Ян Цибіс, якого друзі жартома звали Яном Капістом, завжди стверджував, що найважливішими для твору є кольори, їхня взаємодія та інтенсивність, а тема картини – справа абсолютно другорядна. Твір мистецтва існує не для того, щоби бути документальною подобою дійсності.
Сьогодні вранці, коли я виглянула у вікно, то побачила барвистий, радісний світ. Сніг, що іскрився різними кольорами, лазурне небо, зелені гілочки ялин, що несміло визирали з-під зимової білої ковдри, і плямистого кота на даху блакитної «Лади». Ця картинка нагадала мені часи дитинства і фрагмент хіта, дуже відомої колись пісні, яку співав харцерський ансамбль «Gawęda»: «…чорний програє, колір виграє, граймо в кольори: в яблука на гілці, в бедрикові крильця, в зелені бори…» Подумалося мені теж, що варто було би при таких приємних ранкових враженнях згадати про польську школу художників-колористів.
Найвідомішим представником польських капістів, яких називають іще колористами, є Ян Цибіс. У роботах цього художника, попри його раннє зацікавлення кубізмом, домінує захоплення французьким імпресіонізмом. Твори Боннара і Сезанна мають величезний вплив на всю творчість митця. Це стосується як матеріалу, так і композиції.
Для художників цього напрямку колір був найважливішим і найсуттєвішим елементом твору. Саме колір визначав усе: настрій картини, її послання і її розуміння, всю її суть. Капісти насправді не дуже цікавилися формою та змістом. Їхньою метою було творення «чистого» малярства, позбавленого баласту, тобто не обтяженого спадковими хворобами мистецтва – літературним змістом чи історико-патріотичним контекстом. Осердям, сутністю того, що вони зображали, було віддзеркалення дійсності тільки і виключно за допомогою кольору. Світло, простір, форму, явища капісти виражали розмаїттям барв. Щоби створити враження ясного світла, вони використовували теплі кольори, для тіней обирали холодні кольори і відтінки. Вони принципово не використовували чорний пігмент. Колористи прагнули до абсолютної, гармонійної гри кольорів на площині.
Ян Цибіс писав свої картини відразу, не робив ескізів, а просто накладав фарби на підготоване полотно. У його творчості домінували натюрморт, пейзаж і оголена натура. Часто свої композиції художник будував із невеликих вібруючих плям та інтенсивних кольорів, вводив контраст фактур так, що відбувалося зіткнення надзвичайно гладеньких поверхонь із грубо і кострубато накладеними поряд шарами фарби. Митець прагнув створити живопис з універсальними естетичними якостями. Його дії прямували до того, аби на полотні поставала колористична гармонія (така ж, як у великому симфонічному оркестрі), аби підкреслити художній матеріал, тобто відображувану дійсність, через насичення світлом та кольором. Глядач, дивлячись на картину, повинен був захоплюватися гармонією кольорів, ефектами фактури та передусім насолоджуватися палітрою барв, запропонованих йому митцем. Оскільки здатність відчувати отримав, мабуть, кожен, для того, аби навіть пасивно долучатися до мистецтва, достатньо мати тільки трохи вразливості, відкрите серце й голову. І тоді вже можна замугикати хіт дуже популярної колись у Польщі групи «2+1»: «…тож іди, розмалюй мій світ жовтим і блакитним, хай на небі райдуга засяє, намальована твоїм олівцем…»
Габріеля ВОЗНЯК-КОВАЛІК,
учителька, скерована до Луцька і Ковеля організацією ORPEG
Фото: www.agraart.pl
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
