Різні конкурси та фестивалі, які проводять у всьому світі, крім розважальної функції, відіграють теж надзвичайно важливу роль. Вони є своєрідними дороговказами для всіх меломанів, шанувальників видовищного кіно чи поціновувачів доброї книги. Безсумнівно, свято друкованого слова, на яке всі книголюби очікують із великим нетерпінням, – це конкурс «Nike».

Юлія Волкова – органістка домініканського костелу Святого Станіслава в Чорткові, донька покійної Анни Волкової, багаторічної заступниці голови Польсько-українського культурно-освітнього товариства імені Адама Міцкевича. У будинку, зведеному ще її прадідом, ми розмовляли про найважливіші моменти історії її родини впродовж XX–XXI ст.

Ніколи, навіть у найчорніших видіннях, я не припускала, що після стількох статей, пов’язаних із війною в Україні, в яких я завжди всіма можливими способами вираження підтримувала відважних людей, які щодня стають на прю з варварськими загарбниками з москви, я напишу слова, що викликатимуть у мене гіркоту.

Кафедра полоністики і перекладу Волинського національного університету імені Лесі Українки впродовж останніх років активно долучається до наукових, науково-методичних, навчальних проєктів, які реалізує разом зі своїми партнерами з країн Європейського Союзу, передусім із Польщі, та українськими вишами.

«Він мав велике серце. Був прекрасною людиною, хороброю і чесною. Йому назавжди 26 років. Він загинув на війні України з Росією. Він – мій Герой», – це кілька речень з оповідання про Богдана Щербика. 7 жовтня на його могилі на цвинтарі в Усичах відкрили пам’ятник, встановлений поляками.

Річницю освячення власного храму, якщо точна дата невідома, католики, згідно з традицією Римо-католицької церкви, урочисто відзначають в останню неділю жовтня. Натомість луцьким вірянам непотрібно чекати ще кілька тижнів, адже дата освячення кафедрального собору відома – це 6 жовтня.

На автостраді між Краковом і Варшавою, так пі рази двері десь посередині дороги, є собі містечко. Ані велике, ані мале – таке, яких тисячі розкидано по Польщі. І до того, як доросле життя закинуло мене абсолютно в інші регіони Землі, впродовж кільканадцяти безгрішних років воно було моєю малою батьківщиною, місцем щастя й безтурботності, рідною домівкою.

До кінця року в Познані, Варшаві та Кракові можна побачити програму «Кабаре «Тей» – 50 років. Спогади і наклепи». Зенон Лясковік і Кшиштоф Ясляр показують у ній найкращі скетчі з репертуару кабаре часів його найбільшої популярності.

Вікторія Довгаль – органістка костелу Святого Антонія в Збаражі, керівниця хору «Cordium» і активна членкиня Польського культурно-освітнього товариства «Збараж». Її предки – Барчинські, Сольські, Солецькі, Залеські – проживали в Залужжі та Доброводах на Тернопільщині. Сьогодні вона розповідає нам історію своєї родини періоду XX–XXI ст.

«Із великим зацікавленням я прочитала статтю під назвою «Повернуті із забуття: Едвард Хлєбік». Я – Зофія Чілверз, у дівоцтві Хлєбік. Едвард Хлєбік був моїм дідусем», – так починається лист до редакції «Волинського монітора», завдяки якому ми дізналися про подальшу долю ще одного героя рубрики «Повернуті із забуття».