник із Волині, який став казково багатим після отримання спадщини, вирізнявся не лише ерудицією, але й здатністю передбачати майбутні події, що в поєднанні з його вмінням синтезувати інформацію та ретельним аналізом робило його одним із найяскравіших інтелектуалів свого часу. Його творчий доробок, опублікований у Франції в 2005 р. у 25-томному виданні, є свідченням виняткової ролі Малинського в історії.
«Світом правлять зовсім інші люди, ніж собі уявляють ті, чий погляд не сягає за лаштунки», – ніщо не може краще підсумувати праць Емануеля Малинського, ніж це висловлювання Бенджаміна Дізраелі.
У квітні 2024 р., під час пошуків у Військово-історичному бюро у Варшаві, я натрапила на цікавий фрагмент із біографії Малинського. Облік солдатів Армії генерала Галлера засвідчив, що місцем його призначення в лютому 1919 р. був навчальний центр Польської армії у Франції, у місцевості Сіль-ле-Гійом. Окрім того, Ягеллонська бібліотека в жовтні 2023 р. виправила дату народження Малинського з 1875 на 1873 р., спираючись на раніше невідомі матеріали, знайдені мною в Державному архіві Рівненської області. Ці знахідки розкривають нові аспекти складної біографії Малинського, чий вплив на історію, хоча й значний, досі чекає на повніше визнання.
Облікова картка Емануеля Малинського в Армії генерала Галлера. Джерело: Військово-історичне бюро у Варшаві
Батьки Емануеля Малинського – це колишній маршалок шляхти Дубенського повіту Міхал Малинський гербу Порай (1823 р. – 15 листопада 1900 р.) та баронеса Аннетта (Анна) фон Врангель, родом із курляндської шляхетської родини баронів, у першому шлюбі – дружина графа Болеcлава Ходкевича, у другому шлюбі – Міхала Малинського (народилася, згідно із записом 1867 р. у метричній книзі римо-католицької парафії в Березному Луцько-Житомирської дієцезії, в 1833 р., хоча за некрологом у «Кур’єрі Варшавському» від 8 вересня 1924 р. – у 1829 р.). Одним із предків баронеси Врангель у прямій лінії був відомий фельдмаршал часів Тридцятилітньої війни Карл-Густав Врангель.
Метрична книга парафії римо-католицького віросповідання Луцько-Житомирської дієцезії в Березному 1867 р. Джерело: Державний архів Рівненської області
Шлюб батьків Емануеля Малинського відбувся 20 червня 1867 р. у римо-католицькому костелі в Березному. Згідно із записом у метричній книзі, подружжям стали колишній маршалок шляхти Дубенського повіту Міхал Малинський, холостяк, 44 роки, та Анна Ходкевич із баронів Врангелів, вдова, 34 роки.
Геральдист Северин Уруський у десятому томі видання «Родина. Гербовник польської шляхти» за 1913 р. представляє історію роду Малинських. Він зазначає, що Вацлав Малинський, син дідича Брюховичів Міколая Малинського, був електором короля Станіслава Лещинського і в 1736 р. передав 2 тис. злотих на лікарню в Корці. Він помер у 1745 р. Його онук Ян-Єжи Малинський був стольником парнавським і старостою сєрковським. Його син, маршалок шляхти Юзеф-Каласанцій Малинський був кавалером ордена Святої Анни 2-го ступеня. До 1845 р. всі ступені ордена надавали спадкове шляхетство.
Юзеф-Каласанцій Малинський (1784–1855 рр.) одружився з Юлією Чарнецькою, а їхні діти – це Цецилія, дружина Міхала Солтана, Анеля, дружина Януша Ледуховського, Ян, спадкоємець Ожигівецького ключа, та Міхал, маршалок шляхти Дубенського повіту і спадкоємець Березнівського ключа. Дід Емануеля Малинського володів значними маєтками на Волині, серед яких були прекрасна резиденція в селі Більче, а також Дорогобуж, Невірків та інші. Після того, як сини Міхал та Ян Малинські отримали спадок від родича Міхала Коженьовського, їхня родина стала належати до числа найбагатших родів на Волині.
На сайті «Волинь – пам’ятки польських часів» читаємо, що Міхал Коженьовський гербу Лис (близько 1760 р. – 1855 р.) був одружений тричі. Спочатку з Богатківною, потім зі Станіславою Глембоцькою, а після її смерті – з рідною сестрою покійної Анною Глембоцькою, вдовою Лукаша Ледуховського. Продавши свої білоруські маєтки, Міхал Коженьовський оселився спочатку в Березному, а після укладення третього шлюбу переїхав у маєток дружини – Кодню з розкішним палацом.
Оскільки з жодною зі своїх дружин Коженьовський не мав дітей, то своє багатство, успадковане від батька, а також отримане в посагах дружин, він розділив між своїми далекими родичами. Березнівський ключ, оцінений тоді на суму 2 475 375 злотих, згідно із заповітом 1854 р., він залишив Міхалу та Яну Малинським, синам Юзефа-Каласанція.
Дещо повніші відомості знаходимо у праці Романа Афтаназі «Історія резиденцій на давніх окраїнах Речі Посполитої. Волинське воєводство», в якій він зазначає, що Міхал Малинський залишився в Березному, а його брат Ян отримав Невірків і Ожигівці. Спадщина Міхала Малинського, одруженого з баронесою Врангель, вдовою Болеслава Ходкевича, складалася з містечка Березне та одинадцяти фільварків, кількох слобід і рудень. Це були лісові маєтки, які в другій половині XIX ст. займали площу 57 065 десятин.
23 серпня 1856 р. «Кур’єр Варшавський» повідомив, що за наказом імператора від 25 липня затверджені на посадах, обрані шляхтою, маршалки повітів Волинської губернії. Серед згаданих – маршалок Дубенського повіту Малинський, що не мав рангу.
25 березня 1871 р. варшавський «Тижневик ілюстрований» опублікував статтю «Території волинських поселень. Березне». Текст детально описує поліщуків – мешканців міста, «яке можна назвати воротами Полісся». Стаття розповідає про їхній соціальний устрій, одяг, вірування, традиції та історію. Березне належало відомим родам із XV ст. У публікації згадано Острожецьких, Сємашків, Даниловичів, Потоцьких та Коженьовських. Також зазначено, що місто мало колись розкішні двори, готичний замок та сади, а села навколо Березного вирізнялися охайністю й добробутом мешканців.
Часопис згадує теж Міхала Малинського. Він описаний як маршалок і спадкоємець Березного та кількох навколишніх сіл. У статті звертається увага на його гарну віллу, розташовану на рівнині поблизу Березного. Малинський постає як важлива постать регіону, чиї маєтки становили значний елемент ландшафту цієї місцевості.
Емануель Малинський. Джерело: «Kłosy Ukraińskie», Київ, червень-липень 1914, № 7–8, с. 2.
Під час проведеного у 2021 р. дослідження в Державному архіві Рівненської області мені вдалося встановити точну дату смерті Міхала Малинського. З документа Окружного суду в Луцьку від 16 лютого 1901 р. дізнаємося, що Міхал Малинський помер 15 листопада 1900 р. Справа стосувалася підтвердження прав на спадщину його близькими: дружиною Анною та сином Емануелем. Вони підтвердили свої претензії за допомогою метричних витягів, датованих 1 січня 1901 р. та 6 серпня 1873 р. Це відкриття проливає нове світло на долю роду Малинських і надає цінну інформацію про історію сім’ї.
Роман Афтаназі зазначає, що Анна Малинська з баронів Врангелів на момент шлюбу з Міхалом Малинським уже була вдовою графа Болеслава Ходкевича гербу Косцеша, з яким мала нащадків. Про це також пише Северин Уруський у 1905 р. у другому томі «Родина. Гербовник польської шляхти», де наводить історико-генеалогічні дані шляхетського роду Ходкевичів із Млинова. Про Болеслава, сина графа Олександра Ходкевича та Ксаверії Щенявської, зазначено, що він помер молодим у 1867 р., «залишивши нащадків від дружини Н. Врангель».
На сайті wolyn-metryki.pl є запис про шлюб, укладений 1 листопада 1850 р. у житомирській парафії між Болеславом Ходкевичем і Анною Врангель.
У жовтні 2023 р., під час пошуку в ресурсах Національного архіву в Кракові, я натрапила на документацію з фонду Млинівського архіву Ходкевичів, що стосується справи спадщини Болеслава Ходкевича. Згідно з інформацією, зафіксованою в цих актах, граф Болеслав Ходкевич помер у Дубні в 1867 р., не залишивши нащадків.
