Багато істориків та любителів генеалогії намагалися встановити точну дату народження польського землевласника Емануеля Малинського, упродовж років подаючи різні версії. Лише найновіші відкриття в архівах пролили світло на цю загадку.

Першу частину читайте тут.

Згідно з метричною книгою парафії римо-католицького віросповідання в Березному, яка зберігається в Державному архіві Рівненської області, Марек Емануель Віт Малинський народився 25 березня 1873 р. Цікавим є той факт, що батьки дочекалися сина в доволі пізньому віці: Анна народила його в 40 років, а Міхал став батьком у 50.

У скромній історіографії Малинського приховується факт, що інтригує. У документах можна натрапити на дві різні особи – Марека та Емануеля, хоча насправді це одна й та сама людина. Як це можливо? Пояснення полягає в специфіці його біографії. У царській Росії його знали як Марека. Однак у європейських салонах він використовував ім’я Емануель. А на Волині, в мальовничому Зірному, родина та місцеві жителі ласкаво називали його Нельо – це зменшувальна форма від Емануеля, яку з любов’ю придумала його мати.

Емануель зростав в атмосфері католицьких традицій і глибоко вкоріненого патріотизму, натхненного повстанським рухом. Він не тільки мав блискучий розум, а й був видатним спортсменом.

Метрична книга парафії римо-католицького віросповідання Луцько-Житомирської дієцезії в Березному, 1873 р. Джерело: Державний архів Рівненської області

Міцне підґрунтя його освіти було закладено в Кракові. У Ягеллонській бібліотеці я знайшла підтвердження, що молодий Малинський у 1890 навчальному році був серед 333 учнів єдиним представником Волині в престижній Імператорсько-королівській вищій реальній школі в Кракові. Це був один із найкращих наукових осередків у Галичині з польською мовою викладання. Емануель активно долучився до інтелектуального життя Кракова. У червні 1890 р. газета «Нова реформа» згадувала його серед членів Товариства імені Станіслава Сташиця, яке сприяло розвитку економічної та наукової свідомості серед польської молоді.

Незважаючи на успіхи в науці, доля молодого Емануеля Малинського склалася не так, як очікувалося. Хоча в 1893 р. він успішно склав іспит на атестат зрілості та розпочав вивчення права в Ягеллонському університеті, його академічна кар’єра була раптово перервана. Навчання він так і не завершив, оскільки життя незабаром поставило перед ним зовсім інші виклики. Після смерті дядька, а згодом і батька Емануель став спадкоємцем великого земельного маєтку на Волині. Ця зміна принесла йому не лише фінансову незалежність, а й відчинила двері до європейської еліти.

Життя Емануеля Малинського в Парижі було справжньою симфонією пригод, розкоші та пристрастей. Як людина, що прекрасно розуміла механізми великого світу, він не просто знаходив у ньому своє місце, а відчував себе його частиною. Польський аристократ із бездоганною елегантністю та витонченим смаком швидко здобув у Парижі репутацію не лише ексцентричного денді, але й видатного спортсмена.

Емануель Малинський. Джерело: «Les Sports modernes», серпень 1907 р., № 28

Історик Ришард Мозголь пише, що з 1902 р. Малинський був членом елітної Школи практичного фехтування, де відточував свої навички під керівництвом таких майстрів, як Каміль Прево, Амбруаз Бодрі та Дюфресс. Його природний талант до шпаги швидко здобув визнання, і вже в 1904 р. він обійняв посаду президента школи, що зробило його однією з ключових фігур у спортивному середовищі Парижа.

У 1905 р. Малинський заснував престижну нагороду турніру з фехтування та стрільби «Челендж де Малинський». Організовані ним турніри стали світськими подіями, які приваблювали вершки столичного суспільства – від митців до аристократів. Малинський дбав про кожну деталь, поєднуючи спортивне суперництво з елегантністю та мистецтвом. Виступи оперних дів, акторок і танцівниць додавали мистецького сяйва, а бенкети після завершення змагань були вишуканими та розкішними. Цінні призи, які часто походили з його особистої колекції творів мистецтва, ще більше підвищували престиж цих заходів, роблячи їх незабутніми для паризької еліти.

Його внесок у розвиток фехтування зробив його одним з ініціаторів об’єднання французьких шкіл цього різновиду спорту. Малинський здобув репутацію людини, яка не лише досконало розуміє світ розкоші та спорту, але й здатна переосмислювати його по-новому. У пресі Емануеля Малинського часто називали «симпатичним президентом Школи практичного фехтування».

