Чи можна арештувати вже затриману людину? Кожна адекватна особа розумніє абсурдність таких дій, але не радянська тоталітарна система. Яна Турчина арештували 13 грудня 1939 р. у в’язниці НКВС Рівного, де він перебував під вартою близько трьох місяців.
17 днів служби в польській державній поліції вистачило Петру Кралю, щоб бути засудженим радянськими карально-репресивними органами на вісім років виправно-трудових таборів.
Історія поліціянта Генрика Пита – це ще одне яскраве підтвердження злочину радянської влади проти людяності.
На переконання НКВС, поліціянт із Рівного Єжи Стецький (у матеріалах слідства його ім’я записане як Георгій) упродовж 1921–1939 рр. проводив активну боротьбу проти революційного руху, робітничого класу і селянства.
До радянських казематів Стефан Лануха потрапив 23 вересня 1939 р. Припускаємо, що підставою для його арешту стала директива наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії від 15 вересня 1939 р. Документ вимагав від опергруп НКВС затримати найбільш реакційних представників урядових адміністрацій, зокрема й місцевої поліції.
Підготувавши більше 30 біографічних нарисів про репресованих учителів, я раптом збагнула, що радянська репресивна система за три дні, 8–10 квітня 1940 р., зібрала у в’язницях НКВС Західної України масштабне «методоб’єднання».
Два останні роки ми присвятили темі репресованих учителів, які працювали в часи Другої Речі Посполитої. Ще одна чисельна група, що зазнала переслідувань із боку НКВС, – службовці польської державної поліції.
Досліджуючи документи радянських карально-репресивних органів, які зберігаються в Державному архіві Рівненської області, я виокремила справи, заведені на польських військових осадників, які ще задовго до встановлення радянської влади потрапили в число її ворогів.
Біографічний нарис про Августа Завула, працівника пошти в Дубні, розповідає також про людське сумління в умовах радянської карально-репресивної системи, яка ламала людей.
У часи Другої Речі Посполитої Людвиг Камінський працював учителем у Кам’янці та Яблонці в Костопільському повіті, а після встановлення радянської влади – в Гуті Степанській.