Ось вже минулися гучні та менш гучні святкування Дня поляків і Полонії за кордоном. Проте цей день був… як кожний, відколи я тут опинилася. Схожий на наступний – на День Конституції 3 Травня.
Пам’ятаю такі свята ще з ліцею. Я й сама співала цих самих пісень і декламувала схожі вірші. «Вітай, май, третій май, для поляків милий рай!», «Хай живе король, хай живе народ» і т. д. І, звісно, куди ж без цього: «Хто ти? Малий поляк». Тепер роздумую, які ще запитання можна поставити, щоби цей вірш став більш актуальним.
Наскільки вчителі та діячі, які працюють тут, у стані передати сучасний, живий образ Польщі та заохотити до його обговорення? Адже цей образ не повинен бути ідеальним – такого образу не має жодна країна. Але чи ми зуміємо зацікавити ним наших дітей, які живуть поза Польщею? Чи хтось за кордоном, хто володіє польською на рівні В1, дійсно зрозуміє те, що відбувалося в Польщі 3 травня 1791 р., зі слів, які часто співають на святкуваннях: «Як безчестя панувало, і безвольність трон скувала»? Чи навіть простенька пісенька «Плине Вісла, плине по польському краю…» може достукатися до молодої людини, яка живе за кордоном? Чи ми зуміємо навчати й передавати знання про нашу країну цікаво для слухача? Чи патріотичне виховання не стало обтяжливим обов’язком, який треба відбути, як щорічний святковий стіл у свекрухи на Святвечір?
Польща – це не тільки національні костюми (часом гарні й барвисті, хоча шкода, що коштують вони близько 1500 злотих), прапор чи, тим більше, пісня «Всі поляки – це одна родина» (галочка для режисерів патріотичних вистав у сучасному стилі). А так, при нагоді, запитаю: чи ви попереджуєте своїх учнів, що цей твір (особисто я його люблю) в Польщі вважають «лажовим» їхні ровесники?
Наша країна – це ціла гама кольорів, звуків, запахів та емоцій. Приємних і не дуже, гарних і бридких, старих і нових, похвальних і ганебних, але, що найважливіше, живих і динамічних. І наших. Це не тільки біґос, нобелівці плюс дати поділів Польщі. Це й найостанніше відкриття в польській музиці – Тако Хемінгуей (рекомендую послухати альбом «Trójkąt Warszawski» («Варшавський трикутник»)), який описує Варшаву сучасніше, ніж вірш Тувіма «Яка велика Варшава», і розповідає про важку долю покоління 90-х; це добре посолені булки та випечений хліб; це комедії в Сеймі, які творять польський політичний фольклор; це політики-шибайголови (яких ми можемо підтримувати чи ні); це слово «zajebiście», яке, на жаль, потрібно пояснювати слушно зашарілим українцям, та популярне «енергетичний» замість «енергійний»; це мальовничі острови Узнам і Волін (чи хтось з учителів польської пам’ятає про них, навчаючи географії?); це Малгожата Мусєрович, яка тонко показує сучасну польську сім’ю; це останній серіал «Пітбуль. Небезпечні жінки» (всі свята моя сім’я про нього говорила!); це журнал «Przekrój» (чи хтось з учителів уже грав на заняттях у «Гру в реінкарнацію» з 19-ї сторінки весняного видання?); це поразки наших гандболістів та перемоги Каміля Стоха; це суперечки навколо протиабортного законопроекту і штучна кров, що рятуватиме життя, винайдена вченими Варшавської політехніки.
Спостерігаючи за святкуваннями польських травневих національних свят, я завжди розмірковую, наскільки втеча у закостенілі форми, архаїчну мову та одноголосну інтонацію, які завжди присутні в патріотичних сценках, є проявом нашого лінивства? Чи ми так зрослися з патетичними виступами і декламацією напам’ять, що нам просто не хочеться зробити щось живе? Чи ми задумувалися, наскільки оці завчені патріотичні вірші допоможуть поляку, який живе не в Польщі, наблизитися до сучасної Батьківщини? Чи, коли він туди повернеться чи поїде, він розумітиме сучасну мову поляків, чи знатиме, про що вони говорять і чим живуть? Чи зможе зайняти власну позицію щодо своєї країни (наприклад, хоч би у справі чинної Конституції), чи зможе, як кожен громадянин, висловитися на поточні теми? Чи ми, як поляки або вчителі польської мови за кордоном, вміємо взагалі заохотити його вникнути в польську історію, культуру, проблеми? Чи ми вміємо надихнути його на пошук і самостійне відкриття польськості?
Поляки, на жаль, не наслідують народів, більш досвідчених у просуванні свого іміджу (проте це окрема тема). Для нас це все ті ж самі лозунги в стилі «Вітай, травнева зірко». Пригадую один момент із культової комедії 1977 р. «Kochaj albo rzuć» (укр. «Кохай або покинь», обов’язково подивіться!), в якій головні герої, Каргуль і Павляк, поїхали до Чикаго, аби відвідати родичів. Прісний образ Полонії, показаний у ньому, на жаль, мабуть, актуальний і сьогодні… Якщо я помиляюся – добре, але якщо ні, то зміни залежать лише від нас – від Полонії, яка працює в конкретному місці й часі. Тим часом 2 травня цього року я знову почувалася такою старою, як та наша перша Конституція, прийнята в 1791 р.
Ева МАНЬКОВСЬКА,
Українсько-польський союз імені Томаша Падури
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: 10 РОКІВ ІСТОРІЇ
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ВІДЛИГА
РІВНЕНСЬКО-ПОЛЬСЬКІ ВІДНОСИНИ: ЧАС ПОМСТИ