Французький журнал «Ле Арм» у червні 1905 р. підкреслював престиж його школи, розташованої в зручному місці на вулиці Рішельє, 108, усього за кілька кроків від бульварів – у самому серці Парижа.

Емануель Малинський, червень 1907 р. Джерело: Gallica, цифрова бібліотека Національної бібліотеки Франції

Стрільба була ще одним хобі Емануеля Малинського, а його досягнення в цьому виді спорту здобули широке визнання і у Франції, і в інших країнах. Він демонстрував разючі результати в змаганнях і з револьвером, і з пістолетом.

Французькі газети неодноразово писали про його успіхи на стрільбищах, вважаючи його одним із найкращих стрільців країни. 16 червня 1906 р. варшавський двотижневик «Ловець польський» згадує про «тріумфи нашого земляка, пана Малинського», посилаючись на репортаж із «Нью-Йорк Геральд». У статті детально описано щорічний конкурс, який відбувався на стрільбищі Гастінн-Ренетт, відомому в усьому світі завдяки організації престижних змагань. «У цьому конкурсі граф Малинський відзначився надзвичайними вміннями: при 125 ударах метронома за хвилину він зробив 24 точних постріли, що викликало захоплення і учасників, і глядачів». Ці змагання були не лише спортивним суперництвом, а й елегантним видовищем, яке привертало увагу міжнародної еліти.

Хоча Париж став головною резиденцією Емануеля Малинського, він не обмежувався тільки столицею Франції. Його життя було сповнене далеких подорожей. Він відвідав США, Канаду, Індію, Австралію та Єгипет. У 1905 р. здійснив захопливу подорож Північною Америкою, під час якої побачив Нью-Йорк, Ніагарський водоспад, Каліфорнію та зустрівся з індіанцями в Айдахо. Його супутником у цих мандрівках до 1910 р. був Сильвестр Гермашевський, дід польського космонавта Мирослава Гермашевського.

Мисливська колекція Емануеля викликала захоплення. У 1911 р. варшавський тижневик «Світ» повідомляв: «Малинський – також палкий мисливець. Із рушницею в руках він об’їздив віддалені куточки Америки, привозив мисливські трофеї з Єгипту, а на початку року полював в Індії. Найближчим часом пан Малинський планує тривалу мисливську експедицію до Австралії, Яви, Китаю та Японії, звідки через Сибір планує повернутися додому». У 1913 р. він знову відвідав Канаду, цього разу побувавши в Онтаріо. Щонайменше ще раз у житті він їздив в Америку, прибувши до Нью-Йорка в 1926 р.

Його особисте життя було не менш бурхливим. Малинський славився своїми завищеними очікуваннями стосовно жінок, і хоча він ніколи не створив сім’ї, його близькі стосунки з французькою балериною Клео де Мерод (1881–1966 рр.) стали предметом обговорення в пресі.

Існує тенденція вважати Клео де Мерод однією з великих куртизанок Прекрасної епохи, оскільки вона була надзвичайно красивою та отримала широке визнання завдяки своїм шанувальникам. Магараджа Капуртали пропонував їй одружитися, а король Леопольд Бельгійський був настільки відданим, що преса дала йому прізвисько «Клеопольд». Усе в ній було елегантним – від її вбрання до жестів. Її фотографії та портрети прикрашали престижні журнали й виставки фотографій у найвідоміших місцях Парижа. Вона стала символом вищого світу, в якому шанували не лише моду, але й літературу та мистецтво.

Клео де Мерод. Джерело: Gallica, цифрова бібліотека Національної бібліотеки Франції

Проте блискуча Клео була професійною балериною. Вона почала навчання в паризькій оперній школі у восьмирічному віці, успішно закінчила її та виступала в сольних ролях. Під час Паризької виставки 1900 р., захоплена танцями та костюмами Далекого Сходу, вона дослідила їх та стала однією з перших артисток, яка виконувала ретельно розроблену східну хореографію. Блискуча кар’єра відчинила їй двері на найпрестижніші сцени Європи та Сполучених Штатів.

У жовтні 1903 р. Емануель Малинський організував у своєму палаці в Зірному надзвичайно ексклюзивний приватний показ танцю відомої балерини спеціально для польської аристократії. Виступ став безпрецедентною подією. Це був єдиний раз, коли танцівниця, ім’я якої було оповите легендами, з’явилася перед елітою польських салонів. Однак залишається загадкою, чи виграв Малинський парі з друзями, чи дійсно заплатив приголомшливу суму в 100 тис. рублів золотом за цей спектакль.

Хоча було багато пліток про їхню близькість, до шлюбу так і не дійшло. Проте виступ балерини в Зірному на Волині назавжди залишився в історії як одна зі значних подій, оповитих таємницею і розкішшю, що було характерним для життя Емануеля Малинського.

У серпні 1907 р. французький спортивний журнал «Ле спорт модерн» писав, що життя Малинського поділяється між Парижем, який він любить як другу батьківщину, та його великими маєтками в Польщі. Під час перебування в Зірному його супроводжували два французькі майстри, обрані серед найвідоміших: Луї Бодрі – для фехтування і Кастерес – для боксу.

Емануель Малинський, людина з непересічними талантами та широкими горизонтами, побудував велику мережу контактів з обох боків Атлантики. Серед його друзів та знайомих були представники політичної, мистецької та світської еліти періоду Прекрасної епохи та міжвоєнного часу.

Ришард Мозголь пише, що Емануель Малинський був «приятелем Петра Столипіна, знайомим прем’єра Сергія Вітте, мав доступ до імператорського трону в Санкт-Петербурзі. Він підтримував товариські (переважно фехтувальні) зв’язки з майбутнім прем’єр-міністром, на той час сенатором і міністром Третьої республіки, Раймоном Пуанкаре, був знайомий із родичем Ротшильдів, фінансовим магнатом, прихильником створення глобальної демократичної республіки Генрі Дойчем «де ла Мерш», а також із «головним» ясновидцем і масоном Другої Речі Посполитої, інженером Стефаном Оссовецьким.

Серед друзів графа Малинського були такі різні особистості, як міністр республіки Луї Барту, король паризьких денді, граф Б. «Боні» де Кастеллан-Новежан, видатний мандрівник, фехтувальник і авторитет у сфері дуельного права Еміль Бруно де Лаборі, авіаконструктор і пілот, граф Шарль де Ламберт, мандрівник і пристрасний мисливець, граф Юзеф Потоцький та близький друг і родич, граф Олександр Ледуховський, один із засновників Консервативно-монархічного клубу і донатор перших номерів журналу «Про Фіде, Реґе ет леґе».

До знайомих Малинського належали піонери авіації брати Райт, керівник французьких авіаційних асоціацій, граф Генрі де Ла Воль, письменники Габріеле Д’Аннунціо та Фердинанд Оссендовський, актриса Сара Бернар та балерина Клео де Мерод. У 1930-х рр., із поступовим відходом Малинського від публічного життя, його найближчою подругою та довіреною особою стала Свята Урсула Ледуховська, а співпрацівником (і другом) – католицький публіцист, консервативний мислитель, віконт Л. де Понсен».

Під час Першої світової війни аж до перемоги більшовиків у Жовтневому перевороті 1917 р. Емануель Малинський діяв на підтримку Антанти. У серпні 1916 р., за спеціальним наказом великого князя Олександра, він отримав царський закордонний паспорт, що давав йому право виїзду на Захід. Причиною видачі паспорта були роботи над новим типом літака.

Поки що я не володію повною інформацією про цей період життя Емануеля Малинського, проте веду дослідження для підтвердження деяких даних, зокрема щодо прибуття до підрозділу армії генерала Галлера в Сіль-ле-Гійом у Франції. Дослідження базуються на документах з Військового історичного бюро у Варшаві. Відомо, що Емануель Малинський добровільно зголосився до Польської армії 20 лютого 1919 р., вступивши на службу 28 лютого 1919 р. Його обліковий номер рекрута – 1148, а в документах зазначені такі дані: професія – власник нерухомості, юрист; місце проживання – Париж, департамент Сена.

Під час Першої світової війни Малинський виступив проти конфлікту, закликаючи до створення наднаціонального, консервативного та католицького альянсу, який мав би протистояти війні та революції. Після війни, через астму, він оселився у Швейцарії, де присвятив себе публіцистичній роботі. Стан здоров’я Емануеля Малинського почав різко погіршуватися з 1936 р. Він помер у Лозанні 17 травня 1938 р.

Катерина Глодя

Публікація створена в рамках стипендійної програми «Досліджуй у Польщі» Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського