У 2015 р. ми публікували біографічні нариси про поляків, що перебували в радянському та нацистському полоні. Усі вони увійшли до книги «Полонені вересня 1939-го». Сьогодні пропонуємо Вашій увазі розповідь про Йоахіма-Людвига Кубицького. Його історію ми також розповіли в книзі, проте в газеті подаємо вперше.

Йоахім-Людвиг Кубицький народився 1898 р. у місті Опалєніца (нині Великопольське воєводство). Батьки, Людвиг Кубицький (помер у 1907 р.) та Станіслава Цайдлер (приблизно 1871 р. народження), володіли фруктовим магазином. Дружина Антоніна (приблизно 1902 р. народження) та донька Божена (1926 р. народження) проживали в Аугустенхові.

У 1912 р. Йоахім-Людвиг Кубицький закінчив восьмирічну народну школу, а після неї дворічні будівельні курси. Згодом він влаштувався слюсарем-механіком на цукровому заводі в Познані. У 1915 р., шукаючи роботу, юнак виїхав до Берліна, де близько чотирьох місяців працював на військовому заводі. Там він займався ремонтом гармат, що надійшли з фронту. Впродовж двох років Йоахім-Людвиг працював у різних приватних фірмах, які займалися виготовленням станків, різного роду слюсарного приладдя, оптичних приладів, парових котлів. А в листопаді 1916 р. його призвали до лав німецької армії у 3-й Ерзац-батальйон. У 1917 р. він чотири місяці провів у французькому полоні в Леоні, звідки його звільнили німецькі війська. Після повернення отримав звання підофіцера й перевівся в авіаполк, де до початку війни служив пілотом-механіком.

Після завершення бойових дій 1918 р. Йоахім-Людвиг Кубицький знову повернувся до Берліна, однак вже у 1919 р. від тимчасового уряду Німеччини отримав дозвіл на виїзд у Польщу. Коли він повернувся на Батьківщину, його призвали до Війська Польського як пілота-механіка. У званні капрала в 1920 р. військовик демобілізувався після аварії, в результаті якої отримав важке поранення. Як військовий інвалід щомісяця від польського уряду Йоахім-Людвиг Кубицький отримував 38 злотих допомоги. Не маючи змоги прожити на ці кошти, він почав разом із батьками займатися торгівлею фруктами. Проте у 1924 р. йому пощастило влаштуватися на завод із виготовлення паровозів. Усі службовці цього закладу в примусовому порядку (як стверджував Йоахім-Людвиг Кубицький) повинні були вступати до Польської соціалістичної партії. Вступивши до партійних лав, чоловік відмовлявся платити членські внески, що складали 2 злотих щомісячно, за що його виключили з партії, а згодом звільнили з роботи. І знову йому довелося торгувати фруктами та підробляти, ремонтуючи устаткування на різних приватних фірмах.

Знову до Війська Польського Йоахіма-Людвига Кубицького мобілізували 31 серпня 1939 р., напередодні німецько-польської війни. У полон Червоної армії він потрапив 18 вересня 1939 р. Відтоді й перебував у таборі військовополонених «Верба» (село Верба, Дубенський район, Рівненська область).

Військовополоненого Йоахіма-Людвига Кубицького арештував Особливий відділ НКВС табору № 1 4 листопада 1940 р. за звинуваченням у тому, «що, перебуваючи в таборі полонених, проводив антирадянську націоналістичну агітацію, зводив наклеп на життя трудящих в СРСР, прищеплював військовополоненим націоналістичні переконання про відновлення колишньої польської держави, проявляв антисемітизм, підготував масову втечу з табірного пункту «Верба» шляхом підкопу з метою переходу на територію Німеччини, де проживає його сім’я». Під час слідства в’язень перебував у в’язниці НКВС у Рівному.

Дійсно, в бараку, де мешкав Йоахім-Людвиг Кубицький, було виявлено таємний хід. Оскільки зірвана підлога була під нарами, на котрих він спав, а в самій траншеї виявили ліхтар, виписаний у складі на ім’я Кубицького, то й підозра впала саме на нього. Ситуацію погіршувало й те, що цей військовополонений увесь час перебував на території табору. Тоді, коли інші ходили на будівництво траси, він виконував роботу електрика та слюсаря: проводив електромережі до нових бараків, ремонтував замки та виготовляв ключі до них. Тому, за логікою енкаведистів, у нього було вдосталь часу, щоб займатися копанням траншеї. Вже на слідстві з’ясувалося, що одного разу полоненому вже вдалося здійснити втечу, але його впіймали й повернули до табору. Під час перебування за межами табірного пункту Йоахіма-Людвига Кубицького пограбували місцеві українці. Цей інцидент дуже його обурив, тому після повернення до табору чоловік став називати українців грабіжниками. Цей факт також було зараховано до «гріхів» ув’язненого.

Серед звинувачень, пред’явлених Йоахіму-Людвигу Кубицькому, була й антирадянська пропаганда. Проте він категорично заперечував свою причетність як до підготовки втечі, так і до критики радянської влади, запевняючи слідство, що його арештували помилково. Таке твердження гостро сприйняв слідчий, який заявив: «Будучи під вартою, у нашій присутності ви ведете контрреволюційні розмови, заявляючи, що НКВС арештовує невинних людей. Чи думаєте ви давати правильні свідчення?» На це в’язень дав однозначну відповідь: «Заявляю, що НКВС арештував мене як невинну людину». Цей фрагмент допиту вкотре ілюструє суть радянської карально-репресивної системи, де з одного боку був НКВС, який завжди діяв «правильно» й ніколи не помилявся, а з іншого боку – в’язень, який навіть без доведення провини залишався винним і був зобов’язаний давати «правильні» свідчення, вигідні слідству.

На суді Йоахім-Людвиг Кубицький не змінив своїх попередніх показів і заперечував свідчення очевидців, які одноголосно підтверджували антирадянські розмови підсудного. Він стверджував лише одне, що «Польща буде відновлена в межах тієї території, яка захоплена Німеччиною», і нехай так, без східних земель, що відійшли до СРСР, його Батьківщина все одно буде існувати.

За «сукупністю вчинених злочинів» згідно зі ст. 45 КК УРСР на підставі ст. 54–10 ч. 1 КК УРСР вироком Військового трибуналу військ НКВС Волинської області від 6 лютого 1941 р. Йоахіма-Людвіга Кубицького засуджено до семи років позбавлення волі у виправно-трудових таборах без обмеження у правах.

Постановою Президії Рівненського обласного суду від 12 квітня 1989 р. відмінено постанову Військового трибуналу стосовно Йоахіма-Людвига Кубицького, кримінальну справу припинено через відсутність складу злочину. Подальша доля в’язня залишається невідомою.

Тетяна САМСОНЮК

P. S.: Тетяна Самсонюк – головний спеціаліст відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області. Матеріали рубрики «Повернуті із забуття» опрацьовані за архівно-слідчими справами, що зберігаються у фонді «Управління Комітету державної безпеки УРСР по Рівненській області (1919–1957 рр.)» ДАРО та Архіві управління Служби безпеки України. Будемо вдячні, якщо відгукнуться родичі героїв рубрики або ті наші Читачі, які володіють більшою кількістю інформації про них.