Похід у театр – це ніби відвідини найкращого друга. Повертаючись додому, ніколи не маєш враження, що щойно витратив час на дурниці, на переливання з пустого в порожнє.

Поліціянт Стефан Була, якому присвячено цей нарис, напередодні Другої світової війни жив і працював у селищі Собкув тодішнього Келецького воєводства. На початку вересня 1939 р. його постерунок отримав наказ евакуюватися. Невдовзі поліціянт опинився в рівненській в’язниці НКВС.

Інститут «Полоніка» повідомляє про черговий проєкт, який реалізуватиме на Волині. Цього разу працівники інституту проводитимуть реставраційні роботи в Голобах на Ковельщині.

«Історія – це стихія жорстокої іронії. Невдовзі після того, як республіканська ідея досягла повної зрілості в Першій Речі Посполитій, настав крах і наша Батьківщина зникла з карти світу», – пише Матеуш Моравецький, прем’єр-міністр Польщі.

У травні починають квітнути каштани, а тисячі польських старшокласників складають один із найважливіших екзаменів у своєму житті, тобто іспит зрілості. У відповідний час, трішки пізніше, те саме зроблять їхні українські однолітки.

Антоніна Травчинська з Костополя походить із польсько-української родини. Вона народилася в Малих Селищах – селі, якого нині немає на карті України. Про тамтешнє життя та загалом про родинну історію першої половини XX ст. вона розповіла, запросивши мене до себе додому.

Я отримала повідомлення. Сумну СМСку. Після важкої хвороби помер наш однокласник із ліцею. Це вже третій. Упокоївся у Швейцарії, до якої він виїхав одразу після університету. Здається, так недавно, на витягнуту руку, ми всі святкували чергову річницю нашого випускного.

На кладовищі на вулиці Ліповій у Любліні є могила, яку я відвідую щоразу, коли буваю в цьому польському місті. Це поховання Юзефа Лободовського – польського письменника, публіциста, перекладача, історика і громадського діяча. Поляка, закоханого в Україну, яку вважав своєю другою батьківщиною. І цьому коханню не зрадив до кінця своїх днів.

Рідні Броніслава Бончика, поліціянта з Каліша, втратили зв’язок із ним на початку вересня 1939 р., коли разом зі своїм відділком він евакуювався в напрямку Люблінщини. Опрацьовані нами документи НКВС, які зберігаються в архіві в Рівному, дозволяють зрозуміти, що відбувалося з ним далі.

Він став невід’ємною складовою культурного життя Познані. Без цієї споруди неможливо уявити столицю Великопольщі. Вона височіє на вулиці 27 грудня в центрі міста з 1875 р.