Учителю із села Острів Дубенського повіту Євлампію-Роману Григор’єву в 1940 р. вдалося уникнути радянських таборів, хоча енкаведисти й арештували його як офіцера Війська Польського, який «активно боровся з революційним рухом робітничого класу і селянства».
Євлампій-Роман Григор’єв народився 1912 р. у селі Косареве Дубенського повіту (нині Млинівський район Рівненської області), де кілька тижнів мешкала родина Григор’євих. Його батько, Венедикт Васильович Григор’єв (1891 р. н.), був уродженцем Перемилівки (нині Млинівський район), де й жив до 1914 р. 1914 р. він разом із дружиною і сином переїхав до Здолбунова. Там влаштувався в залізничне депо спочатку майстровим, а потім слюсарем. Мати Євлампія, Єпистимія Василівна (дата народження невідома), займалася вихованням єдиного сина. 1920 р. родина знову повернулася до Перемилівки.
У 1924–1931 рр. Євлампій Григор’єв навчався в гімназії в Дубні. Оскільки на подальше здобуття освіти коштів у Григор’євих не було, юнакові довелося повернутися до батьків. Упродовж 1931–1935 рр. Євлампій займався самоосвітою, проживаючи з батьками і перебуваючи на їхньому утриманні. 1935 р. він одружився з учителькою Софією Іванівною Колчевською (полькою за національністю) і переїхав у село Береги Дубенського повіту (нині Млинівський район). Два роки Євлампій Григор’єв перебував на утриманні дружини, оскільки не мав постійного місця роботи. 1937 р. Софія померла, а Євлампій був змушений повернутися до батьків у Перемилівку.
Після смерті Софії Колчевської до школи в Берегах направили іншу вчительку – Віру Луківну Влочевську (1903 р. н.). Із 1938 р. Євлампій Григор’єв жив із нею в цивільному шлюбі. Згодом пара переїхала до Козина (нині село в Радивилівському районі Рівненської області). Віра Влочевська перебувала в офіційному шлюбі з Михайлом Влочевським – капітаном польської армії. Тривалий час парі вдавалося ошукувати мешканців Козина. Євлампій Григор’єв видавав себе за кавалериста Влочевського, капітана Війська Польського, і козинці не знали його справжнє прізвище. Маючи подвійне ім’я Євлампій-Роман, він представлявся Романом Влочевським. Аби його не викрили, коли бачив у місцевих коней, розповідав байки про те, що не один рік прослужив у кавалерії і за ходою може відрізнити хорошого коня від поганого.
Із приходом радянської влади Євлампію Григор’єву вдалося влаштуватися на посаду вчителя школи в Острові (нині Дубенський район Рівненської області). Особливих труднощів із працевлаштуванням на цей раз у нього не виникло: він був росіянином за національністю, походив із робітничої родини, його батько не служив у царській чи жодній іншій армії, як і він сам. Однак 1940 р. про його легенду про капітана Влочевського стало відомо органам НКВС. Крім того, він товаришував із місцевим священиком Барищуком, а також Іваном Шишком і Павлом Хмелем, яких у селі вважали українськими націоналістами. Останні нелегально перебралися на територію Генерал-губернаторства.
10 квітня 1940 р. Козинський райвідділ НКВС арештував Євлампія Григор’єва й доправив до в’язниці в Дубні. Його ув’язнили як офіцера Війська Польського, який «активно боровся з революційним рухом робітничого класу і селянства». У характеристиці, наданій головою Острівської сільської ради, зазначено: «Будучи связан с попом Барищуком довел детей школы до того состояния, что дети пошли в марте 1940 г. исповедоваться в церковь».
Під час арешту у Євлампія Григор’єва вилучили документ на мотоцикл, яким він володів у передвоєнні роки, посвідчення водія та військовий квиток.
Точно невідомо, коли депортували Віру Влочевську, але в «Анкеті арештованого», яка зберігається в архівно-слідчій справі Євлампія Григор’єва, датованій 23 квітня 1940 р., зазначено, що його дружина виселена, а Володимир Захарчук, свідок у справі Григор’єва, стверджував, що під час виселення його родини бачив польський військовий мундир (ремінь, піджак, штани, офіцерський кашкет).
Жоден зі свідків, допитаних під час слідства Євлампія Григор’єва, не підтвердив фактів вчинення «злочинів», інкримінованих арештанту. Його авантюризм не став підставою для подальшого кримінального переслідування радянськими карально-репресивними органами. Постановою Рівненської обласної прокурату від 8 липня 1940 р. справу по звинуваченню Євлампія Венедиктовича Григор’єва припинено. Його подальша доля нам не відома.
Тетяна САМСОНЮК
P. S.: Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» Тетяна Самсонюк опрацьовує за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють детальнішою інформацією про них.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЛЕРІАН СЛІВІНСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: НІНА ОССОВСЬКА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛІМПІЙ МАЗУР
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МИХАЙЛО ГЛЯСС
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ОЛЕКСАНДР ЗГЛИНИЦЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЕДВАРД ХЛЄБІК
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ТАДЕУШ СЦИВЯРСЬКИЙ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ЧЕСЛАВ БОГДАНОВИЧ
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: ВАЦЛАВА ЦАЛОВА
ПОВЕРНУТІ ІЗ ЗАБУТТЯ: МАР’ЯН СТАВЯЖ