Ключову роль у формуванні характеру й поглядів Емануеля Малинського відіграв його ексцентричний дядько Ян Малинський. У 1873 р. він отримав довічний титул кавалера Марійського інституту та Марійський хрест із Відня, що давало йому право послуговуватися титулом графа. Теодор Жихлінський пише, що графський титул було особисто присвоєно Яну Малинському в дипломі на Тевтонський орден від 23 серпня 1873 р., підписаному ерцгерцогом Вільгельмом-Францом-Карлом, про що свідчить оголошення в урядовій австрійській газеті «Вінер цайтунг» від 26 вересня 1873 р. № 224. Після смерті дядька Емануель був переконаний, що разом зі спадщиною йому перейшов також цей шляхетський титул, хоч офіційно він його ніколи не отримав.
У 1874 р. краківський «Kрай» і львівська «Газета народова» писали про графа Яна Малинського, відомого автора, який творив французькою мовою під псевдонімом де Мірамолін. Граф володів в Ожигівцях приголомшливою колекцією скульптур із чистого каррарського мармуру. Серед них були бюсти, деякі з яких вважалися роботами відомого скульптора Антоніо Канови. Ця колекція походила з Риму, де раніше займала почесне місце в галереї Барберіні, і була надзвичайно цінною з художнього погляду. Роман Афтаназі зазначає, що серед цих творів була, зокрема, статуя Клеопатри, що лежить. Теодор Жихлінський додає, що, крім скульптур, Ян Малинський володів багатою колекцією картин, серед яких були роботи таких художників, як Гвідо Рені, Сальваторе Роза, Лука Джордано та Карло Маратта.
У 60-х рр. граф Ян Малинський навіть займався виготовленням власних грошей у Франції. У 90-х рр. ХХ ст. в Україні почали з’являтися таємничі жетони з ініціалами JM. Стиль реверсу та латинські літери привернули увагу польських колекціонерів, але довгий час їх походження залишалося загадкою. Лише у 2011 р. дослідник Роберт Гожковський виявив, що ці жетони мають польське походження та пов’язані з графом Малинським. На жаль, після цього відкриття придбати ці рідкісні монети для колекцій виявилося майже неможливо. Сьогодні невелика кількість таких жетонів зберігається в кількох цінних колекціях у Польщі, а також за її межами.
Після смерті бездітного дядька Емануель Малинський став спадкоємцем величезного статку. Допитливі журналісти швидко оцінили вартість майна в захмарну суму в 2,5 млн рублів, що викликало неабиякий інтерес у тодішніх світських колах. У заповіті Ян Малинський залишив племіннику всю свою землю, нерухомість, фінанси і твори мистецтва.
У матеріалах Державного архіву Рівненської області є підтвердження того, що в справах спадкування його права було затверджено Окружним судом у Житомирі в 1898 та 1900 рр. Архівні документи свідчать, що спочатку Емануель Малинський став спадкоємцем свого дядька Яна Малинського, потім батька, а в кінці й матері.
«Кур’єр Варшавський» від 10 вересня 1924 р. повідомив, що 8 вересня 1924 р. у Варшаві у віці 95 років померла, отримавши Святі таїнства, Анна з баронів Врангелів, у першому шлюбі дружина графа Болеcлава Ходкевича, у другому шлюбі – колишнього маршалка шляхти Дубенського повіту на Волині Міхала Малинського. Заупокійна меса мала відбутися в костелі сестер-канонічок 11 вересня 1924 р. о 10:00, а тіло мало бути перевезено до родинної гробниці в Березному на Волині.
Після смерті матері Емануель Малинський став єдиним спадкоємцем. Рішенням Окружного суду в Рівному від 5 січня 1925 р. йому присудили право власності на маєток. Зазначено, що на спадщину після померлої Анни Малинської ніхто інший своїх прав не заявив.
Рід Малинських залишив по собі значний слід, який досі надихає не лише істориків і дослідників шляхетської культури, але й шанувальників минулого. Його спадщина, сповнена незвичайних подій і постатей, продовжує викликати цікавість і спонукає до роздумів над багатою історією Волині.
Катерина Глодя
Публікація створена в рамках стипендійної програми «Досліджуй у Польщі» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського
